ДЕ РОЗЖИТИСЯ «ЧОРНИМ ЗОЛОТОМ»?
Україна вкрай потребує нафти та нафтопродуктів, бо має потужну нафтотранспортну систему зі значними транзитними можливостями, на її території розташовано шість великих нафтопереробних заводів (НПЗ), потенційно здатних не лише забезпечити внутрішній попит на якісне моторне паливо, а й експортувати його.
Однак нині, зазначають експерти Центру Разумкова, нафтовий сектор перебуває у критичному становищі: низький рівень власного видобутку нафти не дозволяє забезпечити завантаження вітчизняних НПЗ у необхідних обсягах; нафтопереробні потужності задіяно на 20%, нафтотранспортні — на 36%; на внутрішньому ринку нафтопродуктів імпорт сягає 50%, що робить його та всю національну економіку вразливими до коливань світових цін.
Одна з головних причин такого становища — у недиверсифікованості джерел і шляхів постачання нафти. Задовольняючи внутрішні потреби власним видобутком лише на третину, маючи потенційні можливості транзиту до Європи близько 40 млн т/рік, в України фактично єдине джерело зовнішніх постачань — Росія.
Нині залежність наших НПЗ від поставок російської нафти становить 70%, транзитних потужностей — понад 80%. Так, за сім торішніх місяців частка Росії у структурі імпорту нафти сягала 99%. Тож Україна гостро потребує нових джерел постачання нафти для своїх переробних і транспортних потужностей.
Наша держава витратила великі фінансові, трудові, матеріальні й часові ресурси на побудову нафтопровідної системи Одеса— Броди, яка може бути використана для реалізації ідеї, що має в ЄС тривалу історію. Тобто створення Євроазійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), яким до європейських країн постачатимуть нафту з перспективного нафтовидобувного регіону — Каспійського.
У світовій практиці нафту, на відміну від газу, транспортують переважно танкерами, а не транснаціональними трубопроводами. Навіть більш ніж 60% російської нафти постачають до євроспоживачів танкерами, попри існування потужної системи нафтопроводів «Дружба». Національні нафтопроводи в більшості країн використовують здебільшого як допоміжні засоби для постачання нафти від морських терміналів до НПЗ.
Особливістю нафтового сектора України є переважання трубопроводів. Танкери використовують тільки для транзиту нафти, що надходить до морських терміналів трубопроводами ВАТ «Укртранснафта». Окремий випадок постачання нафти танкерами в незначних обсягах (у 2008 р. — близько 300 тис. т з Іраку) не перетворився на системні поставки через низьку рентабельність внаслідок надмірних транспортних витрат, пов'язаних із фрахтом суден і перевезенням нафти від морського терміналу до Кременчуцького НПЗ залізницею.
У пошуках альтернативи
Практично єдиним джерелом завантаження нашої нафтотранспортної системи є Росія. В загальному обсязі транзиту її частка — понад 80% (близько 20% належить Казахстану, але до українського кордону ту нафту прокачують російськими трубопроводами). Майже повна залежність від одного джерела не є прийнятною для України з погляду надійності поставок, енергобезпеки економіки та можливості використання Росією цієї залежності як важеля політичного впливу, зазначають експерти.
Водночас зорієнтованість української нафтотранспортної системи на транзит сприяє зацікавленості в її роботі західних держав (отже, за певних умов може стимулювати приплив інвестицій в її модернізацію) та інтеграції в енергетичну систему Європи.
Проблеми завантаження нафтотранспортної системи тісно пов'язані з низькою ефективністю роботи вітчизняних НПЗ і неконкурентоспроможністю їхньої продукції. Це зумовлено їх традиційною зорієнтованістю на російську нафту марки Urals (із високим умістом сірки) та низькою глибиною переробки (75% проти європейських 90%). Російська Urals містить 1,3% сірки, а каспійська нафтова суміш СРС — 0,54%, азербайджанська Azeri Light — 0,14%. Тому каспійська нафта є більш прийнятною для європейських НПЗ, які використовували нафту сорту Brent з Північного моря з умістом сірки 0,54 відсотка.
Отже, існує нагальна потреба в модернізації вітчизняних НПЗ, наголошують аналітики. При цьому завантаження двох західноукраїнських НПЗ каспійською, якіснішою нафтою (зокрема азербайджанською Azeri Light, близькою за якістю до української), сприяло б спрощенню технологічного процесу переробки та мало б позитивно впливати на обсяги і вартість їхньої модернізації.
Як альтернативу російським джерелам нафти розглядають Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, а російській нафтотранспортній системі — створення нового маршруту її транспортування в обхід РФ. Комерційна привабливість альтернативного проекту може бути забезпечена за умов підтвердження проектних показників завантаженості каспійською нафтою і її споживання на українському та європейському ринках, а також запровадження конкурентоспроможних транспортних тарифів. Диверсифікація постачання нафти може доповнюватися імпортом готових нафтопродуктів і збільшенням частки альтернативних видів моторного палива на ринку.
