КАРДЕР-ПАСТКИ
Нині на території України зареєстровано 196 банківських установ, із яких 146 випускають платіжні картки. Якщо вірити офіційним даним, то відсоток їхнього підроблення невеликий, але офіційним даним довіряти не варто, бо цей вид злочинів належить до категорії найбільш латентних. Проте аби мати загальне уявлення про це явище, нагадаємо: у 2003 році органи МВС зареєстрували їх 65, у 2009-му вже 233. Скільки було скоєно насправді, знають лише банківські працівники, але вони ніколи й нікому про це не скажуть.
Коли хтось думає, що викрадення грошей з банківських рахунків клієнтів — це «ноу-хау» сучасності, той глибоко помиляється. У 1970-х роках, наприклад, кожний обласний суд України щороку розглядав одну-дві кримінальні справи, фігурантом яких були працівниці ощадкас, котрі розкрадали довірені їм кошти.
Механізм був приблизно такий. Приносить який-небудь пенсіонер гроші й просить покласти їх на книжку. Касирка, котра живе в одному з ним селі, де все про всіх знають, чудово розуміє, що дідусь чи бабуся збирає гроші не для себе, а дітям на квартиру, машину чи дачу. Тобто прийде за ними не завтра і не післязавтра, а через рік, два, а то й три. Це означає, що є можливість пустити ці гроші в обіг. Виходячи з таких мотивів, жіночка з ощадкаси робить невелику маніпуляцію: в ощадкнижці клієнта робить запис, що він такого-то числа поклав собі на рахунок таку-то суму. Проте в операційному щоденнику жодних записів не робить і гроші кладе не до сейфа, а до своєї сумочки. І користується ними. Мине, скажімо, три роки, прийде до неї той самий дідусь чи та сама бабуся за своїми грішми — вона усе їм віддасть до копієчки, враховуючи відсотки, що наросли за цей час. Яка різниця пенсіонерам, де «крутилися» їхні гроші: чи то держава будувала на них нові заводи і фабрики, чи їхня односельчанка зводила собі нову хату. Їм головне, щоб гроші повернулися цілі-цілісінькі.
Ми змалювали ідеальний варіант, коли усе, як кажуть, шито-крито і всі задоволені. А в судах розглядали випадки, коли касирки гроші не повертали. Найгучнішою, напевно, була справа жительки села Стайки Кагарлицького району Лідії Горбач, котра викрала таким чином 16 тисяч карбованців (за цінами 1981 року) і була за це засуджена до десяти років позбавлення волі. Таких як вона було багато, але ця жінка увійшла в історію завдяки своїй велелюбності. На момент засудження їй було близько тридцяти років, вона мала чотирьох дітей і була вагітна. Найцікавіше те, що викрадені гроші вона використовувала не для себе і своїх дітей, а для чергового співмешканця, в якого була безтямно закохана.
Давно минули ті часи, і до сучасного лексикону «білокомірцевої» злочинності увійшло чимало неологізмів іншомовного походження, як то кардинг, фішинг, скімінг, кожний з яких означає певний вид злочину в галузі електронного обігу грошей.
Найпримітивніший із них, звичайно, фішинг. Це слово у перекладі з германських мов означає «рибалка». Шахрай розкидає вудки з наживкою — чи то дає оголошення в Інтернеті, чи то розсилає листи про те, що під час рекламної акції ви нібито виграли астрономічну суму грошей. Проте отримати її зможете після того, як повідомите номер свого рахунку в банку і код доступу до нього. Іншими словами, вам пропонують на деякий час довірити комусь невідомому ключ від квартири (де гроші лежать), щоб той хтось поклав під ялинку якийсь подарунок. На перший погляд, дурніше не придумаєш, але якщо на цю вудку клюне лише один із мільйона, то в одній тільки Україні шахрай матиме змогу обібрати до нитки півсотні людей. Втім, подібний вид злочину більше поширений у розвинутих державах світу, ніж на наших теренах. Жодної резонансної справи, пов’язаної з фішингом, в Україні не було.
Тепер про кардинг. Він походить від слова «картка».
Уявіть, що наша героїня Ліда Горбач узяла дідусеву тисячу і, як належить за інструкцією, облікувала в операційному щоденнику. Але потім у ньому зробила запис про те, ніби клієнт через тиждень забрав свої гроші назад, списала з його рахунку всю суму і поклала її до власної кишені. Результат нібито той самий, а ось механізм різний. Якщо зануритися в епоху кінця сімдесятих років, в атмосферу сільської ощадкаси, то легко переконатися, що таке уявити неможливо. Для касирки-шахрайки це зайва морока — підробляти документи і підписи про те, ніби клієнт зняв із рахунку гроші. Набагато простіше не обліковувати вклад.
