УКРАЇНІ ЗНОВУ ПРОПОНУЮТЬ УВ’ЯЗАТИСЯ
В ЯКІСЬ ЕФЕМЕРНІ ПСЕВДОІНТЕГРАЦІЙНІ ІГРИНА ТРЬОХ?
Політичне життя України таки не дає нудьгувати. Це помітно навіть з того, які теми мають найширший резонанс і обговорюють у суспільстві. Однак найбільш знакова подія залишилася якщо не за кадром, то принаймні поза першими ролями. Йдеться про вельми небезпечні ініціативи — обговорення можливості створення так званої єдиної союзної держави з трьох суб’єктів — України, Росії й Білорусі.
Віце-прем’єрські «одкровення»
Отже, віце-прем’єр-міністр українського уряду з гуманітарних питань Володимир Семиноженко нещодавно заявив, що ідею створення такого «союзу» може бути розглянуто. (А відповідна ініціатива — до 2020 року утворити єдину (!) державу, щоправда, зі столицею в Києві — трохи раніше виходила від депутата російської Держдуми Євгена Федорова). Вітчизняний урядовець, наслухавшись ідей російського колеги, навіть висловив переконання, що створення такого «союзу» є «однією зі схем, котра, як і будь-яка інша, має право на розгляд. Так само як і участь України в Євросоюзі».
Порівняння, звичайно, меншою мірою некоректне. До теми «спільності» правил гри в ЄС та чинних і потенційних «союзах» за участі РФ ми повернемося трохи нижче. Наразі Семиноженко заявляє, що йдеться про правила, що нагадуватимуть принцип побудови Євросоюзу. І додає: більшість українців хоче (???) увійти до такого «союзу».
На чому ґрунтується така впевненість віце-прем’єра, сказати важко. Як і незрозуміло, чому він узявся коментувати і розвивати ініціативи парламентаря сусідньої держави? Але факт залишається фактом — Семиноженко ув’язався в небезпечну «гру».
Звичайно, реакція на такі теревені урядовця прозвучала. Скажімо, депутат від БЮТу Ольга Боднар миттєво зареєструвала проект постанови про звільнення Семиноженка з посади. А перший президент нашої держави Леонід Кравчук узагалі дав віце-прем’єрові гідну відповідь. «Найгірше, що в цій дискусії брав безпосередню участь віце-прем’єр українського уряду Семиноженко,— сказав, зокрема, невтомний Леонід Макарович.— І особливо хочу наголосити: ішлось навіть не про союз трьох держав, а єдину союзну державу зі столицею в Києві. Якщо припустити, що така держава може бути утворена, йдеться про повну втрату суверенітету кожної з трьох держав. Повторюю: повну втрату! По суті, мовиться про повернення навіть не до Радянського Союзу (тому що Союз — це була Федерація), а щось сильніше».
«У нас зараз цікава картина, таке собі «роздвоєння» особистостей, — продовжує Леонід Кравчук.— Ось, кажуть, я як приватна особа, думаю одне, але як чиновник роблю зовсім інше. Якщо так підходити, то ми далеко зайдемо... Ведучи себе таким чином, влада, м’яко кажучи, дрібніє в очах людей».
А ще Кравчук закликав Президента Віктора Януковича роз’яснити членам своєї команди, зокрема в уряді, про відповідальність за подібні заяви: «Член уряду — це не просто громадянин України, він обтяжений відповідальністю, яка виписана для нього Конституцією, законами, іншими нормативними документами. І коли чиновник їх порушує, він має за це відповідати».
За великим рахунком, після подібних висловлювань Семиноженко мав вилетіти з уряду тієї ж миті. Бо виправдань і пояснень зазіханням на суверенітет України бути не повинно апріорі. Однак усе це більше скидається на таку собі «пробу пера»: чи «проковтне» українське суспільство подібні сентенції? Якщо так, то можна і надалі розвивати роботу в цьому напрямі.
Гора породжує мишу?
Утім, розгортання цих подій здебільшого має пропагандистський характер. Адже реальними дієвими інтеграційними кроками на пострадянському просторі похвалитися наразі неможливо.
Не зайвим буде згадати, що в Москві та інших містах під час проведення аморфних самітів СНД частенько лунають слова про так звані різні ступені інтеграції. Про якісь союзні держави там мовчать, але це не означає, що чогось подібного не плекають потай.
А от не настільки потужні інтеграційні схеми час від часу презентують і помпезно. Авторові цих рядків нещодавно довелося побувати на одному такому заході, що проводили у Білокам’яній. Ідеться про міжнародний семінар, присвячений потенційному запровадженню так званого єдиного Митного кодексу Білорусі, Казахстану та Російської Федерації. Цей документ мав би поліпшити життя експортерам та імпортерам, залізничним та автомобільним перевізникам, та й звичайним громадянам. Насправді ж усе відбувається мало не з точністю до навпаки. Отже, як можна говорити про «союз», коли навіть зі значно простішим питанням — розробкою і запровадженням єдиного Митного кодексу — організатори не можуть впоратися? Спробуймо це довести на конкретних прикладах.
Конфлікти і контакти
При підготовці нового документа усе ще виникають непорозуміння. Попри намір керівництва трьох держав запустити документ у дію з 1 липня, над доопрацюванням кодексу досі «б’ються» експертні групи.
Узагалі нині багатостраждальний Митний кодекс складається з двох частин — загальної й спеціальної, до яких входять вісім розділів, 50 глав і 373 статті. За переконанням розробників документа, правові положення кодексу дадуть змогу значно мінімізувати втручання митних органів у діяльність учасників зовнішньої торгівлі. Передовсім тому, що пропоновані норми є своєрідною формулою взаємної митної довіри. Тож в ідеалі стане неможлива повторна перевірка товарів.
