ШВЕЦІЯ І ФІНЛЯНДІЯ:
ЖИТТЯ ПОЗА НАТО
Останнім часом тема НАТО все більше цікавить політиків Скандинавії. Що ж відбувається на Півночі? Невже Фінляндія і Швеція прямують у члени Альянсу?
На ситуацію, що склалася, вплинуло кілька чинників. Перший — це пробудження імперської ностальгії в Росії. Фінляндія переконана, що дебати навколо НАТО насправді є дебатами щодо Росії. Внаслідок історичного досвіду, за імперськими потугами Москви у Гельсінкі спостерігають із великою стурбованістю. Фінський лауреат Нобелівської премії миру Мартті Ахтісаарі заявив, що можливий вступ у НАТО стане остаточним підтвердженням, що його країна є частиною Заходу. Реагуючи на війну з Грузією, міністр закордонних справ Александер Стубб відзначив, що «дії Росії принципово змінили контекст дебатів щодо НАТО». І хоча момент вступу ще не настав, належить проводити «гнучку політику безпеки».
Другий фактор — це зростання значення Арктики. Внаслідок потепління далека північ стає судноплавною і може стати важливим торговим шляхом, який на 8 тис. км коротший від традиційної траси через Панамський канал. Проте найважливіший об’єкт зацікавлення перебуває на морському дні. За даними окремих фахівців, у регіоні Арктики можуть бути зосереджені фантастичні багатства — до 25% світових запасів нафти і газу. Малі країни півночі хочуть уникнути ролі пішаків у геополітичній грі, тож не сидять склавши руки. Норвегія перенесла командування збройних сил за північне полярне коло до міста Бодьо, а штаби північних держав у 2009 році уклали меморандум про співпрацю.
Несподіваною загрозою для нейтралітету обох арктичних країн став їхній вступ до Європейського Союзу 1995 року. ЄС розробив міжурядову платформу співпраці, яка охоплює європейську закордонну й оборонну політику. У її межах так званий «Берлін Плюс» використовує частину можливостей НАТО в операціях Євросоюзу. Першою місією, яка здійснювалася на основі цього договору, була операція «Конкордія» в Македонії (2003). Фінляндія та Швеція, котрі брали участь у операціях НАТО та Євросоюзу, мають дедалі більші проблеми з підтвердженням офіційно проголошеного нейтралітету.
Чи свідчать наведені факти про наміри Фінляндії та Швеції вступити до НАТО? Досі на відносини цих держав із Альянсом впливала шведська політика нейтралітету і фінські відносини з СРСР. Під час «холодної війни» обидві країни, формально залишаючись за межами НАТО, вели політику аналогічну з його цілями. Головну роль відігравали спільні цінності й інтереси: підтримка демократії, захист прав людини та забезпечення міжнародної безпеки. Розвал СРСР усунув безпосередні причини загрози та формальне розмежування зі структурами НАТО, тому обидві держави почали дрейф у бік Альянсу, беручи активну участь у реалізації його ініціатив.
У 1994 році вони почали виконання програми «Партнерство для миру» (ПДМ) і взяли участь у багатьох військових і навчальних операціях у Боснії, Косові і з 2003 року в Афганістані. Ця співпраця, з огляду на незначну технологічну різницю та пристосованість до стандартів НАТО, відбувається бездоганно. У 1997 році Швеція і Фінляндія вступили до Ради євроатлантичного партнерства, політичної інституції для ПДМ, яка дозволяє вести регулярний діалог між членами союзу і його партнерами.
Як реагує на ці дії населення? Підтримка членства у НАТО в обох країнах відносно незначна і становить приблизно 25%. Політична сцена розділена. У Швеції Ліберальна партія вже багато років є прихильницею вступу до Альянсу, хоча перебуває у складі чотирипартійної правлячої коаліції, але не має достатньої політичної сили. Аналогічно розподілена політична сцена Фінляндії, де чинний президент Тарья Галонен є головним опонентом вступу до НАТО.
Здається, що швидке входження обох країн до Альянсу є малоймовірним. Проте варто розглянути можливі ускладнення, в разі якщо це станеться. З огляду на невеликий розмір шведських і фінських збройних сил це навряд чи буде відчутним (наприклад при здійсненні операції в Афганістані), але суттєво змінить геополітичну ситуацію в Центральній і Східній Європі.
По-перше, Балтійське море стане практично внутрішнім басейном Альянсу (крім регіону, прилеглого до Калінінградської області). Це має особливе значення для оборони і безпеки балтійських держав. Їхнє складне географічне розташування у значній мірі може ускладнити всі потенційно небезпечні військові акції третіх держав. Шведське і фінське узбережжя знаходяться на кілька сотень кілометрів ближче до них, ніж бази сил НАТО у Норвегії.
По-друге, така ситуація становила б символічне завершення переваги Альянсу в Балтійському морі. В мирний період російські військові кораблі можуть пропливати вузькими данськими протоками. Це для Росії надзвичайно важливо, адже вони є вікном у світ і ведуть до єдиного незамерзаючого порту. В разі військового конфлікту російські бази на Балтійському морі залишаться неактивними і їхня діяльність обмежиться.
Ідеї нейтралітету втрачають своїх прихильників у Скандинавії. Політики регіону перестають дивитись на нього як на догму і все частіше заміняють його концепцією «гнучкої політики безпеки». Але з упевненістю можна стверджувати, що таке вміння балансувати є проявом зрілої зовнішньої політики.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- «СРІБНІ КОНІ» ОТРИМАЮТЬ НОВЕ ЖИТТЯ
- ЗЛОВІCНА ДЕМОГРАФІЯ
назад »»»