ТЕАТР БОРЕТЬСЯ. З ВІТРЯКАМИ?
27 БЕРЕЗНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ТЕАТРУ
Мистецтво театру, яке існує на Землі з прадавніх часів, уже не раз доводило свою витривалість і життєздатність. Адже неодноразово на зламах епох йому пророкували загибель, мовляв, не витримає конкуренції з іншими музами і, як казали у популярному фільмі, «через 20 років залишиться одне телебачення». Та на щастя, театр живе, розвивається і успішно конкурує і з кіно, і з телебаченням, і з усеосяжним Інтернетом.
Якщо ж говорити про український театр, він, безумовно, переживає нині далеко не найкращі часи. Наші чиновники не хочуть зрозуміти важливість і необхідність створення духовної аури суспільства, яка б сприяла утвердженню в ньому ідеалів добра та гуманізму. Сьогодні, у кризовий час, вони не прагнуть захистити мистецтво, а лукаво пропонують йому заробляти...
Своїми рецептами виживання не завдяки, а всупереч обставинам, що склалися, могли б поділитись у більшості храмів Мельпомени нашої держави. У цьому матеріалі пропоную драматичну історію буднів Муніципального театру «Київ».
Цей колектив був утворений 2004 року відповідним рішенням Київради. Дочекавшись фінансування, трупу почали набирати 2006-го. Вона сформувалася цілком молодіжна. На нову сцену вийшли випускники Національного університету театру, кіно і телебачення імені
І. Карпенка-Карого (акторсько-режисерських курсів Юрія Мажуги, Михайла Резниковича, Едуарда Митницького), Дніпропетровського театрального коледжу.
За чотири роки роботи Муніципальний театр «Київ» проявив себе як колектив із різноплановим репертуаром, у якому є вистави за вітчизняною й зарубіжною класикою та чимало творів сучасної драматургії, в тому числі й першопрочитань. Молоді митці запропонували глядачам і широкий діапазон жанрів, засобів сценічної мови, театральної естетики: вони грають комедії, мюзикли, музично-драматичні вистави. Тут можна подивитися і камерні спектаклі, і масові видовищні дійства.
Від самого початку роботи художні керівники колективу Анатолій Тихомиров та Валерій Невєдров заявили про амбітні наміри відкрити кілька великих і малих сцен на обох берегах Дніпра.
У жовтні минулого року сталася довгоочікувана подія — Муніципальний театр «Київ» нарешті отримав власне приміщення в будівлі колишнього кінотеатру «Краків» на Русанівській набережній. Здавалося б, радіти і працювати, але... Невдовзі почала надходити не вельми оптимістична інформація про скорочення працівників театру, подальше зменшення його фінансування.
Про нинішню ситуацію в колективі розмовляємо з його директором-художнім керівником, народним артистом України Валерієм Невєдровим.
— Отже, Валерію Миколайовичу, це приміщення тепер належить театрові?
— Так, але його отриманню передували неоднозначні події. Офіційно нам надали будівлю в оренду на 15 років одразу після утворення колективу. Але приміщення потребувало серйозного ремонту. За розпорядженням мера столиці Леоніда Черновецького реконструкцію мала здійснювати Дирекція з будівельних і реставраційних робіт при Київраді. На ремонт були виділені кошти. Співробітники означеної організації увійшли сюди після підписання угоди і сказали: «Ми починаємо діяти». Вони обстежили всі приміщення, котрі входять до комплексу «Кінотеатр «Краків». Потім дали висновки, представили передескізний проект. А нам сказали: «Орендуйте поки що якесь інше приміщення, а за три роки ми тут «лялю» зробимо». Ось тоді ми тимчасово «оселилися» на Андріївському узвозі, грали і на інших київських сценах. Сподівалися, що все буде так, як нам пообіцяли. Тим часом матеріальний стан театру дедалі погіршувався. Київрада поступово урізала фінансування, дійшло до того, що вже не було чим платити за оренду. Торік нам зменшили фінансування на 50%, потім пішла хвиля скорочень.
— Наскільки мені відомо з інформаційних джерел, наприкінці минулого року в Муніципальному театрі «Київ» було скорочено 23 штатні працівники. З січня 2009 року ставки зменшились до 30%, 50%, 75% від посадових окладів.
— У колективі за штатним розкладом було 112 людей, скоротили 23, залишилось 89, а фінансування надали на 37. Уявляєте? Я зібрав колектив і сказав: «Давайте виживати». Ось ми й вирішили розподілити наявні кошти шляхом зменшення посадових окладів. Актори — вільні особистості. Вони знають, що театр в їхньому житті є експериментальним полігоном підтримки професійної форми. Але якщо актор багато заробляє десь «на стороні», а в театрі з'являється мало, гадаю, це не сприяє його творчому зростанню. Дуже шкодую, що акторський склад нашого театру зменшується. Було б іще півбіди, якби я міг сказати: «Хлопці й дівчата, треба перетерпіти три–шість місяців». Та коли ця непевна ситуація затяглася на рік і ускладнюється, тут не до радощів. Тому ми писали листи в усі можливі інстанції з проханням про підтримку. Наразі — жодної відповіді. Зверталися до всіх кандидатів у президенти, вони також промовчали. Розумію, що в них багато справ, і їм не до театру «Київ», але тривожить цілковита відсутність реакції столичної влади, зокрема Головного управління культури і мистецтв. Заходиш туди, щось говориш — ніхто тебе не чує. Ні до кого не можна достукатись. Вони оперують якимись словами і абревіатурами, висувають незрозумілі економічні ідеї, пов'язані з бізнесом, порівнюють Україну з іншими країнами, де, мовляв, усе по-іншому, і постійно закликають нас заробляти. Якби на місці тих чиновників були професійні менеджери з культури, вони б, мабуть, почули митців і виробляли б певні схеми виживання творчої сфери в умовах загальної скрути. Натомість нас уже не кличуть на жодні наради у владних коридорах і зловісно пророкують: «Чекайте гіршого!» Коли приходжу до Управління культури, тільки цю фразу й чую. Однак я не можу повторювати її на зборах колективу. Промовистим щодо ставлення влади до культури взагалі й нашого театру зокрема є той факт, що через понад три роки від часу утворення театру ми увійшли в невідремонтоване приміщення кінотеатру «Краків».
— Тобто обіцяної реконструкції немає?
— Нічого. Все, що бачите, ми зробили своїм коштом: і світло, і водопостачання, і каналізацію, і опалення. Слава Богу, знайшлася приватна особа, котра позичила театрові 30 тисяч. Ми повернули борг цій людині.
— Чи зверталися до нового Президента?
— Ще ні, але маємо такий намір. Поки що написали листа до Постійної комісії Київради з культури з проханням підтримати театр, надати йому належне фінансування. Маю надію, що нам допоможуть, адже в цій комісії працюють люди мистецтва. Її голова Олександр Бригинець добре ставиться до театру «Київ». Листа до мерії на підтримку нашого колективу написав і голова Комітету з питань культури та духовності Верховної Ради Володимир Яворівський.
— Проте творчий процес у театрі все одно вирує?
— Звичайно. В роботі п'ять нових вистав. Найближча прем'єра, комедія «Моя дружина — брехуха», відбудеться у Міжнародний день театру. Автори п'єси — американці М. Мейо та М. Еннекен.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ДЖАЗ-ПРОЕКТ ОЛЕГА СКРИПКИ
- АЛЬОШІ ШУКАЮТЬ НОВУ ПІСНЮ
- «ІНКРУСТАЦІЇ» СТАЛИ ЕКСКЛЮЗИВОМ
назад »»»