Заступник відповідального секретаря комісії Митного союзу (це — найвищий орган нового утворення) Єділ Мамитбеков у розмові з автором цих рядків заявив таке: «Кодекс Митного союзу матиме пріоритет перед національними митними кодексами. Вважаю, що від цього найперше мають виграти підприємці, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Для них створюватимуть сприятливі умови для чесної й прозорої роботи».
Проте далі цих загальних фраз чиновник не пішов, пославшись на... власну погану поінформованість процесами розробки відповідних документів. Дивна обмовка, як для другої особи серйозної міждержавної організації, якою вважає себе Митний союз, чи не так?
Говорили-балакали...
Навіть у разі відмови України вступати в нове митне «дітище» вітчизняні підприємці уже за три місяці все рівно зіткнуться з «принадами» інтеграційної думки наших сусідів. Адже, скажімо, міжнародні перевізники змушені будуть їздити територією, на якій діятиме згаданий спільний Митний кодекс.
Як саме він діятиме, досі лишається загадкою. По-перше (і це — найпарадоксальніше!), попри рішення керівництва трьох держав — запровадити документ саме з 1 липня — кодекс досі остаточно... не готовий. Над його доопрацюванням триває копітка робота. І чинне митне законодавство трьох держав — Казахстану, Білорусі й РФ — із запровадженням кодексу-«неофіта» не скасовуватимуть. При цьому не все зрозуміло щодо потенційного узгодження норм різних документів.
Саме у цьому факті приховано безліч підводних каменів. Формально найвищим представницьким органом Митного союзу є комісія «новоспеченої» структури. Проте галузеві експерти зазначають: наразі її досвіду та практики недостатньо для формування стовідсотково дієвих механізмів. Як приклад, тут також наводять правила гри, що не перший рік чинні в Євросоюзі. Але ж тамтешні правила виписували довгих 30 років.
Зараз митне законодавство Європейського Союзу є централізованим. Це дає змогу уникнути будь-яких непорозумінь всередині країн ЄС. Як буде у випадку нового пострадянського утворення — поки невідомо.
Нарешті ще один нюанс, пов’язаний з потенційним запровадженням Митного кодексу, це — різний ступінь інтегрованості навіть між учасниками цього процесу. Так, росіяни з білорусами зблизилися значно суттєвіше, ніж із казахами. Через три місяці митний контроль зникне лише з російсько-білоруського кордону. Казахи в останній момент вирішили не бігти «поперед батька в пекло» і заявили, що спробують підготуватися до аналогічного кроку до 1 липня 2011 року.
Ось що думає з цього приводу представник казахської сторони, керівник представництва митної служби Республіки Казахстан у Росії Рустем Касимбеков:
«Упродовж 2010-го і в першій половині наступного року ми намагатимемося «підігнати» власну інфраструктуру під інфраструктуру нового Митного кодексу «трьох». Поки що плануємо оформлювати товари, котрі надходять до нас із «третіх» країн. А вантажів, котрі йдуть з держав Митного союзу, звісно, це не стосуватиметься».
Вочевидь, тому перевізники зі згаданих паном Касимбековим «третіх» країн дивляться на потенційні зміни обережно. Вони чудово розуміють: коли при перетині кордонів у них виникатимуть певні питання, до представників комісії Митного союзу вони аж ніяк не догукаються. А нюанси виникатимуть хоча б тому, що крім спільного Митного кодексу, на території кожної з країн-учасників продовжуватимуть діяти власні митні закони. Навіщо тоді «город городити»?
До речі, усі ці нюанси добре помічають, так би мовити, незаангажовані експерти. Скажімо, представник відділу транспорту Європейської економічної комісії ООН Костянтин Глухенький радить не поспішати із запровадженням спільного Митного кодексу. «Тут доцільно не поверхово, а ґрунтовно подивитися на приклад Європейського Союзу,— радить експерт.— Фактично ЄС — це нині єдина широковідома модель митного союзу. Звісно, є ще митні союзи Швейцарії та Ліхтенштейну. Однак Ліхтенштейн настільки невелика держава, що там усі функції виконує Швейцарія. Є ще приклад митного союзу, котрий діє між Туреччиною і ЄС. Але там не передбачено створення єдиної митної території...»
Тож найдієвіший приклад — Євросоюз. Це модель, котра існує на практиці. І в ЄС митне законодавство жорстко централізоване. Митний кодекс ЄС і низка підзаконних актів, що ухвалені й діють на території Євросоюзу, обов’язкові для виконання усіма (!) державами. Себто митні служби окремих держав фактично не мають компетенції щодо митного законодавства. Їхня компетенція обмежується ухваленням рішень стосовно виконання усіх згаданих норм на національному рівні. Так забезпечується єдність застосування усіх норм митного законодавства на території ЄС.
Задля того, аби така сама модель діяла і в Митному союзі Білорусі, Казахстану та РФ, потрібно, щоб комісія Митного союзу була сильним органом. Ситуація в цих країнах, певніше, діаметрально протилежна. В них сильне митне законодавство, а в комісії поки відсутні достатні функції та повноваження.
* * *
Отже, маємо класичний приклад ситуації, коли за розмовами про інтеграцію приховується елементарне бажання повернути хід історії. Можливо, до перманентних натяків із Москви з приводу потенційного «повернення до єдиного лона» ще можна було б якось звикнути. Одначе до поширення цього «вірусу» всередині нашої держави звикати неприпустимо. На якому б високому рівні цей «вірус» не приживався.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- ПРИВЕСТИ ДО СПІЛЬНОГО ЗНАМЕННИКА
назад »»»