Проблема— у пасивності
Енергетичною стратегією України передбачено активне освоєння закордонних ресурсів нафти та переробка їх на вітчизняних НПЗ. За прогнозами експертів, це дало б змогу до 2030 року забезпечити (разом із використанням власних запасів) понад 32% потреб внутрішнього ринку нафтопродуктів. Проте, з огляду на скрутне фінансове становище «Нафтогазу» та низьку якість його корпоративного управління, можна стверджувати, що прогнозні показники з видобутку нафти за межами України не будуть досягнуті. А міжнародний напрям діяльності компанії (без її докорінного реформування та поліпшення фінансового стану) не дозволить суттєво впливати на зростання рівня диверсифікації нафтових поставок.
Так, у 2004 р. «Нафтогаз» і Natsonal Oil Cof Libiya уклали угоду про розподіл продукції на трьох нафтових та одному газовому блоках у Лівії. Однак через пасивність української компанії й відсутність у неї достатніх коштів три з чотирьох блоків для роботи було втрачено. 2006 року «Нафтогаз» уклав концесійну угоду з Egyptian Petroleum General на пошук і освоєння покладів нафти й газу в Єгипті. Проте там ведуть лише розвідувальні роботи (пробурено тільки дві свердловини). З подібною результативністю «Нафтогаз» разом із Aljaziah Enterprise For Project Development & Trading веде дослідження в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Ефективність заміни імпорту нафти на імпорт готових нафтопродуктів в Україні продемонстрована впродовж останніх чотирьох років. Коли брак поставок нафти та неспроможність НПЗ задовольнити внутрішній попит компенсувалися імпортом нафтопродуктів із Литви, Румунії, Білорусі, Росії, Казахстану, Польщі. За цей період імпорт моторного палива зріс із 10 до 45%. За даними Мінпаливенерго, у 2008-му видобуток нафти скоротився на 4,9, переробка — на 24,1%. Такий варіант диверсифікації пов'язаний з негативом: імпортозалежність робить ринок нафтопродуктів чутливішим до змін зовнішньої ринкової кон'юнктури. Підвищення конкуренції на ньому, яка, з одного боку, мала б стимулювати розвиток вітчизняних НПЗ, з іншого — з огляду на скрутне технологічне і фінансове становище галузі, зумовлює збитковість підприємств, їхній вихід з ринку (Херсонський НПЗ) і втрату робочих місць.
Як альтернативні нафтопродуктам наразі у світі розглядаються скраплений і стиснутий газ, біопаливо та акумульована електроенергія. В Україні певний розвиток отримав сегмент скрапленого газу. Його частка на ринку світлих моторних палив — близько 15%. Рівень, який у перспективі, за наявної цінової й податкової політики та через технологічні особливості споживання, має обмежений потенціал зростання. Через незначні доведені запаси нафти і труднощі із залучення інвестицій Україна, запевняють експерти, в середньостроковій перспективі не зможе суттєво збільшити власний видобуток і провести кардинальну реконструкцію НПЗ. Віддання переваги імпорту готових нафтопродуктів обмежується надмірною залежністю внутрішнього ринку від коливань світових цін на нафту і нафтопродукти.
Перспективний маршрут
Головними завданнями державної політики диверсифікації, зауважують експерти, мають бути забезпечення потреб національної економіки та внутрішнього ринку в нафті й нафтопродуктах за рахунок постачання каспійської нафти. А також розробка альтернативного маршруту постачання нафти з Каспійського регіону до Європи. І нарешті узгодження заходів диверсифікації із заходами з модернізації нафтопереробної галузі.
Вирішенню проблеми диверсифікації може сприяти реалізація проекту Одеса—Броди—Плоцьк—Гданськ, але за умов урахування реальних можливостей України, оцінок нафтовидобувного потенціалу Каспійського регіону, кон'юнктури на ринках збуту каспійської нафти, а також вимог до маршрутів її транспортування й впливу конкурентних нафтотранспортних проектів у євразійському регіоні.
Ідея створення євроазійського нафтотранспортного коридору за участі України виникла в середині 1990-х у межах здійснюваної Єврокомісією Програми технічної допомоги державам СНД і Програми «Транспортний коридор Європа—Кавказ—Азія». Програмами передбачено будівництво нового коридору транспортування нафти з Каспійського регіону до країн Західної й Центральної Європи в обхід Росії.
Одним із варіантів ЄАНТК є чорноморсько-балтійський маршрут Одеса—Броди—Плоцьк— Гданськ, основою якого є побудована Україною нафтотранспортна система Одеса—Броди, котра дає змогу отримувати каспійську нафту з чорноморського басейну і транспортувати її для власних потреб і до Європи.
