ТВАРИНИ В УКРАЇНІ ВОЛАЮТЬ: «SOS!»
Нашим сьогоднішнім співбесідником є Тамара Тарнавська — президент-засновник Міжнародного товариства захисту тварин «SOS». До речі, за фахом вона мистецтвознавець і журналіст, тривалий час працювала на Радіо Свобода у Мюнхені, останні десять років — в Організації Об’єднаних Націй в Женеві як журналістка. У 2000 р. посол Великої Британії в Україні вручив їй престижну нагороду британського Королівського товариства захисту тварин «RSPCА» (до речі, вона є лишень другою іноземкою, відзначеною цією нагородою).
На думку пані Тарнавської, cтавлення до бездомної тварини — це один із показників істинності наших почуттів. Усі знають, якщо людина любить тварин, то зазвичай вона любить і людей. I навпаки. Набагато легше любити домашнього улюбленця, породистого й гарного, який є власністю, іноді символом заможності, ніж бездомного собаку, що може завдавати певних незручностей. А ще психологи відзначають такий момент. Коли людина «гіршає» через низку причин (немає хорошої зарплати, роботи тощо), то у неї виникає стан незадоволеності. Це може провокувати агресивність щодо оточуючих (як правило, неусвідомлену), часто об’єктом агресії виявляється не той, хто винен, а той, хто опиниться під рукою. Наприклад, бездомна тварина. У благополучному суспільстві, де в людини менше причин бути роздратованою, мати зайве напруження, ймовірно, менше мотивів для таких агресивних сплесків.
У нас діяльність людей, котрі намагаються стати на захист братів наших менших, часто сприймається як дивацтво. Хоча відомо: людина, здатна вдарити або вбити тварину, спроможна й на більше зло. На Заході це добре зрозуміли, протидія цьому набула масового характеру. В Україні ж усе поки що тримається на ентузіастах. На таких, які об’єдналися в Міжнародному товаристві захисту тварин «SOS» (зареєстроване Мін’юстом України у 1994 році, воно є членом Всесвітнього товариства захисту тварин — WSPA та британського Королівського товариства RSPСA, що виступає проти жорстокого ставлення до тварин).
Силами «SOS» і на пожертви громадян Західної Європи на місці колишньої скандально відомої шкуродерні в селищі Пирогів побудовано перший в Україні притулок для тварин. Власне, функціонує він переважно завдяки міжнародним пожертвам — із бюджету Києва «SOS» не отримує жодної копійки.
— Пані Тамаро, з чого все розпочалося?
— Якось, приїхавши разом із групою дипломатів з Брюсселя, побачила в Києві бездомних тварин на Хрещатику. Ставлення до них людей, особливо підлітків, було напрочуд жорстоким. Згодом у Женеві по місцевому телебаченню я побачила документальний фільм, у якому, зокрема, показували варварське знищення цих тварин на вулицях Києва. Звісно, мені стало соромно, що на батьківщині відбуваються такі шокуючі речі.
З наміром змінити ситуацію на краще я в 1994 році зареєструвала в Україні Міжнародну організацію захисту тварин «SOS». Утративши надію переконати керівників міської влади, що антигуманна політика стосовно безпритульних тварин «піймай і убий» не тільки жорстока, а й неефективна, звернулася по допомогу до міжнародних організацій із захисту тварин у європейських країнах.
У грудні 1996-го до Києва приїхали німецька журналістка Кріста Шехтел і представники німецького й австрійського товариств захисту тварин. Разом ми провели кілька днів під стінами утильцеху (шкуродерні) «Київспецтрансу» в селищі Пирогів, де протягом 50 років знищували тварин. Через діри в паркані вдалося зробити документальний фільм про гуманізм «по-українському», було знято весь процес «роботи» з тваринами.
У результаті готову стрічку не могли дивитися навіть люди з міцною нервовою системою. Було показано, як покалічених кліщами під час виловлення тварин кидали у вольєри, де тримали тиждень без їжі й води,— домагалися, так би мовити, «потрібної кондиції». Потім знову хапали кліщами, глушили залізним ломом і закривавлених підвішували за ребра на залізні гаки та ще із живих здирали шкіру. Іноді зграйку покалічених собак виводили в ліс і залізними прутами забивали до смерті. Або ж убивали повільно і болісно: собакам відрізали язики, вуха й хвости, виколювали очі. Усе це робили нездорові люди з порушеною психікою і садистськими нахилами. Так відбувалося навіть з тваринами, у яких були хазяї, бо працівники звіриного концтабору не дозволяли забирати пійманих нещасливців. Плівка з моторошними кадрами наробила галасу у світі. Після її демонстрації в Європі до Києва прийшло 3,5 мільйона листів від громадян і відомих всесвітніх організацій захисту тварин, які закликали негайно закрити шкуродерню. Україна ризикувала своїм статусом «цивілізованої європейської держави», тому чиновники зважилися видати указ про закриття шкуродерні. Конвеєр убивства тварин було зупинено і територія перейшла у володіння «SOS». Коли ми приїхали на це місце, побачили страшну картину: гори кісток, скрізь кров, на стінах залишки мозку тварин. Відтоді на кривавому місці існує перший в Україні притулок для бездомних тварин.
