ІСТИНА «ЗА СІМОМА ЗАМКАМИ»
ВІДПРАВИВШИ У ВІДСТАВКУ УРЯД ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО,«РЕГІОНАЛИ» ЗМУШЕНІ ЯКНАЙШВИДШЕ СТВОРИТИ НОВУ КОАЛІЦІЮ
Мали рацію ті, хто прогнозував: після президентських виборів політичні події в Україні розгортатимуться надзвичайно стрімко. Лише тиждень минув з моменту інавгурації нового Президента, а держава залишилася без уряду. Позавчора 243 народні обранці відправили Юлію Тимошенко та її Кабінет у відставку.
Магічна цифра «226»
Те, що голоси в головних ініціаторів розправи над КМ — «регіоналів» — є, стало зрозуміло ще на початку тижня. Надто вже активно представники ПР просували розгляд відповідного питання на середу, 3 березня. У цьому випадку «бавитись» їм було абсолютно ні до чого. Бо ж, у разі невдалого голосування, уряд отримував піврічний імунітет — до початку вересня парламент не мав би права ініціювати питання про відставку ще раз.
Власне, подібний «прокол» Партія регіонів допустила рік тому. Однак на початку 2009-го Віктор Янукович ще не був главою держави. А тодішній проект постанови про недовіру уряду більше скидався на таке собі «очищення сумління» перед «регіональними» виборцями.
Нині ж ситуація відрізнялася кардинально. По-перше, в Партії регіонів з'явився новий союзник — Блок Литвина і особисто спікер. Саме він напередодні відставки Юлії Тимошенко оголосив про офіційне припинення діяльності коаліції. Власне, задля того, щоб позбутися леді Ю, можна було б і не робити такого кроку — самого лише голосування за відставку було б цілком достатньо. Однак провести розправу, так би мовити, «у два етапи», вочевидь, цікавіше.
До речі, наразі виникає цікавий нюанс, на який оглядачі поки що чомусь практично не звертають уваги. Голова парламенту оголосив про припинення існування коаліції, оскільки вона не налічувала 226 відповідних депутатських підписів. А це означає, що при створенні нової коаліції також потрібно буде подати панові Литвину не меншу кількість підписів. Принаймні, саме цього вимагає новий регламент.
Регламент знову не вічний?
Втім, як знати, чи довго проіснує саме ця редакція парламентського регламенту. Бо вже сьогодні «регіонали» збираються йти значно далі. А саме — змінити порядок утворення парламентської коаліції.
Проект, поданий «регіоналами» Валерієм Бондиком та Володимиром Демидком, передбачає, що коаліція — це «об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради».
Взагалі це ніщо інше, як спроба підмінити парламентським регламентом конституційні положення. Адже Основний закон нашої держави не передбачає індивідуальних входжень нардепів до коаліції. Так, можливо, ця норма і недосконала, але її на сьогодні не скасовано!
Пригадується, свою попередню коаліцію — у парламенті п'ятого скликання — «регіонали» будували за подібним принципом (причому навіть без відповідних регламентних норм). І саме це спонукало тоді Віктора Ющенка вдатися до розпуску Верховної Ради. Але ж тепер у нас інший Президент. Який, судячи з усього, не надто налаштований на проведення позачергових виборів (хтозна, як усе складеться?).
Розрахунок у «регіоналів» очевидний. Наразі сформувати коаліцію, а не просто арифметичну більшість, можна, лише отримавши згоду від більшої частини «нашоукраїнців». Зробити це непросто, відтак ПР намагатиметься залучити до своєї великої гри позафракційних депутатів як такий собі коаліційний суб'єкт. Для цього і пропонуються зміни до регламенту.
Цікаво також, що БЮТ розкусив ці наміри дещо раніше і поновив членство у своїй фракції кількох виключених раніше носіїв мандатів — Григорія Омельченка, Геннадія Задирка, Володимира Каплієнка... Самотужки вони вийти з фракції не могли, оскільки це тягне за собою автоматичну втрату депутатських мандатів. (Згідно з Конституцією, депутатство залишається, лише коли нардепа-бунтаря силоміць виключають із фракції).
Коаліція під Азарова?
І все ж таки низка парламентарів прогнозує: «регіонали» можуть втілити свій задум навіть попри бютівські «запобіжники». Наприклад, Тарас Стецьків із тієї частини «Нашої України — Народної самооборони», котра більше тяжіє до Юлії Тимошенко, вважає: «Партія регіонів різними маніпуляціями створить «фракцію позафракційних», а після цього — технічну коаліцію, потрібну на два дні — для обрання прем'єра і створення уряду».
