БЕЗ ВЛАСНОГО ДАХУ НАД ГОЛОВОЮ
ЖИВУТЬ І СЛУЖАТЬ ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ, В ТОМУ ЧИСЛІ Й ТІ, ЯКІ ВІДДАЛИ АРМІЙСЬКІЙ СЛУЖБІ 25 І БІЛЬШЕ РОКІВ ЖИТТЯ
Історія питання
Однією з проблем, які найбільше дошкуляють військовослужбовцям ЗС, є житлова. Це й не дивно: нині в гарнізонних квартирних чергах перебувають понад 44 тисячі офіцерів і прапорщиків. Вони не лише не зменшуються, а й зростають, що, звісно, не вселяє безквартирним оптимізму.
Чому так сталося? Невже державні мужі не розуміють, що офіцер, котрий не має над головою власного даху, не може сповна віддаватися службі? Коли, нарешті, у забезпеченні військовиків скресне крига?
Питання надто складні й щоб на них відповісти, зробимо невеликий екскурс у минуле. Витоки проблеми, про яку йдеться, сягають початку 90-х років, коли Україна почала створювати власне військо і серед офіцерів і прапорщиків, котрі проходили службу в частинах Радянської армії й присягнули на вірність українському народові, не всі були забезпечені житлом.
Незабаром в Україну стали повертатися десятки тисяч військовослужбовців — українців за походженням, які служили за межами держави. Повернувшись на рідну землю, вони ставали в черги на отримання житла, цим самим загострюючи означену проблему.
Початок 90-х років був складним для молодої держави. Адже галопуюча інфляція нанівець зводила всі її потуги щодо вирішення багатьох соціальних питань, в тому числі спорудження житла для своїх захисників. Не скажу, що цей процес загалом припинився, але рухався він повільно і кількість помешкань, яку зводили, суттєво не впливала на розв'язання в ЗС житлової проблеми.
Урешті-решт ці та інші чинники призвели до загострення питання. Так, нині в квартирних чергах Міністерства оборони перебувають понад 44 тисячі військовослужбовців, із яких більш ніж 17 тисяч мають право на першочергове і позачергове забезпечення житловими приміщеннями. З тих, хто ніяк не може дочекатися омріяного даху над головою, понад 30 тисяч віддали військовій службі близько 20 років, майже у чотирьох тисяч черговиків вислуга становить 25–30 років, а майже тисяча безквартирних офіцерів прослужили в армії 30 і більше років.
Протягом перших шести місяців минулого року квартирами було забезпечено лише 20 військовослужбовців, які належать до соціально незахищених верств населення. А також майже 60 чоловік з числа тих, хто має вислугу 25 і більше років та брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Папір усе стерпить?..
У грудні 2005-го було ухвалено Державну програму розвитку ЗС України на 2005–2011 роки, якою передбачено вирішення названої проблеми до 2011 р. Згідно із зазначеним документом для цього потрібно було понад вісім мільярдів гривень у цінах 2005 року. Цих коштів вистачило б для спорудження понад 40 тисяч квартир.
Програма, про яку йдеться, почала «пробуксовувати» від початку її реалізації. На 2006–2008 роки із чотирьох мільярдів 294 млн гривень було виділено лише мільярд 679 млн, тобто 39 відсотків від потреби. У бюджетному запиті на 2009-й МО просило, зважаючи на недоотримання коштів у попередні роки, два мільярди 69 млн гривень. Їх вистачило б побудувати понад вісім тисяч квартир. Проте Державним бюджетом України на 2009 рік було передбачено лише 755 мільйонів гривень. І то за спеціальним фондом. Цих грошей вистачило б на придбання майже трьох тисяч помешкань. Натомість з держбюджету МО отримало сім відсотків необхідних асигнувань, яких вистачило на придбання аж... 85 квартир!
Коли знайомишся з реальною ситуацією, яка відображає забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України житлом, складається враження, що поважні мужі не надто занепокоєні відсутністю у десятків тисяч її захисників власного даху над головою. Маю на увазі парламентарів, урядовців, від яких залежить її вирішення. Мені можуть заперечити, що це не так, мовляв, державним бюджетом передбачалося асигнувати майже 756 мільйонів гривень, які були «забиті» в головний фінансовий документ країни. Проте річ у тім, що ці гроші Міністерство оборони повинно було заробити. Як саме? За рахунок реалізації нерухомості, зокрема військових містечок, техніки тощо. Проте так заробити гроші, необхідні для спорудження бодай кількох тисяч помешкань, нереально. Адже за минулі 18 років оборонне відомство розпродало практично все, що можна було розпродати, бо скільки існує Міністерство оборони, стільки в держбюджетах є так званий спеціальний фонд. До речі, він — винахід українських можновладців: у жодній цивілізованій державі світу не додумалися до такого «ноу-хау».