Потенційну можливість такого транспортування створило будівництво нафтопроводів Баку—Супса та Тенгіз—Новоросійськ. Перший експлуатує Азербайджанська міжнародна операційна компанія (АМОК), другий — трубопровідний консорціум (КТК). До 5 млн т/рік каспійської нафти може надходити на два західноукраїнські НПЗ («Галичина» та «Нафтохімік Прикарпаття»); до 8 млн т/рік — до Словаччини та Чехії (з використанням нафтопроводу «Дружба»).
Водночас існують потенційні можливості постачання до 40 млн т/рік каспійської нафти до Польщі, Словаччини, Австрії, Німеччини та інших держав за розширення проекту за напрямами: Броди— Братислава— Швехат, Броди— Кралупи— Інгольштадт— Карлсруе та Броди—Плоцьк—Гданськ—Вільгельмсгафен.
У 2003-му Україна, Польща та Єврокомісія підписали Декларацію з надання підтримки проекту ЄАНТК. Він був визнаний важливим у зміцненні енергобезпеки ЄС. У документі зазначалось, що нафтопровід Одеса—Броди— Плоцьк—Гданськ створить альтернативні шляхи постачання нафти на ринки ЄС, забезпечить надійність, ефективність, прозорість її транзиту між басейнами Чорного, Балтійського та Північного морів. На основі декларації Україна та Польща того ж року підписали угоду про використання потужностей НТС «Одеса—Броди» та її інтеграцію з нафтотранспортними потужностями Польщі.
А у 2004 р. «Укртранснафта» та польська PERN Przyjazn створили спільне підприємство «Сарматія», на яке було покладено розробку бізнес-плану проекту та залучення інвестицій для будівництва нафтопроводу Броди— Плоцьк (490 км). Нині до «Сарматії» входять компанії п'яти країн: SOCAR (Азербайджан), GOGC (Грузія), Klaipedos Nafta (Литва), PEPN Przyjazn (Польща), «Укртранснафта» (Україна).
Однак у СП відмовився взяти участь Казахстан, який володіє найбільшими нафтовими запасами Каспійського регіону. Особливо чітко зменшення інтересу Казахстану до ЄАНТК виявилося після укладення «КазМунайГазом» у 2007 р. угоди про придбання 75% акцій румунської Rompetrol Group NV. Це дозволило Казахстану отримати доступ до нафтопереробних потужностей Румунії (до 4 млн т/рік) і можливість щорічної дистрибуції 7 млн т нафтопродуктів (через мережі Болгарії, Молдови, Румунії, Франції). А Румунії залучити казахстанську нафту та інвестиції для розвитку нафтового сектора.
Азербайджан не зможе компенсувати цей негативний чинник, бо його нафти поки не вистачає для заповнення нафтопроводу Баку— Тбілісі—Джейхан. Тому SOCAR використовуватиме український маршрут, якщо він буде економічно привабливішим порівняно з іншими.
Тож важливим було б залучення до проекту провідних міжнародних нафтових компаній. «Укртранснафта» надіслала листи до 30 компаній-власників нафтових ресурсів у Каспійському регіоні, споживачів, нафтотранспортних компаній, нафтотрейдерів, які могли б узяти участь у постачанні каспійської нафти нафтопроводом Одеса— Броди. Позитивні відповіді отримано від компаній LOTOS Group, MOL, SOCAR, «КазМунайГаз» і «Сарматія». Компанія «Тенгизшевройл» поки не розглядає перспективу участі у проекті, але хоче бути поінформована про його розвиток.
Суттєві перешкоди
Попри перспективність проекту його просуванню заважають незалежні від України зовнішні чинники. Зокрема, активізація виконання конкурентних ЄАНТК проектів в обхід Турецьких проток. А також будівництво країнами-видобувниками нафти на Каспії власних чи участь у поглинанні іноземних НПЗ. Так, Казахстан хоче побудувати НПЗ на своїй території. Азербайджан у партнерстві з Казахстаном розглядає доцільність будівництва НПЗ у турецькому Джейхані чи румунській Констанці. Будівництво НПЗ планують Вірменія та Іран.
Не на користь ЄАНТК і здійснення або планування країнами Каспійського регіону транспортування нафти у південному напрямку. Так, Казахстан, ураховуючи досвід транспортування нафти Азербайджаном через Іран, вивчає можливості реалізації проекту нафтопроводу Казахстан— Туркменістан—Іран. Почав транспортувати нафту компанії «Тенгизшевройл» трубопроводом Баку—Тбілісі—Джейхан.
Румунський досвід залучення казахської нафти на НПЗ є чудовим прикладом скоординованих і прозорих дій влади із забезпечення у стислі терміни диверсифікації поставок нафти на базі досягнення взаємовигідного балансу інтересів держави з нафтовидобувними, нафтопереробними й нафтотранспортними компаніями.
Натомість в Україні в червні 2006 року між ВАТ «Укртранснафта» і азербайджанською SOCAR було узгоджено подібну до румунської модель залучення необхідних для розвитку ЄАНТК інвестицій та обсягів нафти. Проте через вплив лобістських груп цю модель не реалізовано.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»