ЗАХВОРЮВАННЯ — ТАК, АЛЕ НЕ ПРИСУД
Чому в Україні немає державної програми допомоги дітям із аутизмом? Якою вона має бути? Цими питаннями переймалися учасники недавнього засідання у Львівському регіональному прес-центрі Укрінформу.
Про причини виникнення, методи лікування аутизму та зарубіжний досвід у цій справі ми вирішили поговорити з доктором медичних наук, професором Анатолієм Чуприковим.
— За різними джерелами, в Україні фіксується від двох до шести випадків захворювання дітей на аутизм на кожні 10 тисяч населення. Чому існує такий «перекіс» у статистиці поширеності розумової відсталості українських дітей?
— Аутизм — важка аномалія психічного розвитку дитини. Вона переважно виявляється як порушення контакту з оточуючими, емоційною байдужістю й стереотипністю діяльності. Однією з визначальних є така ознака недуги як поява симптомів у віці до 2,5 року. На жаль, дані щодо поширення розумової відсталості в українських дітей є удвічі більшими за показники країн Західної Європи. Чому у нас така «погана» статистика? У частини дітей, котрі перебувають на обліку у психіатра, розумова відсталість зумовлена певним психічним захворюванням. Прикладом цього є аутизм, дефіцит уваги та гіперактивність. IQ дітей з деякими психічними розладами нижчий за норму. Якщо їх не розвивати, не приділяти їм більше уваги, відставання у розумовому розвитку буде ще більшим. Коли аутизм виявити до трьох років і займатися з дітьми за спеціальними корекційними програмами, 70 відсотків із них зможуть навчатися у загальноосвітніх школах. Якщо з такими дітьми не працювати, то у 12–13 років їхня легка розумова відсталість може поглибитися і стати незворотною.
Є ще одна група — діти із так званими специфічними затримками розвитку: мовлення, читання, рахування, орфографії тощо. Приміром, затримка мовлення — це коли здатність до спілкування шестирічної дитини розвинена на рівні трирічної. Однак, коли потерпає одна функція мозку, це не означає, що страждають інші. У дитини із затримкою мовлення невербальний інтелект може бути нормальним. Проте цих дітей нерідко помилково зараховують до розумово відсталих і скеровують до допоміжних шкіл-інтернатів. Ці заклади перекреслюють дитині життєві перспективи.
— Що заважає психіатрам правильно діагностувати психічні недуги в дітей?
— Передовсім занепад системи підготовки дитячих психіатрів у пострадянських державах. І Україна — не виняток. Застосовуються старі алгоритми діагностики та лікування. У нас понад 500 посад дитячих психіатрів, але реально працює близько 150 спеціалістів. Нерідко посади обіймають сумісники без фахової підготовки. У західних країнах діти з легкою розумовою відсталістю навчаються у масових школах, дружать з ровесниками, засвоюють певні навички. Учні піклуються про «особливих» дітей, у них формується гуманне ставлення до них. Дитина з розумовою відсталістю адаптується до суспільства, а воно — до неї. Що є важливішим — уміти жити у суспільстві чи розв’язувати задачі з тригонометрії? Відповідь, вважаю, є очевидною.
— Чи існують ще якісь причини, які заважають дітям із особливими потребами інтегруватися в суспільство?
— Такі діти чутливі до ставлення з боку оточуючих. А наше суспільство агресивне. Нерідко буває, що таких дітей дражнять однолітки, вчителі можуть підвищити голос. Оскільки у дітей із розумовою відсталістю контроль над своєю поведінкою низький, вони нетерпимо реагують на ровесників і вчителів.
— Чи зустрічаються серед дітей, хворих на аутизм, талановиті й здібні?
— Діти із розумовою відсталістю бувають талановиті й здібні. Диспропорції у розвитку — звичайна справа для дитини з розумовою відсталістю: дитина не читає, не пише, але з цифрами може робити феноменальні речі. Деякі розумово відсталі люди мають тонкий музичний слух.
— Ви говорили про несвоєчасну діагностику психічних захворювань. Хто тут винен — батьки чи психіатри?
— Такий розлад, як аутизм, потрібно діагностувати у рік-півтора, а розумову відсталість — з трирічного віку. В Україні з дітьми до 3-річного віку працюють педіатри, дитячі неврологи. Коли дитині виповниться три роки, вона може бути скерована до дитячого психіатра. Для якісного обстеження дитини потрібен психолог, дефектолог, психіатр. Тому лікар часто заспокоює батьків, мовляв, дитина переросте. Або приписує пігулки. Якщо працювати з такою дитиною, вона зможе навчатися у загальній школі. Розумова недостатність з часом виявиться значно легшою. Дитяча психіатрія — це галузь, де ніколи не кажуть «ніколи». Безперспективних дітей не буває.
В Україні дитячий психіатр — непрестижна професія. На Заході такі лікарі — медична еліта. Нам не потрібно десятки тисяч психіатрів. Чимало роботи повинні виконувати педіатри, аби помітити розлад дитини й вирішити, що робити далі. Дитячий психіатр має бути вершиною пірамідально побудованої системи охорони психічного здоров’я дітей.
— Чи впливають економічні чинники на поширення розумової відсталості у дітей?
— Опосередковано. Якщо батьки голодні й не мають роботи, звісно, їм не до реабілітації дитини. Коли у країні неналежний стан охорони здоров’я матерів, акушерської служби, звичайно, кількість таких дітей збільшуватиметься. Але ми можемо поліпшити охорону психічного здоров’я дітей за рахунок нормальної системи організації психіатричної допомоги. Починати слід із навчання спеціалістів, зміни регламенту роботи служб, фінансових потоків, скажімо, фінансувати не ліжко, а випадок.
Інтерв’ю провів Ярослав ШЛАПАК
також у паперовій версії читайте:
- НЕ СИПТЕ СОЛІ...
- НЕКУРЦІ ВІДВОЙОВУЮТЬ СОБІ МІСЦЕ В РЕСТОРАНАХ І ГОТЕЛЯХ
- НАШІ ДРУЗІ— КРОВОПИВЦІ
назад »»»