НОВАЧОК ПОКАЗУЄ ХАРАКТЕР
Під прицілом цих хлопчачих очей Макс почувався ніяково. Хотілося сховатися від їхніх настирливих поглядів, стати невидимкою. «Дивно,— подумав Макс.— Ніколи не вважав себе боягузом, а тут...» Він наїжачився і відійшов від гурту хлопчаків. Дістав мобільний, почав удавати, що комусь телефонує.
«Слухай ти, новенький,— ніби з-під землі виринула кремезна постать рудого хлопця.— Слухати будеш, що ми тобі скажемо...» Макс глипнув на рудого, зіщулився: «Я тобі нічого не винен, зрозумів?» В очах рудого затанцювали недобрі вогники. Він аж випростався, від чого здавався старший за свої роки.
Розрахунок рудого спрацював правильно: новенький не схилив голову, тож треба взятися за його перевиховання! Вони йому покажуть, де раки зимують. «Вони» — це рудий і компанія, котрі усім заправляють в їхньому 8-Б. Як скаже рудий, так і буде. А кому його правила не подобаються... Тож рудий був переконаний: завжди має рацію той, хто має більше сили. Щоправда, був тут один непокірний. Від самої згадки про Женьку рудий зморщився. Якби той був хирлявим слабаком, як завжди переляканий Толик, то була б інша справа. На Толика варто лише поглянути, як той ладний виконати будь-що. А Женька... Цей «міцний горішок» міг себе захистити. Спочатку навіть деякі хлопці стали на його бік, та рудий цього їм не пробачив. Хіба даремно він мав старших дружків? Кілька стусанів були більш ніж впливовими. Відтоді Женька сидів за останньою партою сам, майже ні з ким не спілкуючись. Тепер, коли в класі з’явився новенький, рудий просто не мав права його не попередити про можливі наслідки. «Слухай сюди,— рудий підійшов упритул до Макса, дихаючи йому в обличчя.— У нас за останньою партою сидить одне опудало... Тож затям: із ним — жодного слова. Бо інакше з тобою буде таке саме. Зрозумів?»
Макс глянув в очі рудого, потім озирнувся на клас. До рудого вже підходила зграйка хлопців. Вони щільно оточили Макса, чекаючи на команду шефа. Рудий задоволено усміхнувся. «Слухайте, я до вас не просився,— відрубав Макс.— Так склалися обставини... Тож які до мене претензії?» Рудий знизав плечима: «Ми тебе теж не запрошували. Чи не так, хлопці?» Ті лише зареготали, намагаючись штовхнути Макса. «Ми скажемо тобі: «Ласкаво просимо!» — раптом пропищав Толик.— Тобі в нас сподобається, ось побачиш!» Задоволений власною сміливістю, він озирнувся на хлопців. Однак рудий раптом спохмурнів. Ніхто не уповноважував Толика цвірінькати. От він зараз продемонструє новенькому, хто тут господар. Рудий суворо подивився на Толика і наказав: «Ану, хутко до їдальні, принеси поїсти!»
Толик виглядав настільки нещасним, що Максу стало шкода його. Він пригадав свою попередню школу, клас, і йому стало сумно. Ні, то була звичайнісінька школа, але там він почувався спокійно, впевнено.
...Коли постало питання про продаж їхньої квартири, у Макса все похололо. Його старша сестра виходить заміж і відділяється від них. Свого подальшого життя без Маринки він не уявляв. Скільки себе пам’ятає, вона завжди була поруч. Хто відводив і забирав його з дитсадочка? Старша сестра! Хто робив із ним уроки? Вона... А коли старші хлопці на вулиці влаштували Максові «темну», то якби не Маринка... Коли б вона запізнилася хоч на мить, не бути йому серед живих. Такою він її ніколи не бачив — розлюченою, сміливою, як левиця! І ось тепер він втрачає такого друга. Щоб ніхто не бачив його сліз, Макс зачинився у кімнаті. Він хотів сказати Марині, що любить її, тільки ніколи не говорив їй про це. Може, соромився, бо якось незручно розводити шмарклі перед дівчиськом, нехай навіть вона твоя сестра. Він зненавидів її нареченого Сашка, який нахабно відібрав його Маринку.
Квартиру довелося розміняти. Марина тепер жила окремо, а Максові довелося змінити школу. Тепер він стояв в оточенні нових однокласників і мусив відстоювати себе. Він хотів сказати цьому рудому, щоб той залишив його у спокої й не чіпав. Проте раптом інтуїтивно відчув: якщо цієї миті злякається, прийме їхні правила гри, життя не буде. Ані поганого, ані доброго. Він перетвориться на нуль. Його не сприйматимуть всерйоз, і найбільше, на що він зможе претендувати,— на роль другого Толика. Ось він стоїть поруч — переляканий і знічений. Не чекаючи реакції рудого і компанії, Макс зайшов до класу. Рішуче протиснувся до останньої парти. Там, зручно розташувавшись, сидів Женька. «Посунься!» — підморгнув йому Макс. Від несподіванки Женька випростався, звільняючи місце для новенького. Пролунав дзвоник і до класу увійшла вчителька алгебри. Рудий зайшов за нею слідом, обводячи важким поглядом клас. Помітивши Макса за останньою партою, непомітно показав йому кулак. Макс удав, ніби не помічає. Вчителька несподівано запитала: «А в нас, я бачу, новенький?» Макс підвівся з-за парти. «Ну що,— усміхнулася вчителька.— Вже з усіма познайомився?»
Рудий розвернувся і знову показав кулак: мовляв, знайомство продовжимо. Тільки-но пролунав дзвоник з уроку, як Макса оточило товариство на чолі зі своїм ватажком. «Ти, мабуть, не зрозумів? — рудий підійшов упритул, не даючи змоги оговтатися.— Так ми тобі пояснимо!» Мить, і несподівано за спиною Макса з’явилася постать Женьки. Здавалося, що рудого знешкоджено. Та де там! Його вірні «зброєносці» навалилися на Макса, не даючи йому продихнути. Раптом у свідомості спливла картинка минулого... Той день, коли треба було перемогти або зганьбити себе. Тоді йому на допомогу безстрашно кинулася Маринка: небезпека загрожувала її молодшому братові, рахунок ішов на хвилини. Макс дряпався так відчайдушно, ніби був сніжним барсом. «Пусти, боляче»,— раптом зблизька побачив перелякане обличчя рудого, який аж ніяк не нагадував войовничого розбишаку. Його «військо», угледівши свого ватажка у незвичній ролі, розгублено поглядало одне на одного.
...Коли Женька потиснув йому руку, дивне відчуття переповнювало Макса. Він знову пригадав день, коли зрозумів, що життя різко змінюється. Головне — він втрачав Маринку, свого янгола-охоронця. А сьогодні, коли подолав страх і зневіру, раптом по-зрадницькому стислося горло. Макс глибоко вдихнув, розправив плечі й ступив крок назустріч Женьці. Вони потиснули руки. «Знаєш, я знав, що колись до нашого класу прийде новенький, і тоді я знайду друга». Женька говорив неголосно. А Максові здавалося, що у нього починається інше життя. У минулому він був маленьким Максимком, трохи боязким, який знав, що завжди може розраховувати на старшу сестру. Тепер же подивився на себе немов збоку і побачив дорослого хлопця, котрий не злякався, не відступив. І цього дорослого Макса він поважав більше, ніж попереднього.
також у паперовій версії читайте:
- ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ «ТЕПЛИЧНІ» ДІТИ?
назад »»»