НАЩАДКИ СТАРОДАВНЬОЇ ЕЛЛАДИ У СТЕПАХ ДОНЕЧЧИНИ
Досі мені доводилося писати про українців за кордоном: у Росії, Франції, Америці, Туреччині, а хотілося дізнатися, як почуваються інші народи серед нас, українців. Тож коли випала нагода побувати в Старобешівському районі Донецької області, де майже чверть тисячоліття живуть і зберігають свою культуру понад п'ятнадцять тисяч нащадків Стародавньої Еллади, радо скористалася нею. Донецькі колеги внесли до програми організованого Журналістським фондом України прес-туру відвідини Старобешевого — району щільного поселення греків.
Згідно з указом цариці
Ідея виведення християн із Криму належала головнокомандувачеві російської армії П. Румянцеву-Задунайському. Її підтримала Катерина ІІ, яка указом від 9 березня 1778 року затвердила програму переходу їх до Азовської та Новоросійської губерній. Переселенням займався Олександр Суворов. Російський полководець, який воював у Криму з невірними, вирішив так позбавити татарську орду економічного підґрунтя, адже живилися войовничі кочівники переважно за рахунок працелюбних греків та іншого осілого християнського люду.
У дорогу вирушили 18394 греки та 12704 представники інших національностей. Їм безплатно роздавали волів, корів, сільськогосподарський інвентар та інше начиння. Відповідно до грамоти імператриці, переселенців звільняли на десять років від податків, надавали по 30 десятин землі, забезпечували насінням для сівби. За рахунок держави спорудили 5296 осель і господарських приміщень. На сто років звільняли від рекрутської повинності, ніхто не мав права їх закріпачувати.
Далеко не всі кримці витримали сувору зиму, лише частина дісталася місця, відведеного їм для поселення.
Невдовзі серед голих степів утворилися грецькі поселення. Втім, новоприбульці вибирали місцини, які хоча б чимось нагадували улюблений Крим. Скажімо, з горбами, кам'яними брилами. З каміння, за грецькою традицією, зводили помешкання, викладали паркани. Досі можна побачити «кам'яних парканів мереживо» — так поетично назвав їх Василь Панько, голова райдержадміністрації, також грек за походженням. Займалися землеробством і скотарством. Ще б пак, довкола — неозорий дикий степ, який вимагав людських рук. Працьовиті греки заходилися освоювати край, і невдовзі там, де росли ковила й перекотиполе, налилися солодким соком духмяні виноградні грона. Випасалися череди корів, овець, табуни баских коней. Життя потроху входило до звичної колії. Не забули новітні аборигени й прабатьківських звичаїв, власне, зберігають їх і досі.
У цьому їм допомагає Старобешівське районне товариство греків. Воно входить до складу Федерації грецьких товариств України, налічує майже дві з половиною тисячі членів. На його теренах — чотири грецькі села (Старобешеве, Роздольне, Стила та Новобешеве).
— Храмове свято села Стила — на честь Святого Георгія, по-народному Юрія, відзначаємо 6 травня,— розповідає Василь Панько, котрий родом зі Стили.— Громадою збираємося у дворі, на який вкаже священик, напинаємо в садку великий намет. Кожний приносить свої страви. Але перед тим гуртом упорядковуємо двір, ремонтуємо будинок, асфальтуємо дорогу. Одне слово, допомагаємо господарям привести садибу до ладу, адже за нинішньої скрути не всі це зможуть зробити самотужки. Та й споконвіку українці й греки мали звичай влаштовувати толоку. Після урочистої служби в церкві обрану для святкування оселю освячують і починаємо спільну трапезу.
Паша Ангеліна врятувала свій народ від Сибіру
У Старобешеві народилася й працювала відома трактористка Паша Ангеліна, чиє ім'я в часи колективізації гриміло на весь Союз. Із неї брали приклад дівчата з віддалених селищ і хуторів. Земляки пишаються Ангеліною й досі. Погруддя героїні стоїть на високому постаменті перед місцевим будинком культури. А неподалік навіки застиг «залізний кінь», яким вона освоювала цілинні донецькі степи. Я завжди дивувалася, як жіночі руки могли завести цей механізм, адже щоб прокрутити ручку, потрібна неабияка сила. З'ясувалося, що в жіночій бригаді, де працювали також дві сестри й дружина брата Ангеліної, тримали спеціального «заводилу», хоча Ангеліна справлялася з цим і сама.
Про знамениту краянку тут розповідають з великим, можна сказати, пієтетом. Працює музей її імені. Втім, життя її невіддільне від життя рідного містечка. Люди вдячні, що завдяки їй вдалося уникнути багатьох бід, коли ні в чому не винні народи переселяли до Сибіру. Могла й греків настигнути доля, скажімо, кримських татар чи німців. Але... Паша Ангеліна ще під час війни побувала на прийомі у Сталіна й довела вождеві всіх народів, що українські греки не мають жодного стосунку до Греції, яка вступила в коаліцію з Гітлером. Саме після візиту трактористки в Кремль (з 1943 року) греків почали мобілізувати на фронт, а до того їх вважали потенційними злочинцями.
