СОЦІАЛЬНИЙ ЦИНІЗМ: КОРІНЦІ Й ВЕРШКИ
Чи замислювалися ви, читачу, над тим, чого нам не вистачає в суспільному житті? Соціальної компетентності, знання й адекватного розуміння законів. Ідеться знову-таки про вибори всіх рівнів, місцеві референдуми, збори громадян за місцем проживання, створення органів самоорганізації населення, суспільні слухання, створення дорадчих суспільних рад, участь у роботі комісій місцевих рад, звертання до суду, проведення акцій протесту.
Схоже, наші люди не хочуть про все це знати або побоюються, що в них не вистачить досвіду протистояти бюрократичним ігрищам. Краще тихо нарікати, мовляв, «Мажорам дозволено нас убивати, у тому числі морально» (заголовок однієї з газетних публікацій). А скипає громадянський розум хіба що тоді, коли в найближчому сквері виростає чергова висотка... То що ж виходить, соціальна компетентність громадян не є цінністю для нашого суспільства?
Співрозмовник «ДУ» — завідувачка відділу Інституту економіки і прогнозування НАНУ, кандидат соціологічних наук Ольга Балакирєва.
— Для демократичного суспільства соціальна компетентність громадян є цінністю, інша справа, що не завжди усвідомленою. Ми розглядатимемо соціальну компетентність у широкому контексті як уміння, навички і готовність громадянина ухвалювати усвідомлені рішення, що стосуються кола осіб, чиї інтереси він представляє, як готовність конструктивно діяти, уникаючи негативних наслідків для суспільства. Насправді термін «соціальна компетентність» має таке трактування: з одного боку, його співвідносять з питаннями соціалізації особистості (входження в суспільство, засвоєння визначених норм і правил), з іншого — із правилами поведінки, що стосуються певних співтовариств, зокрема це може бути «соціальна компетентність ведення бізнесу», «соціальна компетентність ділового партнерства».
Громадянська недорозвинутість
— Соціальна компетентність наших людей повинна, по суті, визначати характер громадянського суспільства. Але воно в нас нерозвинуте, отже, деякі прояви активності, спрямовані здебільшого проти свавілля влади, зникають, як вода в піску.
— Маємо низький ступінь розуміння, як обстоювати свої інтереси, впливати на дії влади, якими каналами домагатися ухвалення певних рішень. Загалом громадянське суспільство передбачає механізми активної участі людей у житті суспільства, механізми контролю над владою, — і тут наші громадяни практично некомпетентні. Три чверті населення не знає, як вплинути на ухвалення рішень влади, починаючи з місцевого рівня.
Тим часом, коли говорити про нормативно-законодавчу базу, то в ній прописана низка механізмів, що може і має використовувати народ для діалогу з владою і контролю над її діями. Ці механізми використовують мало і неефективно, включаючи елементарне — запити від громадян, через депутатські комісії, від депутатів місцевого рівня. У нас люди відразу намагаються діяти через національні рівні — це від незнання і недовіри до всієї вертикалі влади. Для цього є всі підстави, бо, як засвідчують опитування, місцева влада фактично живе «з головою, закинутою вгору», орієнтуючись насамперед на «цінні вказівки», що надходять згори, і менше орієнтується на реальні потреби людей на місцях.
Ми регулярно проводимо опитування і намагаємося встановити рівень участі населення в різних організаціях, об'єднаннях. Найвищим є рівень участі (переважно формально-декларативний) у профспілках (13,5%). Молодіжні організації об'єднують 3,5% респондентів. Далі — участь у релігійних організаціях (3%), але коло їхніх інтересів не охоплює всіх проблем громади. Політичні партії набирають 3% учасників. Тобто тільки кожен десятий громадянин набуває хоч якісь навички активності.
«Аморалка»— норма життя?
— Отже, низький ступінь залучення громадян до суспільного життя, відірваність від реалій влади всіх калібрів, що існує «в паралельному» зі своїм народом світі, породжує соціальний цинізм. Система цінностей суспільства перестає відповідати практиці людей. Що про це говорять соціологічні дослідження?
— Питома вага людей, котрі вважають, що потрібно шанувати визначені правила і не порушувати їх, зростає. Однак відповіді на деякі запитання примушують замислитись. Так, на запитання, чи може бути виправданий проїзд без оплати в громадському транспорті, відповідь «ніколи не виправданий» дали лише 42% респондентів. На запитання, як чинити, якщо існує можливість не платити податки, відповідь, що це «ніколи не виправдано» дали тільки 58% громадян. «Ніколи не виправданим» вважають одержання допомоги від держави, на яку не мають права (за підробленими документами) 62% опитаних. Тобто 38% допускають для себе таку можливість. Це певний показник неготовності бути чесним.