А от коли повернутися до нашої епохи, то подібний механізм виглядає логічно. Якщо сучасна касирка приймає від клієнта вклад, вона «просвічена» з усіх сторін, і кожна натиснута нею клавіша негайно фіксується у комп’ютерній базі банківської служби безпеки. В таких умовах проблематично тишком-нишком не обліковувати вклад клієнта. Зате зручно знімати кошти з його рахунку, використовуючи дублікат кредитної картки. Адже вона придумана так, що людина може за її допомогою отримати гроші з банкомата, який розташований у будь-якій частині земної кулі. А підробити її дублікат, з технічного погляду, просто. Якщо, звичайно, знати, який набір закодованої інформації занесено на її магнітну смужку. Касирка цю інформацію знає, оскільки сама її наносить, для неї немає нічого складного в тому, щоб зробити копію з цієї інформації й переслати куди треба електронною поштою. А потім клієнт нехай доводить, що в такий-то день і такий-то час він не знімав зі свого рахунку гроші через один із тель-авівських банкоматів, бо ніколи у своєму житті в Тель-Авіві не був.
Утім, те, що ти не був і не міг бути в Ізраїлі, якось можна довести, а от як довести, що ти не брав гроші з банкомата, який розташований за сотню метрів від твого будинку, причому саме в той час, коли ти нікуди не виїжджав зі свого міста? І ось тут час згадати про латентність. У тих випадках, коли клієнт може навести незаперечні докази того, що він гроші зі свого рахунку не знімав, банк зазвичай тишком-нишком відшкодовує збиток, аби не надавати розголосу справі й не підривати свою репутацію. А от якщо клієнт свою непричетність до зникнення грошей довести не зможе, йому можна тільки поспівчувати.
В Україні найрезонанснішим прикладом діяльності кардерів був випадок, який увійшов до історії під назвою справи «Кардерпланета». Наша газета свого часу докладно розповідала про неї. Нагадаємо, що чотири роки тому на лаву підсудних Солом’янського суду Києва сіли семеро молодих хлопців, котрі протягом двох років виготовили не менш ніж 1333 підроблені кредитні картки, які потім використали у 23 країнах світу, викравши так у різних фінансових структур близько 3,6 мільйона доларів США.
Цікаво, що всі вони виконували суто технічну функцію: їм електронною поштою передавали реквізити кредитної картки клієнта, вони її наносили на магнітну смужку, яку наклеювали на пластикову картку і з цією карткою йшли до банкомата. Причому слідству так і не вдалося з’ясувати, хто їм пересилав цю інформацію, тобто хто в цьому разі виконував роль такої собі «Ліди Горбач». Одначе й ці суто технічні виконавці досі не покарані: на їхній захист стали адвокати і депутати, а під час судового слідства сума доведених викрадень дивним чином «схудла» з трьох мільйонів доларів до сотні тисяч гривень. Справу й досі розглядають в суді.
Скімінг — найскладніший з усіх перелічених видів шахрайства і поки що мало поширений у нас. Якщо у кардингу ключова постать — банківський працівник, який викрадає довірену йому інформацію, то у скімінгу все залежить від майстра, котрий виготовляє скімер — пристрій для зчитування електронної інформації. Напевно, кожен із нас бачив, як у великих супермаркетах люди розраховуються не готівкою, а кредитною карткою. Касирка бере цю картку, проводить через свій скімер, а там електроніка автоматично відраховує з рахунку покупця на рахунок продавця вартість зробленої ним покупки. Тепер уявіть, що у цей легальний магазинний скімер умонтовано ще один, нелегальний, завдання якого — робити копію з інформації, яка знаходиться на магнітному носії кредитної картки клієнта. Потім цю інформацію наносять на підроблену картку і шахрай іде з нею до супермаркету робити покупки.
Погодьтесь, що завербувати касирку супермаркету зі скромною зарплатою набагато простіше, ніж знайти підхід до високооплачуваного банківського клерка. Проте у світовій практиці зафіксовано випадки, коли зловмисники-скімери вербували не лише касирок, а й власників крамниць, автозаправних станцій і навіть облаштовували бутафорські банкомати. Тикає клієнт-невдаха свою картку, а на екрані напис, що, мовляв, вибачте, але зараз грошей немає. А їх там і не може бути, оскільки він збудований з єдиною метою — зчитувати і копіювати інформацію з кредитної картки клієнта. При цьому в ньому ще вмонтовано відеокамеру, яка фіксує усі рухи клієнта, щоб потім шахраї змогли вирахувати його пін-код.
Статистика Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України свідчить, що у 2008 році під час оперативно-розшукових заходів було вилучено дев’ять незаконно встановлених пристроїв для зчитування інформації, торік — 11, а цього року поки що один. На жаль, у жодному з випадків міліціонерам так і не вдалося виявити осіб, які їх установлювали.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- БОРИСПІЛЬ: ПРОВАЛ НЕЗАКОННОЇ СХЕМИ
назад »»»