ОЛЬГА СУМСЬКА: «БЕЗ ЗАПОВІТНОГО ЛЮДИНА СТАЄ ПУСТЕЛЕЮ»
Ім'я і постать народної артистки України Ольги Сумської постійно на слуху і на виду. Знають фільми з нею — «Голос трави», «Карпатське золото», «Пастка», «Вечори на хуторі біля Диканьки»... До знаменитої «Роксолани» їх було аж два десятки! Загалом Ольга В'ячеславівна втілила чимало образів, у яких зійшлися вогонь, вода, земля саме українського походження. Для неї надто важливим є «дух батьківщини», родинні цінності. Напевно, тому наша бесіда несподівано для декого повернула в екологічне русло.
— Пані Ольго, в яких творчих турботах Ви зараз перебуваєте?
— Вони різного плану: серіали, зйомки в телепрограмах. Започатковуємо нові антрепризи разом із моїми колегами, про це ви ще почуєте. Ми, актори, намагаємося не говорити заздалегідь про те, що буде,— хай краще справдиться, тоді можна засвідчити факт: вистава або кінофільм є! Знімаюсь у серіалі «Єфросинія», його демонструють на каналі «Україна».
Перебуваю поки що більше у «вільному польоті». Звісно, трошки оговтуюсь після залишення каналу «Інтер»... Точніше, після звільнення практично всієї команди під аргументом «зміни формату». Буду далі шукати щось цікаве.
— На «Інтері» постійно відбуваються якісь пертурбації, без кінця «міняють формат», позбуваються потужних проектів типу «Шанс», «Караоке на майдані» тощо. Чи не могли б Ви підняти завісу на тим, що цього разу сталося?
— Якби я знала всі нюанси тих інтриг, які точаться в кулуарах, усі підводні камені, я б відповіла. А так мене поставили перед фактом. Сказали, що програма «Ранок з «Інтером», яку я вела разом із Володимиром Горянським, «переформатовується»... На мій погляд, це просто заощадження фінансів. Канал залишився практично без зірок. З ефіру вилучено суперпопулярний «Ключовий момент» з Наталею Сумською. Між іншим, ця програма сягала найвищого рейтингу каналу за п'ять років! І «Ранок з «Інтером» виборов високий рейтинг. Починаючи з вересня нового сезону, наше ранкове шоу мало солідне реноме... Проте керівництво не зважило на це; відбувається якась гра між лідерами телеканалу, дехто з них теж звільнився. Додалися «Знахарі», хоча скажу, що задум «Знахарів» приніс особисто Володимир Горянський режисерові Бенкендорфу, і ми хотіли разом це робити: я, Володя і Наталя Земна. Та нас із Володею прибрали...
Знаєте, коли канал позбавлений знайомих, рідних, відомих облич, до яких глядач звикає за певний час, це, на мою думку, не робить честі ні каналу, ні його керівникам. Накопичити, створити нове, і так, щоб це сприйняв глядач і полюбив, надзвичайно важко, а розігнати, звільнити — просто. Коли, скажімо, дивишся російський канал «ОРТ» з Шараповою, Стриженовою, Щербаковим, Малаховим, то ловиш себе на думці, що це члени твоєї сім'ї, вони близькі й рідні. Це дорогого коштує, тому що нині харизматичні постаті й неповторні особистості важко знайти. А влаштувати «по дзвінку», зв'язках якихось людей простіше. Так у нас тепер усе робиться...
— Ваші ролі різнохарактерні, але Ви якось примудряєтесь, навіть зображуючи негативні образи, бути принадною, ненав'язливо повчальною: мовляв, «глядачу, будь кращим!» Певно, спрацьовує театральна школа, коли мистецтво виконує передовсім лікувально-естетичну роль?
— Звичайно, наша професія придумана і покликана для полегшення людського буття. Начебто лицедії, а при цьому щось висміюємо, пропагуємо, доносимо певні думки і почуття загалу. На жаль, нині втрачаються критерії цього покликання. Господарі каналів керуються тим, що приваблює рекламодавців, гумором «нижче пояса». У так званих гумористичних шоу всі намагаються брутально жартувати; «дешева юшка» тхне неймовірною вульгарністю. Це прикро і небезпечно для людей.
За ці п'ять років підросло покоління молоді, котра практично нікому не потрібна. Зростає відсоток, пробачте, моральних дебілів, недоумків, які не поважають ні ближніх, ні родину, ні вчителів, не читають книжки... Натомість віддаю шану юнакам і дівчатам, які попри негаразди прагнуть досягти професійних висот і вирізняються совісністю.