За словами депутата, Партію регіонів не зупинятиме те, що Конституція не передбачає існування «фракції позафракційних». «Вони змінять регламент Верховної Ради, Президент підпише цей закон, а всі непорозуміння нам порадять вирішувати у Конституційному Суді, який розглядатиме це питання протягом року»,— резюмує Тарас Стецьків.
Власне, в тому, що наміри в «регіоналів» саме такі мало хто й сумнівається. Інша справа — чи справді до їхньої реалізації аж так недалеко? Взагалі, лише за такого принципу формування нової коаліції у Віктора Януковича є шанс поставити на посаду прем'єра свою найвідданішу креатуру — Миколу Азарова.
Микола Янович свого часу вже працював з Януковичем-прем'єром. Він двічі поєднував посади першого віце-прем'єра та міністра фінансів. А ще раніше (наприкінці 90-х — на початку 2000-го) очолював Державну податкову адміністрацію, прославився, як стовідсотковий фіскальщик. Особливо незадоволені Азаровим були представники малого бізнесу. А ще справжньою притчею во язицех є спроба Миколи Яновича встановити на ринках касові апарати.
Зрозуміло, що сьогодні Азаров проводитиме якщо й не стовідсотково таку саму, то, принаймні, дуже схожу політику. Тому трішки дивними є його звинувачення на адресу уряду Юлії Тимошенко в тому, що вона збирає податки наперед. Пригадується, напередодні минулих президентських виборів, наприкінці 2004 року, самого Азарова опоненти звинувачували в тому ж гріхові.
До речі, позавчора Микола Янович офіційно замінив Віктора Федоровича на двох постах — керівника парламентської фракції Партії регіонів і голови самої партії. Янукович передав йому всі «бразди правління», попередньо проспівавши соратникові чимало дифірамбів, що, погодьтеся, також навряд чи є простим збігом обставин.
І ще одне: якщо Президент справді воліє бачити Азарова новим керівником Кабінету Міністрів, незрозуміло — як він реалізовуватиме передвиборчу обіцянку щодо п'ятирічних податкових канікул? Адже від Миколи Яновича очікувати таких привілеїв просто смішно. Втім, Віктор Федорович у пориві президентської боротьби роздав чимало обіцянок, які суперечать одна одній...
По сім п'ятниць на тиждень...
На цьому тлі, як завжди, найцікавіше спостерігати за поведінкою фракції «Наша Україна — Народна самооборона». Політична сила, котру просто-таки роздирають внутрішні суперечності, нині постає, що називається, в усій красі.
По-перше, наголосимо: за відставку Юлії Тимошенко проголосувало 15 народних обранців НУ–НСу. Це Юрій Бут, Сергій Василенко, Станіслав Довгий, Давид Жванія, Олександр Клименко, Ігор Кріль, Леся Оробець, Ігор Палиця, Василь Петьовка, Іван Плющ, Михайло Полянчич, Володимир Поляченко, Олександр Слободян, Віктор Тополов та Віктор Шемчук. Як бачимо, в повному складі «вказала на двері» Тимошенко тільки група Віктора Балоги «Єдиний центр». І це при тому, що навіть позавчора вранці ЄЦ не збирався віддавати голоси за відставку.
У решти опонентів Юлії Володимирівни, очевидно, спрацювали винятково особисті антипатії. Як, приміром, у Ігоря Палиці, котрий, як відомо, представляє у Верховній Раді інтереси Ігоря Коломойського. (Ще б пак, йому не ображатися на Юлію Тимошенко після «облому» з приватизацією Одеського припортового заводу, яку було визнано недійсною). Або в Давида Жванії, котрий нещодавно «побив горшки» з Юрієм Луценком.
Менш із тим. Значно цікавіше, як різні групи впливу в НУ–НСі кострубато просувають на прем'єрське крісло своїх протеже. Власне, їх усього два. Це колишній президент Віктор Ющенко та володар четвертого місця у недавніх «великих перегонах» Арсеній Яценюк.
Юлія Тимошенко напередодні відставки, коментуючи поведінку «нашоукраїнців», висловилася доволі влучно. Мовляв, обидва потенційні претенденти «шкребуться» під дверима в Януковича. Щоправда, цю насмішку вона виголосила практично одночасно з заявою про готовність стати лідером усіх демократичних сил. І цим ефект був неабияк змазаний. Адже, що не кажи, а сприймати так Юлію Володимирівну погоджуються далеко не всі. І на те є ціла низка причин. Як суб'єктивних, так і об'єктивних.
Дозволю собі ще раз процитувати Тараса Стецьківа, котрий, як уже було сказано, не є опонентом Юлії Тимошенко: «У ситуації, що склалася, в нас може виникнути три-чотири опозиції замість єдиної консолідованої. Кожен призначить себе вождем і лише посилить владу Януковича».