Вісімдесят один відсоток опитаних вважають, що одержання хабара з використанням службового становища «ніколи не виправдано». Водночас на запитання — чи доводилося вам давати хабар,— третина респондентів дає відповідь, що вони це робили, причому робитимуть надалі, для того щоб «вирішувати питання». Тут порушення норм має подвійний характер: люди допускають його і для себе, і для іншого. Такий стан справ ставить під сумнів цінності суспільства. Навіть щодо питання про викрадення особистого транспорту виявилося дві думки — тільки 70% опитаних вважають, що це «ніколи не виправдано». Лише 60% гадають, що «ніколи не виправдано» викидати сміття в громадських місцях.
Наведені факти говорять про те, що в нас руйнуються моральні засади суспільства. Коли є право на порушення для себе та інших, то мораль викривлена. Безумовно, тут є великий негативний вплив людей, котрі обіймають вищі посади в державі. А так звана еліта дозволяє собі порушувати встановлені правила, керуючись якоюсь «політичною доцільністю», включно з недотриманням законів і конституційних норм. Усе це негативно позначається на населенні, особливо молоді. Фактично формуються нові норми, що виглядають як аморальні. В основі їх — соціальна безвідповідальність влади: коли правила не діють або складаються з винятків, то вони перестають бути правилами.
Газети переповнені інформацією про незаконні проведення різних тендерів, викуп земель, одержання дозволів на будівництво з порушенням правил. У кращому разі знаходяться люди, котрі можуть перешкоджати беззаконню, у гіршому — не знаходяться.
Соціальний цинізм охопив суспільство. Його породила неможливість справедливості, невіра в те, що в соціумі можуть бути моральні лідери, що комусь можна довіряти. Люди йдуть на вибори й апріорі не вірять у те, що вони будуть чесними. Найстрашніше, що не вірять у те, що нові владці, котрі прийшли, зможуть змінити ситуацію. Звідси криза, що пронизує політичну, економічну системи, соціальний простір, у якому живемо. Та якщо політична й економічна ситуації можуть бути змінені за визначеними правилами, то процес зміни соціального простору набагато складніший, бо він живе в головах і уявленнях людей, у формуванні їхнього світогляду. Змінити соціальний простір означає поміняти модель повсякденної життєдіяльності, тож важливо, щоб суспільство було готове жити за цими правилами.
За часи незалежності відбулося не просте порушення визначених норм і меж, а поділ на групи, що «мають право» не дотримувати правил, і тих, котрі не мають права цього робити. Причому ті, хто «має право», володіють високим рівнем влади або фінансовим ресурсом. Обидві групи орієнтовані на збереження свого статусу, збільшення своїх доходів, їх не хвилюють люди, що, за їхнім уявленням, повинні жити за правилами. Цей розрив посилює відчуття соціальної апатії, соціального страху за своє майбутнє, своїх дітей. У такому суспільстві складно говорити про формування соціальної компетентності, активної громадянської позиції.
Демократія під сумнівом
— Виходить, наші люди не вірять навіть у власну самостійність?
— До кінця 2005 року в наших дослідженнях чимало показників свідчили про небайдужність, готовність до активної життєвої позиції громадян. Це були очікування зміни еліти, правил, встановлення певних норм, формування правової держави. Коли стало зрозуміло, що цього не відбувається, всі соціологічні показники, немов маятник, «захиталися» у протилежний бік. Почав формуватися запит на сильного лідера, який може дати лад. Люди захотіли визначеності й порядку, а також знати, до кого можна звернутися для вирішення важливих питань.
Восени 2006 року, коли ми запитували про те, яка форма державного управління є найефективнішою, хто має взяти на себе відповідальність за ухвалення рішень, за розвиток держави як системи, котра забезпечує добробут кожного, достатньо сильно була висловлена точка зору, що незалежні експерти повинні ухвалювати рішення в інтересах країни. Уявіть, наскільки недовіра до влади формує запит на таку групу експертів. Більше того, сучасне законодавство передбачає, що при органах центральної влади мусять бути створені й працювати робочі групи експертів, які допомагатимуть в обґрунтуванні, формуванні й розробці ухвалення рішень. Інша річ, що не завжди думки, котрі рекомендують, у підсумку покладуть в основу рішень, але механізм такий існує.
Зараз точку зору, що демократична система найкраща, розділяють тільки 14% населення, ще 42% думають, що вона скоріше гарна, ніж погана. Вважається, що в нас високий рівень патерналізму. Однак за роки незалежності він істотно зменшився (у 1996 році покладалися на підтримку держави 34% опитаних, зараз — 16%). Зросла частка людей, які вважають, що самі повинні нести відповідальність за те, аби себе забезпечити. На державу покладаються літні й не дуже успішні люди, наприклад безробітні, багатодітні родини, а також маргінальні групи населення.
— Дивно, що наше населення так слабо підтримує демократію. Може, устрій, що ми маємо, не демократичний?
— Можемо говорити, що остаточно не сформована демократія в Україні перебуває в кризі. Демократія також передбачає, що після того як зроблено вибір більшості, та частина, що виступала за інший вибір і залишилася в меншості, повинна підкоритися і виконувати рішення законно обраної влади. У нас немає поваги й довіри до влади. Замість цього відбувається відчуження, що породжує соціальний цинізм, причому явного протесту немає. Уміння використовувати демократичні форми контролю над владою також відсутнє.