Зрозуміло, хочеться, аби наша професія піднімала моральні цінності на високий рівень. Але ж не дають! За ці роки практично жодного гідного фільму не знято. Я називаю речі своїми іменами, бо знаю «кухню». Останні новини: Одеську кіностудію продаватимуть з молотка, її приватизують, це прикро. Можливо, та сама участь чекає на студію імені О. Довженка. Тішить те, що нещодавно парламентом нарешті ухвалено закон про кіно, зокрема про скасування подвійного оподаткування. Цього чекали понад вісімнадцять років! Проте як підіймати кінематограф без бази, фахівців? Він же в стані клінічної смерті, в комі. Потрібна якась реанімаційна апаратура, термінова терапія під орудою хороших фахівців. Актори є, можуть працювати, а от молоді режисери, оператори порозліталися заробітчанами по сусідніх державах, пішли на телебачення, де втрачається фах. Інвестори, котрі хочуть знімати якісне кіно, не ризикують брати наші команди. Ситуація патова.
Це питання, власне, до державного керівництва, яке має розуміти, що з кожним роком, кожним днем ми втрачаємо наше сьогодення, а без нього і минулого немає майбутнього. Сумно уявляти, що нас чекає без вітчизняного кіно, театру нормального рівня. Примітивний телепродукт заполонив інформаційний простір. Хто зараз герой? Покидьок? Фантик? Лялька Барбі?
Дійшло до того, що наші чудові Потап і Настя — уособлення нації. Нічого не хочу сказати поганого на їхню адресу, вони милі, симпатичні, енергійні співаки. Однак натомість немає альтернативи в кіно серйозного формату. Народ постійно розважають, якісь нескінченні гуляння, замислитися вже ніхто не хоче. А кінематограф, театр, книгарні могли б сказати своє слово... Проте чого чекати? Треба діяти! Розв'язати руки здатна державна культурна програма. Варто боротися за те, щоб вона з'явилась!
— Знаю, що за натурою Ви — боєць, оберігаєте заповідник своєї душі. Для Вас є заповітним родина, Ви ніколи не робите собі піар за рахунок скандалів. Дедалі більше переймаєтесь суспільно-соціальними проблемами, навіть до політики причетні. Найбільше піклуєтеся захистом зеленої зони у центрі Києва. Розкажіть про це.
— Усе почалося з дитинства. Дякую за щирі слова про родину... Нас із сестрою виховували у любові до мистецтва і природи, до прекрасного. Батько, працюючи в Запорізькому театрі імені Щорса, вирощував із жолудів знаменитого запорізького семисотлітнього дуба паростки і потім розсаджував по всій Україні й Союзу, навіть за кордоном, де бував на гастролях. Отаким було батькове піклування і турбота про живе... Вони в моєму серці. І як же тут не відгукнутися?
Звісно, коли чую пилку, яка, немов бормашина, дзижчить, прокидаюсь, не можу спати, вискакую, цікавлюся: що це знову знищують?! А у нас же ніхто нікого не питає, приходять — і пиляють-рубають. Натомість у розвинутих державах на кожне дерево заводять документ: аби його спиляти, має бути дозвіл держструктур і жителів. Дуже серйозне ставлення. Люди ревно охороняють дерева, зелені насадження захищені законом.
А у нас хаос; ми за лічені роки втратили половину зеленого масиву Києва! З цього приводу чимало написано, але, на жаль, це не доходить до можновладців. Люди певної вулиці регулярно виходять на захист острівців зелені, борються за них, виникають бійки. Але і після того дерева часто спилюють, а на їхньому місці виростає «монстр»-будинок.
Я не проти того, щоб очистити Київ від хворих дерев, але зазвичай під таким приводом знищують чудових велетнів задля банальних паркувань і споруд. Ці каверзи загальновідомі.
Уже зазіхають на заповідник навколо «серця» міста — на паркову зону біля Золотих воріт, унікальну Обсерваторну гірку, де можна знайти реліктові породи дерев, які в інших місцях втрачені. Там мешкають зайці, білочки, їжачки, кажани, мідниці, ящірки, сови, сичі — всі ці види охороняє міжнародна конвенція. Тут чимало рідкісних комах, зокрема зустрічається червонокнижний жук-олень. В чагарниках гніздує велика кількість горобиних птахів: славки, синиці, дрозди, солов'ї. Збереглися шпаки, сойки і дятли. Тут знаходять взимку ягоди бірючини та горобини зграї омелюхів, снігурів і чикотнів. Збираються для ночівлі великі зграї граків. Отже, Обсерваторна гірка — останній у цьому районі залишок природних екосистем для птахів, які зимують у лісі.
