ФЕНОМЕН ІВАНА КОЗЛОВСЬКОГО
Іван Козловський на сцені виглядав аристократом, а походив із селян. Його батьки були з Мар’янівки, що під Києвом. Від тата Івась успадкував любов до музики. Не знаючи нот, міг грати на гармоні. Гарно співала Ганна Герасимівна, його мати. Найулюбленішими уроками для хлопчика були спів і література. Своєму Івасикові батьки хотіли іншої долі. Тому у вісім років відправили до Золотоверхого Михайлівського монастиря. Звідти був один шлях — у священики. Проте вчитель музики застеріг: «Об архиерейском сане не помышляй. Твое призвание — в другом. Ведь прихожан в нашем храме прибавилось, когда тебя на клиросе петь поставили!» Священиком юнак так і не став, а ось віру в Бога проніс через усе життя. І, навіть ставши солістом придворного театру держави атеїстів, на великі православні свята співав у хорі московського храму.
110 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ ГЕНІАЛЬНИЙ СПІВАК
...Коли в Івана почалась ломка голосу, співати йому на деякий час заборонили. Нарешті проявився його дивовижний тенор, й Іван вирушив до Київського музичного інституту. Цього самородка вчити не доводилося — дихання, звук, музикальність у Козловського були такими, як і належить оперному співакові. Залишалось розвинути естетичний смак, ерудованість, власний стиль. Іван усе хапав миттєво.
Та спочатку була служба в армії і участь у трупі Полтавського пересувного оперного театру. Там він сформувався як оперний артист — виконав партії Ленського, Сінодала («Демон»), Дубровського, Іонтека («Галька»), Фауста, Герцога («Ріголетто»), Альфреда («Травіата»), а також партії Петра й Левка в операх Миколи Лисенка «Наталка Полтавка» та «Утоплена». Протягом двох років Козловський був солістом Харківського, а згодом Свердловського оперного театру, а вже у 1926-му дебютував у Большому, афішу якого його ім’я прикрашало майже тридцать років. Там Іван Семенович одразу розпочав не з ролей другого плану, а з партії Альфреда у «Травіаті». Під час дебюту Козловського диригент сказав: «Этот певец — многообещающее явление в искусстве...» І його пророцтво збулось.
Леонід Собінов, послухавши, як Іван бере верхнє «сі», подарував йому власні сценічні костюми. Це був символічний і містичний жест: одного разу великий Собінов просто посеред вистави зірвав голос, завершити партію довелось Козловському. Іван Семенович вийшов на сцену, до публіки, яка хотіла чути лише свого кумира — Собінова. То було схоже на аутодафе — люди були налаштовані вороже. Одначе після першої ж ноти навіть фанатичні прихильники Собінова визнали: спалахнула нова яскрава зірка! Відтоді статус тенора номер один закріпився за Іваном Семеновичем.
П’ять років він владарював на оперній сцені, а потім у нього з’явився конкурент: до Большого театру прийшов Сергій Лемешев. Обидва співаки були талановиті, хоча мали різний творчий почерк і манеру виконання. Критики вважали, що у Лемешева була російська манера, а у Козловського — німецька... Країна розділилася на два табори: «лемешистів» і «козловитян». На жаль, вождь усіх народів виявився шанувальником Козловського. Тому коли іноді Сталін вигукував: «Что-то давно мы не слышали нашего хохла!» — Козловського серед ночі стягували з ліжка і везли у Кремль. Співак розумів, що може зірвати свій унікальний голос — часу на дихальні вправи йому не давали. Але відмовитися не міг: на кону було життя. Лише один раз він відмовився через грип.
Іван Козловський знав собі ціну. Двічі лауреат Державної премії, народний артист СРСР, він іноді вдавався до авантюр. Так, на концерті у залі Московської консерваторії у1969 році виконав романс Рахманінова на вірші Мережковського «Христос воскрес». Публіка була у захваті. Чиновників трясло від люті, адже там є вбивчі рядки:
Когда б Он был меж нас и видел,
Чего достиг наш славный век,
Как брата брат возненавидел,
Как опозорен человек,
И если б здесь, в блестящем храме,
«Христос воскрес» Он услыхал,
Какими б горькими слезами
Перед толпой он зарыдал!