Словом, цим планам, звичайно, не судилося матеріалізуватися, оскільки прогнозованих урядовцями надходжень до спецфонду не надійшло: восени минулого року в ньому було акумульовано лише кілька десятків мільйонів гривень. Тож чи варто дивуватися, що упродовж першого півріччя 2009-го захисники Вітчизни отримали аж... шість квартир! У МО жартують, що нашу державу, зважаючи на кількість безквартирних військовослужбовців і обсяги споруджуваного та придбаного житла для них, пора заносити до Книги рекордів Гіннесса...
У приватних розмовах військовослужбовці з ностальгією згадують 90-ті роки, коли військове відомство одержало чимало квартир завдяки тісній співпраці з різними будівельними компаніями. Схеми, за якими вони співпрацювали, передбачали виділення військовим відомством привабливих земельних ділянок, на яких вони будували будинки. При цьому певний відсоток квартир віддавали Міністерству оборони. Проте згодом від такої співпраці відмовилися, оскільки було виявлено багато зловживань і корупційних діянь під час проведення конкурсів і реалізації укладених угод.
У 2008 році військовослужбовці отримали 2682 квартири замість обіцяних восьми тисяч. Зрозумівши, що Державна програма забезпечення військовослужбовців житлом починає «пробуксовувати», міністр оборони, а також керівники інших силових відомств підготували лист до Президента України, Прем'єр-міністра, а також Верховної Ради, в якому, апелюючи конкретними цифрами й фактами, що відображали гостроту проблеми, просили посприяти в її вирішенні.
Політики і урядовці з розумінням поставилися до цього, але все упирається в гроші, точніше їхню відсутність. Більше того, деякі урядовці через це пропонували скасувати житлову програму для військовослужбовців, вважаючи, мабуть, що людям у погонах до труднощів не звикати і вони ще зачекають. Тож першим особам оборонного відомства довелося переконувати деяких чиновників у зворотному.
Словом, проблема забезпечення житлом військовослужбовців вирішується так повільно, що говорити про приблизні терміни її розв'язання не доводиться. Люди у відчаї. Адже винаймати помешкання наразі практично неможливо, особливо в Києві, інших великих містах: воно обходиться дорого. Наприклад, подібна оренда однокімнатної квартири в столиці, як мінімум, коштує дві тисячі гривень. А грошове забезпечення майора становить трішки більше зазначеної суми. Знайти кімнату в гуртожитку теж проблематично, бо всі вони давно приватизовані або перепрофільовані й використовуються за іншим призначенням. Тому офіцери, котрі живуть в гуртожитках військових частин, вважаються щасливчиками. Щоправда, такі гуртожитки є не в кожній частині, до того ж вони неспроможні забезпечити всіх охочих житловою площею.
Ми чимало говоримо про патріотичні переконання, якими має бути наділений військовослужбовець, інші чесноти. І правильно говоримо. Проте забуваємо, що на календарі 2010 рік, а не, скажімо, 1970-й. Тому заклики із розумінням ставитися до існуючих проблем, зачекати, коли вони будуть вирішені, вже не спрацьовують.
— Можливо, це не зовсім патріотично, але, йдучи вранці на службу, я більше думаю про те, якби мене не виселили з гуртожитку, ніж про службові справи,— щиро зізнається в розмові зі мною майор Ігор Вусик, командир підрозділу однієї з частин Вінницького гарнізону.— Адже грошей на оплату проживання із власної кишені немає, а МО не завжди вчасно оплачує оренду кімнати, в якій живу з дружиною і двома дітьми.
Подібні зізнання мені доводилося чути від багатьох його колег.
Закони є. Квартир немає...
Протягом 18 років існування Збройних Сил України парламент, уряд ухвалили цілу низку законів, постанов, інших нормативно-правових актів, спрямованих на розв'язання найболючішої проблеми військовослужбовців. Чого вартий лише Закон України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реорганізацією Збройних Сил України, і членів їх сімей»! Нагадаю: відповідно до цього документа, військовослужбовців, які потрапляють під його юрисдикцію, мають забезпечувати квартирами протягом трьох років. Проте ця його норма, на жаль, не виконується: за шість років її існування жоден звільнений через організаційно-штатні заходи в ЗС України не отримав квартири.