Розпорошений соціум?
— Чи можна сказати, що наші владці по-справжньому соціально компетентні?
— Соціальна компетентність припускає соціальну зрілість. А ми однозначно можемо стверджувати, що наша еліта не є соціально зріла, оскільки в неї немає усвідомлення відповідальності, готовності консолідуватися, іноді діяти на шкоду власним інтересам задля інтересів країни, що вони її представляють.
— Люди середнього і старшого віку, схоже, знову перетворюються на «кухонних дисидентів» — і теперішня політика їм не подобається, як і повсякденність позбавлена справедливості, і виходу з цього вони не бачать. Молодь від усього того відхрещується, перебуваючи у своєму, часто ілюзорному, світі. Невже роз'єднаний соціум не може вплинути на своє буття?
— Де-юре ці механізми вироблено. Тут питання в соціальній компетентності: вони не є добре відомими, такими, що активно використовуються, до того ж немає допомоги з боку досвідчених і небайдужих громадських організацій. У нас існує порядок формування громад, запитів від жителів певних територій. Потрібно правильно їх оформити і подати. Всього цього немає в традиції — цей досвід потрібно нагромадити, відстежити успішні приклади, щоб люди почали використовувати чинні норми. Інша річ, у нас немає юристів, які консультують безплатно, немає громадських організацій, що працюють у цій сфері,— по суті, реалізації прав людини.
Ми проводили дослідження на тему, чи знають люди, як вплинути на ухвалення місцевого бюджету? Дійшли висновку, що думки громадян влада не враховує, а люди не знають, як на рішення влади вплинути. Хоча начебто є механізми суспільних слухань, рішення яких подають на розгляд депутатських комісій. Владі неуцтво народу вигідне — вона не звітує перед ним — про те, як витрачає бюджетні засоби, може безперешкодно реалізовувати власні фінансові інтереси. Тут починає працювати зв'язка «влада–бізнес».
— Не вирізняється активністю й молодь, хоча їй, за логікою, важко миритися із суспільною несправедливістю...
— Молодь є різна. У багатьох запит на високі стандарти веселого проведення часу, на швидкий і легкий дохід. Найменше ці молоді люди думають про те, що такий дохід повинен ґрунтуватися на соціально корисній праці й відповідати їй витратам. Нині у цієї частини молоді одна домінанта — мати високий заробіток і власну свободу.
В іншої частини молоді розвинене почуття відповідальності за долю країни, вона може бути позитивно активна. Водночас маємо частину молоді, орієнтовану на руйнування. Під впливом розчарування, апатії, через те що вони не бачать легітимного виходу при вирішенні своїх проблем, молоді люди здатні на протиправні дії. Це форма протесту. Недавно в столиці вночі розбили низку машин. Це — хуліганська форма протесту, неприйняття чужого багатства. Ті проблеми, що їх пройшла Європа, приходять до нас. Має бути постійна підтримка молодіжних організацій і ефективна співпраця з ними. Суспільству необхідна сучасна молодіжна політика, програми.
Якщо в молодих не формувати соціальну компетентність, не залучати їх до резерву політичної й управлінської еліти, то можемо одержати певний часовий провал у соціальному житті. Власне, ми бачимо дефіцит молодих лідерів і відсутність системи роботи з кадровим резервом на різних рівнях. Необхідність розв'язання хворобливих соціально-економічних проблем молоді потребує уточнення основних стратегічних напрямів як у реалізації державної молодіжної політики, так і у виробленні на цій основі конкретних заходів, дій органів влади, громадськості.
— Соціальна компетентність — це ґрунтовне орієнтування в суспільних процесах. Чи відхиляється вже Україна від прийнятої «широти і довготи», де знаходиться «хата скраю»?
— Один із феноменів нашої викривленої системи: ми дуже цікавимося, що відбувається, ми це жваво обговорюємо, але не віримо, що ситуація може поліпшитись.
Українська ментальність, традиції, історичне минуле налаштували наших громадян на те, що вони очікують благ від справедливого керівника. Необхідність подолання наслідків економічної, фінансової, політичної кризи усе більше схиляє громадян до думки про перспективність впровадження в країні влади «сильної руки». Відсутність традицій бюджетного фінансування і залежність від міжнародних донорів не сприяють розширенню соціальної бази громадських організацій, добровільній і безкорисливій участі в їхній діяльності. До ризиків становлення активної суспільної позиції слід також віднести політичний популізм, що панує в Україні.
На мою думку, державна стратегія розвитку громадянського суспільства необхідна для того, щоб передбачити шлях вироблення в громадян активної життєвої позиції, готовності бути відповідальним як за свою поведінку, так і за реформування суспільства загалом, аби за допомогою суспільних об'єднань контролювати діяльність державних органів, брати участь у соціальних трансформаціях.
Яна ЛАДОМСЬКА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»