Козловський узяв усю відповідальність на себе. Не побоявся Іван Семенович і заступитися за Олександра Довженка, котрого поважав і всіляко підтримував. Захистив його перед Сталіним, коли над славетним кінорежисером нависли грозові хмари...
Віра у Бога та релігійні теми посідали значне місце у біографії Івана Семеновича. Він обожнював різдвяні колядки. У 60-ті вирішив записати їх на грамплатівки. То була майже детективна історія. Козловському вдалося запросити для запису дует сестер Лісіциан і хор Великого симфонічного оркестру Всесоюзного радіо і Центрального телебачення. У виступі на сцені консерваторії їм відмовили. Майже потайки почали запис на фірмі «Мелодія». А потім Іванові Козловському випало побачити на власні очі: у львівському музичному магазині кілька чоловіків у штатському розтоптали сотні платівок з його колядками. Співакові тоді здалось, що то топтали його голос.
Голос Козловського недаремно вважають унікальним. Він за тембром — на стику ліричного тенора і тенора-альтіно. Діапазон надзвичайно потужний. За рахунок головного регістру має легке, сріблясте, світле звучання. Критики також відзначали, крім висококласного вокалу, філігранну акторську інтонацію, акцентовану вимову, що особливо важлива у характерних ролях. Адже Козловський виступав водночас як геніальний співак і видатний драматичний артист.
За свою кар’єру Іван Семенович виконав майже півсотні партій. Значне місце серед них посідають Лоенгрин в одноіменній опері Вагнера та Орфей в опері Глюка «Орфей і Евридика». До нього лише Собінов спромігся співати в «Лоенгрині» партію, яку відносять до «хельден тенор» — «героїчного тенора». Козловський чудово впорався з цим завданням, створивши виразний образ таємничого посла Грааля, благородного лицаря Лоенгрина. Вслід за Собіновим він виконує і мецо-сопранову партію Орфея. Блискучим є і виконання Козловським пісеньки Герцога в заключному акті «Ріголетто». Фінальну ноту тенор тримав, допоки не йшов за куліси.
Партія Ленського — особлива історія. Козловський створював образ дорослої дитини, враженої «зрадою» коханої. Він не бачить в її флірті з Онєгіним жарту, що потім призведе до кривавої трагедії...
З ролей Козловського особливо вирізняється Юродивий в опері Мусоргського «Борис Годунов». Ця його партія мала феноменальний успіх. А виконання ролі визнано еталоном.
До концертного репертуару І. Козловського входили твори багатьох композиторів — від Глінки і Чайковського до Шумана та Бетховена. Іван Семенович співав народні пісні, старовинні романси, арії з опер. Шедеврами були дуети Козловського з Неждановою («Не искушай...») та Обуховою («Ночи безумные»), «Моряки» («Нелюдимо наше море») з Рейзеним і Михайловим. Незабутня народна «Яр-хмель», яку можна почути у кінофільмі 1943 року «Концерт — фронту». Саме Іванові Семеновичу слід дякувати за знаменитий романс «Я встретил вас...».
Не надто багато знаменитостей пам’ятають своє коріння. У кращому разі згадають місце народження. Не таким був Козловський. Навіть на офіційних заходах заявляв, що своїми успіхами у мистецтві зобов’язаний рідній Мар’янівці, «забувши» подякувати «рідній партії», як було прийнято у ті роки.
До кінця життя Іван Козловський зберіг не лише міцне здоров’я, а й дивовижний срібний голос — унікальний випадок для тенора! Майже 70 років мистецтво нашого земляка, котрого музичні критики на Заході вважають останнім представником bel canto в Росії, радувало шанувальників. Востаннє він з’явився на публіці на сцені Великої зали Московської консерваторії у грудні 1993-го. Геніальному українцеві було тоді 93...
Ірина СІВАШОВА
також у паперовій версії читайте:
- САМУРАЙ, ЯКИЙ ВРАЗИВ КІНЕМАТОГРАФ
назад »»»