Нині тут живе близько 1500 собак і 200 котів. У них просторі вольєри. Крім мисочок із харчами є спеціальні іграшки. Годуємо добре. Доглядають за чотирилапими мешканцями люди, котрі живуть неподалік,— у сусідніх селах. Є свої ветлікарі, які не тільки лікують тварин, а й проводять стерилізацію. Вже простерилізовано (з 1995 р. і донині) понад 14 тисяч тварин. Саме це є альтернативою немилосердному ставленню до тварин. Адже нікому не спадає на думку вбивати бездомних людей, які до того ж є потенційними переносниками численних захворювань — туберкульозу, сифілісу, СНІД тощо.
Товариством «SOS» ініційовано ухвалення Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Ми також брали участь у розробці Програми гармонізації відносин людини з безпритульними тваринами, затвердженої Київрадою. Згідно з нею замість винищення тварин має проводитися їхня стерилізація та щеплення від хвороб. І суттєве: тварин відпускатимуть на вулицю під опіку їхніх захисників, оскільки всіх безпритульних поки що забезпечити місцями у притулках неможливо.
«SOS» займається активною просвітницькою діяльністю: видано навчальні матеріали, проведено семінари щодо експериментів на тваринах для ветеринарів і викладачів ВНЗ. Завдяки RSPCА ми закупили комп'ютери та багато навчальних програм для студентів біофаку Національного університету імені Тараса Шевченка. Це дало змогу зменшити кількість експериментів, які проводять під час навчального процесу на живих істотах (така альтернатива давно практикується на Заході).
Та в справі захисту тварин є багато «але».
— Ви маєте на увазі, що в Україні закон і його виконання — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці?
— Саме так. Як свідчить практика, в Україні у межах підготовки до міжнародних подій та релігійних свят «очищають» вулиці від бездомних собак і котів. Або ж «очищають» просто так. Скажімо, в Луганську серед білого дня вбивають на очах у дорослих і дітей за допомогою шприцеметів, заряджених курареподібним препаратом «дитилін», забороненим у європейських державах і українським законодавством. За свідченням очевидців, агонія триває довго. Дитилін з метою економії розбавляють... аміаком. Рів на полігоні, заповнений трупами собак (не тільки бездомних, убитих інколи на очах господарів), асоціюється з «роботою» есесівської айзацкоманди, а не комунальників обласного центру європейської країни XXI століття. Своєрідно підійшли до вирішення проблеми безпритульних тварин у Лисичанську. Місцева влада придбала пересувний крематорій для знищення таких тварин. Мобільна група у складі водія, оператора й стрільця полює за допомогою спеціальної рушниці — шприцемета. Потім умертвлених тварин кремують у печі спеціального утилізатора. Душогубка на колесах коштувала місту 198 тис. грн. Цих коштів і подальших щомісячних витрат (зарплата людей, закупівля препаратів для знерухомлення тварин, пальне, автосервіс) було б достатньо для вирішення проблеми безпритульних тварин шляхом стерилізації.
Однак влада у східному регіоні України не переймається гуманними міркуваннями. Лисичанськ пропонує послуги собачих «кілерів» в інших містах і районах області. Пересувні душогубки широко рекламують як сучасну модель «для вирішення проблеми».
Насправді ж єдина альтернатива вбивству тварин — стерилізація державним коштом.
Тим часом в Україні розпочалася «кривава» підготовка до Євро-2012 — винищення безпритульних собак і котів. Швейцарські зоозахисники спільно з українськими колегами багато разів зверталися до нашого уряду. Натомість від Міністерства охорони навколишнього середовища отримали цинічну відповідь, в якій запевняли, що в Україні права тварин захищено законом, який виконується.
У квітні 2009 року за ініціативи «SOS» у Європі почали збирання підписів проти жорстокого ставлення до тварин напередодні проведення Євро-2012. Колишній чемпіон «Формули-1» Міхаель Шумахер став одним із перших видатних спортсменів, котрий підписав цей заклик. «Жодне свято, включно зі спортивними заходами, не може служити виправданням знищення бездомних тварин», — сказав автогонщик. За кудлатих вступилася і всесвітньо відома акторка Бріджит Бардо. Вона, до речі, з 1994-го переймається долею українських чотирилапих безхатченків. «Я стурбована ситуацією з безпритульними тваринами в Україні. Прошу інформувати мене про перебіг подій»,— побажала актриса. Проти бездіяльності влади в питанні жорстокого поводження з тваринами в Україні виступили актор Джордж Клуні й футболіст Девід Бекхем, брати Клички, дружина принца Садруддіна Ага Хана — Катерін Ага Хан (фундація «Бельрів», Швейцарія). Свої підписи поставили гравці хокейних і футбольних клубів, мери швейцарських міст, 142 організації із захисту тварин держав Європи, Японії, Бразилії та США. Десятки тих, хто менш відомий в Україні, але до чиєї думки (на відміну від наших чиновників) дослухаються.
