РОЗТОПИТИ АЙСБЕРГ НАСИЛЬСТВА
Весняне й осіннє рівнодення — 21 березня та 22 вересня — є всесвітніми днями гендерної рівності. Згадуючи з цієї нагоди про дискримінацію жінок, варто зробити акцент на проблемі насильства над ними. Адже, за інформацією Ради Європи, воно є головною причиною смерті та інвалідності представниць прекрасної статі віком від 16 до 45 років.
КОЖНА ТРЕТЯ ЖІНКА ПОТЕРПАЄ ВІД ДОМАШНЬОГО КРИВДНИКА
Можна скаржитися навіть в ООН
Проблему насильства щодо жінок найчастіше порівнюють з айсбергом. Суспільство бачить лише верхню його частину, відображену в офіційній статистиці, тоді як реальний стан є прихований. Використовуючи різні методики, експерти все ж сходяться на думці, що в Україні його зазнає кожна третя, якщо не друга жінка. Наше законодавство виокремлює чотири види цього зла: психологічне, фізичне, сексуальне та економічне. Безумовним лідером є фізичне. Найбільше кривдників зафіксовано у віці 26–35 років (33%).
Механізми захисту прав жінок залишаються недостатньо використаними. Наприклад, більшість з них не знає про те, що жертви можуть звернутися зі скаргою до ООН. Ці слова віце-президента Європейської комісії Кетрін Ештон сприймаються як мовлені про наших співвітчизниць, хоча вони характеризують всю світову спільноту.
Насильство над жінками — одне із загальнопоширених явищ. Воно не визнає кордонів і розрізняється лише формами свого прояву. Є не тільки моральною проблемою, а й порушенням прав людини. Негативні його наслідки для економічного і соціального розвитку жінок та суспільства здебільшого є недооціненими.
Протистояти цьому явищу заважає непоінформованість жертв про те, що у них є вибір. Керівник центру «Рівність у розмаїтті» Анастасія Коростелевич розповіла типову історію. До них звернулася 20-річна дружина успішного столичного бізнесмена. В їхній родині побої чергувалися з приниженням, а для підсилення ефекту чоловік вдавався до шантажу: мовляв, скажеш кому-небудь хоч слово, ніколи більше не побачиш дитину. Настрахана уявленням про начебто безмежні можливості благовірного, молода жінка терпіла до останнього. Коли ж юристи центру переконливо пояснили жертві, що доньку в неї ніхто не відбере, та втекла зі своєї «золотої клітки», пройшла кілька реабілітаційних курсів і жалкує про те, що не зробила крутого повороту в житті одразу.
Тренінги для шерифів
У боротьбі з родинним насильством в Україні напрацьовано законодавчу базу, ухвалено державну програму з утвердження гендерної рівності. За підтримки міжнародних недержавних організацій запроваджують апробовані на практиці методи протидії. Приміром, нині за сприяння Програми розвитку ООН і Шведської агенції SIDA проводиться серія тренінгів із запобігання насильству в сім'ї для національної команди з числа представників громадських організацій та помічників міністра. Планується, що потім вони проведуть майже тисячу тренінгів для дільничних інспекторів міліції. Не секрет, що правоохоронці, які мають низький професійний та культурний рівень, є слабкою ланкою у протистоянні домашнім агресорам. Ефективність роботи з такими родинами потерпає й від високого рівня ротації кадрів, адже за рік-два склад шерифів змінюється на 75–85%. Головне завдання третьої фази навчання — побудувати на основі міжнародного досвіду та вітчизняної нормативно-правової бази алгоритм дій дільничних у різних ситуаціях насильства в родині та організувати взаємодію з органами влади та службами, на які Законом України «Про попередження насильства в сім'ї» покладено обов'язок реагування, а також недержавними організаціями.
Арсенал засобів впливу на кривдника великий — від офіційного попередження до притягнення до кримінальної відповідальності. Проте старт їхньому застосуванню має дати звернення жертви. Вона ж не завжди готова його зробити — даються взнаки стереотипи мислення. Експерти центру «Жіночі перспективи» за результатами роботи зі своїми клієнтками наводять такі статистичні дані: 37% жінок терплять домашнє насильство понад п'ять років, 26,8% — два–п'ять років, 22% — один–два роки, і лише 2,4% звертаються по допомогу після першого випадку. Фахівці стверджують, що активність кривдників у родині має циклічний характер: прояви насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруженості — насильство. Надія жертви на те, що агресія більше ніколи не повториться, що то був поодинокий випадок, спонукає їх замовчувати свої проблеми, не звертатися по допомогу.
Якщо скривджена жінка все-таки наважиться «винести сміття з хати», то наступним після попередження кроком щодо її благовірного буде захисний припис. Це спеціальна форма реагування працівників кримінальної міліції та дільничних, унаслідок чого кривдникові надалі забороняється допускати насильницькі дії щодо жертви. Жорсткішим варіантом є адміністративний арешт, його не заборонено застосовувати, не чекаючи поки прояви домашнього насильства будуть систематичними. Однак на заваді може стати недостатньо кваліфіковане складання протоколу дільничним.
Специфіка, яку не враховує законодавство
Труднощі виникають і під час звертання до суду. Правозахисники зауважують, що здебільшого документи з першого разу не приймають. Серед причин і такі: жертва не зазначила, чи має її чоловік державні нагороди, чи служив в армії. Якщо подолано й ці перепони, то судовий розгляд у 80% випадків закінчується призначенням 51 гривні штрафу. Хоча для багатьох «захисників» ця мізерна сума є джерелом спекуляцій про те, що спроба покарати кривдника обертається проти його родини і є фінансовим тягарем, який падає на неї.
Якщо ідеться про карну відповідальність, то варто звернути увагу на те, що система доказів, котра існує в кримінальному процесі, не враховує специфіку домашнього насильства, а саме того, що воно найчастіше відбувається за відсутності свідків і протягом тривалого часу. Не враховує кримінальне законодавство й того, що часто жінка хоче не стільки покарати кривдника, скільки припинити насильницькі дії. Хоча при цьому грає з вогнем, адже за інформацією, поширеною Всесвітньою організацією охорони здоров'я, майже 70% убитих жінок стали жертвами своїх партнерів чоловічої статі.
В Україні створено низку державних притулків для потерпілих від домашнього насильства, однак доступ до них залишається обмежений. Адже вони існують не в усіх областях, а для того щоб потрапити до такого закладу, потрібно бути зареєстрованою в регіоні його розташування, зазначила, коментуючи доповідь нашої держави на 45-й сесії Комітету ООН з питань ліквідації всіх форм дискримінації жінок, голова «Жіночого консорціуму» Марія Алексеєнко.
Як змінити ситуацію з домашнім насильством? Держава спільно з громадськими організаціями має створити широку мережу консультативних пунктів для допомоги жертвам, кризових центрів, притулків і соціального житла для них, підвищувати загальний рівень правової обізнаності, культивувати ставлення до насильства не як до побутової проблеми, а як до порушення прав людини.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- ПЕРЕШКОДА ДЛЯ БЕЗВІЗОВОГО РЕЖИМУ
- ОБЕРЕЖНО! РЕЧОВІ ДОКАЗИ
- ДЕРЖДЕПАРТАМЕНТ ПРО УКРАЇНСЬКУ КОРУПЦІЮ
назад »»»