Власне, як і повсюдно в Україні, злочинців шукали й серед них. Василь Панько розповів, що репресували його обох дядьків і діда, колгоспного конюха. Зник, мов у воду канув. Хоча масового голодомору в їхніх краях не було, коса кістлявої зачепила чи не кожну родину. Тому на встановленому нещодавно поклонному хресті зробили напис: «Жертвам репресій і Голодомору». Хочуть спорудити храм на місці зруйнованого в часи войовничого атеїзму. Потроху відроджують свою культуру.
У школах працюють чотири класи, де всі дисципліни викладають грецькою. Понад п'ять сотень дітей вивчають мову пращурів як обов'язковий предмет і факультативно. Дорослі студіюють її у вечірньому гуртку. Викладачі ж опановували мову в Салоніках, а випускники продовжують освіту в Маріупольському університеті, а також у Греції.
— На жаль, не всі повертаються додому, — скаржиться голова районної ради Микола Михайлов.— Переселяються до Греції й за програмами. Хоча слід зазначити, що грецькі друзі нам дуже допомагають. За їхній рахунок утримуємо групу лікарів, які обслуговують селян, проводять флюорографічні дослідження на місцях. У 2009-му тридцятеро юних старобешівців відпочивали на острові Крит. А загалом щороку Федерація грецьких товариств України оздоровлює на праісторичній батьківщині понад сотню дітей.
«Езгіляр», «Тайфа», «Альянс» і знаменитий «Кураж»
У Старобешівському районі дбають про самодіяльність. У нещодавно відремонтованому Центрі культури та дозвілля імені Паші Ангеліної нас зустрічали народний ансамбль грецької пісні «Езгіляр» та інструментальний ансамбль грецької музики. Побували ми й на репетиціях колективу грецького танцю «Тайфа», народної студії сольного співу «Альянс», зразкової дитячої циркової студії «Кураж».
«Альянсом» керує випускник Київського національного університету культури Роман Федоров. Студія має дипломи й відзнаки фестивалів «Червона рута» (Київ), «Іскорка Божа» (Докучаєвськ), «Національних культурних меншин» (Донецьк), «Живи та пам'ятай» (Донецьк), грецької пісні імені Тамари Каци (Маріуполь), «Ефтерія» (Євпаторія), «Мега Юрти» тощо. Торік студійці дали 52 концерти в містах і селах України. Керівник студії не тільки талановитий виконавець, а й музикант та аранжувальник. Для професійного запису фонограм модернізовано студію звукозапису й придбано професійне обладнання. Далеко не кожний обласний центр може похвалитися такою апаратурою.
У студії циркового мистецтва з дещо претензійною назвою «Кураж» нині займається більш ніж сотня дітей віком від шести до 18 років. Керують нею діячі циркового мистецтва, лауреати і дипломанти міжнародних фестивалів і конкурсів Микола і Лариса Коссе. Навчають гімнастики, еквілібристики, жонглювання, акробатики, клоунади. У репертуарі студії понад 25 оригінальних циркових номерів, різножанрових, талановито поставлених, відпрацьованих технічно. За цей час «Кураж» брав участь у більш як двох сотнях концертів. Майстерність юних виконавців зростає. Вони — лауреати змагань у номінаціях «Жонглювання», «Еквілібр», «Найкращий жонглер», «Еквілібр на моноциклі», «Авторська програма», «Клоунада», «Оригінальний жанр», володарі гран-прі низки фестивалів-конкурсів циркового мистецтва. 2008 року «Кураж» представляв Україну в номінації «Цирк» на міжнародному фестивалі «Всесвітні дельфійські ігри» в Саратові (Росія).
Ідея створити ансамбль грецької пісні зародилася в 1996 році. «Езгіляр» українською означає «мелодійні голоси». Його керівник Євгенія Журба зібрала справжніх аматорів народної пісні. По крихтах вишукували автентичні грецькі пісні, частівки, обряди. Нині в колективі одинадцятеро жінок. У репертуарі — грецькі, новогрецькі, російські й українські пісні. Більшість творів виконують під баян. Акомпанує їм самодіяльний композитор Костянтин Курчу. Колективу присвоєно звання народного. «Езгіляр» — постійний учасник фестивалів грецької пісні та культури, традиційних свят «Панаїр», «Арту», «Аїн», оглядів національних культур.
Танцювальний ансамбль «Тайфа» зовсім юний — має лише два роки. Українською «тайфа» означає «родина». А нараховує вона майже шість десятків танцюристів різного віку. Колективом керує хореограф Валентина Резвухіна з тридцятилітнім досвідом роботи. У репертуарі переважно традиційні танці греків Приазов'я — знаменитий на весь світ сиртакі, запальна хайтарма, ліричний бююк юрту. Є й танці інших народів. «Тайфа» є учасником і лауреатом Фестивалю мистецтв України, фестивалю грецької культури «Мега Юрти», конкурсу «Танцювальний марафон»...
— Ніякої міжетнічної ворожнечі у нас немає, живемо дружно. Шануємо культури й мови наших жителів, але бережемо своє,— усміхається Василь Панько, головний адміністратор району.— Ми тут справжні греки, міцні й надійні, адже колись, ще за часів Катерини, припливли морями, пробилися крізь сніги й заметілі тільки сильні люди. А ми — їхні нащадки.
Віра КУЛЬОВА, Київ–Донеччина
також у паперовій версії читайте:
- ДУШЕЮ СПОВНЕНИЙ ПОЛІТ
назад »»»