Отже, по всьому світу зібрано підписи під петицією на захист бездомних тварин в Україні, який передано президентові УЄФА Мішелю Платіні, й ця організація чітко висловила не тільки свою стурбованість, а й відповідну вимогу до Мінприроди.
— Чим це може обернутися для України?
— Пікетуванням зоозахисниками українських посольств, тиском на політиків і бізнес-партнерів.
— Я так розумію, що ваша організація не обмежується проблемою бездомних котів і собак. Приміром, я бачив, як за ініціативи «співаючого ректора» на Печерську знищили парк і залили бетоном їжаків, ропух, «скасували» гніздування солов'їв та інших птахів. Натомість росте жахливих розмірів хмарочос. А скільки ще таких забудов у Києві на місці зелених зон!
— Так, захист живого світу — комплексна проблема. Згадаймо жорстоку експлуатацію людиною тварин. «Розважальні шоу» — собачі й півнячі бої. А цирки та комерційні дельфінарії! В неволі афаліна живе в середньому три— п'ять років і вкрай рідко розмножується, в природі — до 25–30 років. Якщо дотримуватися українського законодавства (зокрема мораторію на вилов дельфінів у Чорному морі), то за кілька років дельфінарії припинять своє існування. Інша справа, що власники дельфінаріїв можуть поповнювати їх тваринами, виловленими браконьєрським способом чи перевезеними контрабандою.
Зоопарки в Україні — це окрема тема. Наприклад, Київський зоопарк вилучили з Європейської асоціації зоопарків — ЄАЗА. Не світить йому поки що вступити й до Міжнародної організації зоопарків і акваріумів (WAZA). Адже смертність тварин тут надзвичайно висока. Ведмеді сидять в кам'яних мішках. Антилопа перебуває в маленькому загоні з мокрою дерев'яною підлогою, ратиці у тварин у жахливому стані. Температура у цих тимчасових приміщеннях опускається нижче нульової позначки. Хіба це не жорстоке поводження щодо теплолюбної тварини, яка весь час труситься від холоду?! Взагалі весь зимовий період тварини перебувають у карцерах. Загибель червонокнижного уссурійського білогрудого ведмедя набула скандального характеру. У зоопарку за останній рік ліквідовано науковий та просвітницький відділи (замість цього з чималою паузою створено «сектори»), звільнено понад 60 висококласних спеціалістів. Чи знайдеться тепер там екскурсовод, котрий здатний компетентно розповісти про тварин? Дитячий зоологічний парк — зі свинями, курми, де дітки могли гратися, годувати живність,— розігнали... Біля входу зоопарк «прикрашає» недобудований мавпятник...
І знову скажу про притулок у Пирогові. Хіба це не «зооцид», коли в люті морози він був понад місяць знеструмлений — через численні обривання лінії електромережі, зламані дерева та снігопади. Без світла-тепла та їжі залишалися дві тисячі тварин. Одначе міський підрозділ МНС, аварійна служба «Київенерго» та інші служби швидкого реагування столиці не поспішили з допомогою. Волонтери разом із працівниками притулку власним коштом змушені були купити електропилу та порізати повалені дерева, а потім приватно заплатити працівникам комунальної служби міста, аби ті очистили шлях до притулку від снігових завалів. Знову нагадаю: притулок цей недержавний, його утримують передовсім за гроші європейських платників податків. Тобто на добровільні пожертви жалісливих німців,— британців, австрійців та швейцарців, яких «чомусь» хвилює доля бездомних тварин в Україні.
Тим часом державні кошти, спрямовані на «охорону природи», фактично осідають в кишенях працівників комунальних підприємств, а не йдуть на вирішення проблеми.
Отже, українці, схаменімося! Ставлення до тваринного світу визначає рівень гуманності суспільства, воно у розвинутих державах Європи помітно відрізняється від країн, які роблять лише перші кроки до правового суспільства. Жорстокість до тварин — феномен асоціальності індивідуума. Тому на Заході тварин можна побачити в школах, лікарнях, пенітенціарних підліткових закладах. Водночас на вулицях не спостерігається таке явище як скупчення собак, котрі займаються шлюбними іграми. Бо немає безпритульних тварин.
На жаль, в Україні роками навіть розмови про тварин і прояви жалю до їхніх страждань вважаються чимось несерйозним, надто сентиментальним. Хоча це питання стосується не тільки моралі, а й політики. Адже практика жорстокого винищення тварин ставить під загрозу репутацію країни.
Колись Бернард Шоу висловився так: «Тільки у нерозвинутих державах погано ставляться до тварин».
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»