Це вже не вперше. Чи не через такі самі чвари у 2006 році Янукович повернув собі прем'єрське крісло? Однак історія вчить лише тому, що не вчить нічому. А ще Стецьків переконаний: фракції «Наша Україна — Народна самооборона» не слід було навіть вести теоретичних консультацій щодо можливості створення коаліції з Партією регіонів. «Фракцію спеціально втягнули в ці переговори, хоча я від початку казав, що згода «регіоналів» на прем'єрство для НУ–НС — це блеф,— резюмує Тарас Стецьків.— А тепер лічильник розпуску парламенту вже увімкнено. І цілком вірогідно, що за два дні до розпуску НУ– НСу запропонують: погоджуйтеся на прем'єрство Азарова чи йдіть на дострокові вибори. Або третій варіант: їх попросять виключити групу депутатів із фракції, щоб створити «фракцію позафракційних» для технічної коаліції».
І все ж таки більшість у «Нашій Україні — Народній самообороні» ще не залишила надій побачити у прем'єрському кріслі власну креатуру. Лобісти Віктора Ющенка традиційно намагаються робити хорошу міну при поганій грі. Наприклад, екс-глава президентського секретаріату Віра Ульянченко цими днями заявила, що «Наша Україна» готова бути учасником коаліції, якщо уряд очолить Віктор Андрійович.
Утім, подальші рядки цієї заяви — суцільний пафос: «Ми не можемо допустити, аби післявиборчий кураж Партії регіонів переріс у перегляд основ національної політики. Ми не маємо права програти Україну на догоду амбіціям політиків. Тому «Наша Україна» розглядає для себе можливість брати участь у створенні ефективної нової коаліції і формуванні уряду, які спрямують свої зусилля на реалізацію системної, професійної та справедливої програми подолання економічної кризи».
Серед умов такої коаліції Ульянченко назвала збереження демократії та зміцнення національної єдності; забезпечення незмінності основ зовнішнього і внутрішнього курсу країни; прийняття реалістичного бюджету; збереження соціальних гарантій. І далі — знову все у стилі «пізнього» Віктора Ющенка: «Цей перелік може бути продовжений і конкретизований у коаліційній угоді. Але й учасникам коаліції, і всій країні потрібні гарантії того, що цей документ не перетвориться на порожній папірець. Однією з найвагоміших гарантій є постать лідера майбутньої коаліції. «Наша Україна» готова бути учасником дієздатної партнерської коаліції, яка сформує Кабінет Міністрів на чолі з Віктором Ющенком».
А голосування за недовіру чинному уряду Віра Іванівна назвала «логічним фіналом бездарного керування Юлії Тимошенко». Це, напевно, щоб годинна антиурядова промова Миколи Азарова не завершилася воланням «самотнього в пустелі»... Ну, що тут ще додати.
Опозиційні«гойдалки»
Тим часом Юлія Тимошенко оголосила про перехід в опозицію. Причому заявила про це миттєво, відразу після власної відставки. Було навіть проголошено, що всі міністри-бютівці підуть у відпустку і не будуть працювати з позначкою «в. о.», аби продемонструвати: ніхто й не думає триматися за крісла.
До речі, такий крок може змусити Партію регіонів таки активізувати роботу зі створення нової парламентської коаліції. Принаймні Віктор Янукович саме після такого демаршу опонентів знайшов час для зустрічі з лідерами депутатських фракцій. Зустріч анонсувалася з понеділка, однак увесь час відкладалася.
А Тимошенко, котра в опозиції працювати якщо й не дуже любить, то чудово вміє, поспішила завдати вчорашньому супернику на виборах черговий удар. За її словами, після урядової відставки, ініційованої ПР, Янукович сам нестиме відповідальність за стан справ в економіці.
Цікаво, що деякі політологи також сприйняли цей крок Юлії Володимирівни, як серйозний і, водночас, такий, що певною мірою поліпшує шанси НУ–НСу на продовження коаліційних торгів. Зокрема, Віктор Небоженко вважає: «Після голосування проти Юлії Тимошенко при такому результаті Віктор Янукович тільки згодом усвідомив, що сталося. Тобто йому потрібно було все-таки шукати сильного прем'єра, створювати коаліцію і в останню чергу знімати Тимошенко. Він вчинив інакше, тож тепер несе відповідальність за кандидатуру прем'єр-міністра і створення коаліції. Тому він піде зараз на будь-які угоди з НУ–НС, тільки щоб отримати цю більшість».
Звісно, це також лише припущення. А істина в українській політиці, як завжди, криється «за сімома замками». І в кого ключі від них, схоже, вже не знає ніхто. Ні у владному таборі, ні в опозиційному...
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»