Загалом чинним законодавством військовослужбовцям гарантовано багато прав, реалізація яких може вирішити найболючішу проблему війська у стислі терміни. Зокрема, передбачається право військовика взяти безвідсотковий кредит. Однак за весь час існування цієї норми жоден офіцер не скористався нею. Чому? Невже немає охочих? Ні, вони є. Але біда у тім, що Кабінетом Міністрів не розроблено механізму, який би давав змогу реалізувати це право. Справа в грошах, якщо точніше, то в їхній відсутності. Таких прикладів, коли права, пільги щодо забезпечення захисників України існують лише на папері, можна навести безліч. Торік парламент ухвалив закон, згідно з яким будь-який військовик має право на отримання (замість квартири) грошової компенсації. В те, що він працюватиме, військовослужбовці не вірять. Вони згадують попередні подібні закони й постанови, вважаючи, що й цей спіткає така ж доля.
Їхні прогнози небезпідставні, адже порядок його виконання урядовці теж «забули» розробити. Приміром, хто і як визначатиме середню вартість квадратного метра житла, чи залежатиме його вартість від того, в якому регіоні, населеному пункті служить людина, скільки років має прослужити офіцер чи прапорщик, аби мати право скористатися цим законом. Бо, погодьтеся, не зовсім буде справедливо, коли лейтенант, прослуживши в армії два-три роки, зможе одержати компенсацію, а полковник роками чекатиме своєї черги.
За прогнозами фахівців Департаменту будівництва Міністерства оборони, якщо виплата компенсацій і почнеться, то не раніше 2011 року. Та сподіватися, що завдяки цьому нововведенню люди в погонах швидко вирішать свою наболілу проблему, не доводиться, бо для цього потрібно майже 10 мільярдів гривень. Звідкіля візьмуться ці кошти, якщо минулорічний бюджет Міністерства оборони становив дев'ять мільярдів?.. Це означає, що коли цю норму закону почнуть реалізовувати, то цей процес відбуватиметься повільно. Наприклад, компенсацію виплачуватимуть щороку кільком десяткам осіб. У цьому разі черга на її отримання розтягнеться на десятиліття, як і квартирна. Натомість ніхто не зможе звинуватити урядовців в ігноруванні законів і нехтуванні інтересами офіцерів та прапорщиків.
Коли проект зазначеного закону тільки обговорювали в парламенті, депутати стверджували, що його ухвалення пришвидшить вирішення житлової проблеми в армії, мовляв, отримавши велику суму, офіцер одразу зможе придбати помешкання. До того ж у населеному пункті, в якому вважатиме за потрібне. Чи взагалі розпорядиться грішми на власний розсуд. Звучить, погодьтеся, привабливо. Насамперед для військовиків, які мають потрібну вислугу для звільнення і планують змінити після служби місце проживання.
У приватних розмовах фахівці Департаменту будівництва МО кажуть, що компенсацію, певніше за все, виплачуватимуть за рахунок коштів, які до цього часу передбачалися державним бюджетом на капітальне будівництво. Отже, з однієї кишені перекладатимемо до іншої? Чи не станеться так, що компенсаційні гроші військовому відомству теж доведеться віднаходити зі згадуваного спецфонду? Як він наповнюється, ми вже знаємо.
Зазначену проблему потрібно вирішувати. Бо люди втомилися микатися по чужих кутках, думаючи, як розплатитися за можливість мати хоч якийсь дах над головами. Зважаючи на її гостроту, можливо, доцільно повернутися до схем, якими передбачено співпрацю з інвесторами? Військове відомство поки має привабливі земельні ділянки, котрі, переконаний, зацікавлять бізнесові структури, готові розрахуватися за них квартирами. Аби не було зловживань, через які уряд у 2007 році припинив подібну співпрацю, процедура отримання ділянок має відбуватися прозоро. Приміром, на аукціонах. Зрештою, у нашій країні достатньо правоохоронних інституцій, котрим належить їх виявляти і притягати винних до відповідальності. Звичайно, є й інші варіанти розв'язання житлової програми у Збройних Силах України. Головне — розуміння державними мужами її важливості, намагання допомогти людям у погонах відчути себе потрібними державі й суспільству.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»