ВЕЛИКІ ПРИСТРАСТІ МАЛЕНЬКИХ ЛЮДЕЙ
Переважна більшість українських драматичних, музичних, музично-драматичних театрів хоч раз у своїй історії зверталась до сценічного втілення безсмертної комедії Михайла Старицького «За двома зайцями». Твір успішно подолав межі країни написання, його полюбляють ставити й у інших державах. Зокрема, кілька років тому кияни подивилися п'єсу нашого земляка у виконанні акторів уславленого Московського академічного драматичного театру імені Є. Вахтангова. А хіба можна забути фільм Віктора Іванова, який давно став класикою? Досі не бачили ми хіба що лялькових «зайців». Та вже з'явилися й такі. Це засвідчила прем'єра комедії «За двома зайцями» у Київському академічному театрі ляльок.
До речі, найбільшою серед складнощів, з якими стикалась творча група спектаклю, його режисер-постановник Юрій Сікало назвав саме усталені сценічні штампи, котрі виникли внаслідок надзвичайної популярності цього драматургічного матеріалу. «Довелося з ними добряче поборотися,— говорить Юрій Іванович.— Щось у нас вийшло, щось — ні. Але в будь-якому разі вважаю, що робота над ролями у славнозвісній п'єсі була корисною для акторів, для театру в цілому. Це хороша мистецька школа».
Переглядаючи виставу, зрозуміла, що мав на увазі режисер. Справді, попередні постановки «зайців» дещо позначилися на нинішній. І, мабуть, не лише мені вчувалися в голосі виконавця ролі Голохвастого — Євгена Огороднього — знайомі інтонації Олега Борисова, котрий блискуче зіграв цю роль у вже згаданій стрічці. Однак, гадаю, це природно, все ж таки текст той самий, та й характер героя диктує певну манеру втілення.
І все ж лялькова версія загальновідомої п'єси є досить оригінальною. Великою мірою цьому посприяла сценографія (художник-постановник — Віктор Гукайло). Дія розгортається на певному тлі. В атмосферу Києва початку минулого століття допомагає поринути візуальний ряд. Він складається з відеокадрів вулиць тогочасного міста і вивісок на будинках, які тут напрочуд колоритні й промовисті. Процитую деякі з них: «Трактиръ Лондонъ», «Піньжак — ето первая хворма», «Цилюрня», «Хранцюзькі мамзелі». Ці висловлювання ніби віддзеркалюють світ київських міщан-псевдоінтелігентів.
Творцям вистави вдалося уникнути статичності місця дії, яка відбувається і в хаті — конструкції з трьох частин (найбільша з них стає світлицею помешкання то родини Сірків, то Секлити Лимарихи), і на подвір'ї, і на горищі.
Знайому нам з фільму музику композитора Вадима Гомоляки слухаємо у спеціально створеному для вистави аранжуванні Миколи Каландьонка. У музичну канву органічно вплітається український романс «Ти не моя, дівчино дорогая», який на колінах співає Галі закоханий Голохвастий.
І це не єдина сцена, де актори Київського академічного театру ляльок змогли внести власну «родзинку».
Я б сказала, що не зовсім звичною тут є і Проня. Артистка Ольга Цеглинська не віддає переваги гротескним барвам. Вона додає героїні ліризму і, здається, більш ніж інші виконавиці, симпатизує їй. Запам'яталася і Химка (у цій ролі — Марина Назаренко). Актриса зробила її не просто грубою, негарною наймичкою. Химка в її трактуванні — молодиця зі своїм шармом, але така, що має серце з перцем.
У виставі використано різні техніки: тут задіяні маріонетки, тростинні ляльки, часом у розрізі великої гральної карти бачимо справжнє обличчя виконавця ролі Голохвастого. З вигадкою і смаком вирішена й фінальна, найдраматичніша, сцена комедії. Десь високо, на тлі небесної блакиті, бачимо зелені київські пагорби, на одному з яких видно Андріївську церкву. Ось тут і вибухнув «шкандаль». Несподівано з'являються зовсім мініатюрні, вертепні лялечки і палко з'ясовують стосунки. У театрі пояснюють цей прийом тим, що, якби грали більші ляльки, сцена могла б перетворитися на пародію. А так глядач відчуває деяке відсторонення, тож може трохи іронічно сприймати великі пристрасті маленьких людей.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ОКСАНА ЗАБУЖКО: «КНИЖКА МАЄ СТІЛЬКИ ВЕРСІЙ, СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ ЇЇ ПРОЧИТАЛО...»
- ІДЕЯ НАСНИЛАСЯ...
- ВИЗНАЧИЛИ ЛАУРЕАТІВ «КИЇВСЬКОЇ ПЕКТОРАЛІ»
- А ЩО ВЕЗУТЬ НА ЯРМАРОК?
назад »»»