До того ж на її території розміщується обсерваторія КНУ імені Тараса Шевченка, споруджена ще у 1841–1845 рр. відомим архітектором Вікентієм Беретті. І цього ще мало. Існує науково обґрунтована версія, що Обсерваторна гірка — не що інше як літописна Щекавиця, на якій поховано київського великого князя Віщого Олега...
Та над усім цим історичним і природним багатством нависла загроза. Зокрема, це стосується графської садиби Орловського, розташованої на одному зі схилів Обсерваторної гірки. Це місце зберігає пам'ять про таких великих діячів вітчизняної культури, як Ілля Рєпін, Михайло Врубель, Віктор Васнєцов, Олександр Мурашко, Михайло Нестеров, Адріан Прахов, Микола Лисенко, Владислав Городецький, Михайло Коцюбинський... Всі вони бували в гостях у господарів садиби. А належала остання відомому художникові, академіку живопису, графу Володимирові Орловському. (Рекомендацію для вступу до Санкт-Петербурзької академії мистецтв йому дав Тарас Шевченко.)
На території садиби стоїть також будинок, який належав колись одному з класиків українського живопису Миколі Пимоненку.
Років «...надцять», ще з часів президентства Леоніда Кучми, ми тримаємо оборону цієї перлини від певних політичних кіл, які намагаються тут звести чергові «монстри». Унікальна садиба, парк — ласий шматочок! Звісно, я і мої соратники знаємо, хто заніс «ніж» над цим зеленим дивом. Прикро, що люди, які начебто борються за екологію середовища, ініціюють знищення унікального історико-культурного осередку і природи навколо єдиного зеленого острівця в Шевченківському мікрорайоні.
Тож ми діятимемо. Стукатимемо у «високі» кабінети, нагадуватимемо... Вважаю, якщо бити у дзвони, протидіяти, то нас мають почути і відгукнутися. А мовчатимемо — манкурти заллють усе живе бетоном жадоби і зиску, кремсаючи зелені зони, як їм заманеться; у них жодна жилка не здригнеться з приводу загибелі унікальних пам'яток. Конче потрібно запровадити мораторій з їхньої недоторканності.
Митці, науковці збирають підписи, зокрема за відродження дачі Пимоненка, в якій можна організувати творчий центр для дітей. Адже наші діти позбавлені позашкільної виховної програми, їм немає куди податися, а тут вони могли б займатися спортом і творчістю.
Є можливість також упорядкувати Павловський сквер, повернувши йому вигляд затишних київських парків кінця ХІХ — початку ХХ сторіч, оспіваних у творах Олександра Купріна, Михайла Булгакова, Костянтина Паустовського та інших письменників.
У нашій ініціативній групі різні люди, об'єднані своєю небайдужістю до долі історичного Києва. Це передовсім віце-президент благодійного фонду «Київська ландшафтна ініціатива», підприємець Володимир Колінько, а також письменник і телеведучий Андрій Дмитрук. Наші наміри підтримують такі корифеї вітчизняної науки, як академіки Петро Толочко та Костянтин Ситник, член-кореспондент НАНУ Ігор Акімов. Ми хочемо залучити наших відомих художників і меценатів для насичення Павловського скверу гарною атрибутикою, дитячими майданчиками, скульптурними групами, фонтанами, для створення парканів, кованих «під старовину».
Отже, ми зосередилися на захисті об'єкта, в якому посеред центральної міської забудови гармонійно співіснують 160-річна, нині діюча, обсерваторія і пов'язане з нею велике біологічне різноманіття, цінна рекреаційна територія — Павловський сквер, а також меморіальна садиба двох знаних українських художників. Доцільно оголосити цю оазу історико-культурним заповідником «Олегова гора».
Ми рішуче налаштовані; маємо провести резонансні прес-конференції, писатимемо листи найвищому керівництву, в тому числі Президенту Вікторові Януковичу. Зізнаюся, що листи аналогічного змісту вже лягали на стіл Віктора Ющенка, то, може, Віктор ІІ дієво відреагує?..
Кожна людина потребує своєї заповідної зони на рівні серця. Це родина, культура, мистецтво; наша земля, де мають рости дерева, струменіти чисті джерела, співати птахи... У духовно-моральній пустелі вмирає все людське.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»