РОСІЯ ЗАЛИШАЄТЬСЯ
ПОЛІТИЧНИМ
ГРАВЦЕМ В АЗІЇ
Наприкінці Другої світової війни один із фундаторів геополітики Ніколас Спайкмен оприлюднив свій знаменитий аналітичний висновок, який відтоді став правилом для багатьох стратегів: хто контролює узбережжя (Rimland) — володіє Євразією, а хто володіє Євразією — контролює світ. Спайкмен мав рацію. Обидві світові війни ХХ ст. були розв’язані переважно через спроби суперників змістити євразійську рівновагу на свою користь.
Росія завжди була вирішальним компонентом цієї рівноваги, але, через старіючу популяцію та занепадаючу інфраструктуру країни, ХХІ ст. може залишити її в ар’єргарді. Однак, незважаючи на те, що економічна і політична сила пересувається з Атлантики на Тихий океан, Москва не зникне з євроазійської шахівниці. Можливо, відбудеться зміна правил суперництва великих держав — не між Росією і Заходом, а між Росією і Китаєм.
Вважається, що Росія зближується з Китаєм із метою створення противаги до Америки і її європейських та азіатських союзників і партнерів. Цьому сприяє членство Росії у Шанхайській організації співпраці та збереження обсягу торговельного обміну між двома державами, який у 2009 році досяг 40 мільярдів доларів. Москва і Пекін 2004 року підписали документ, який завершив 300-річний спір щодо кордону довжиною 2700 міль. Це дозволило китайцям сконцентрувати військові сили поблизу Тайваню і в Південно-Китайському морі, а Росії — компенсувати втрату впливів на Близькому Заході.
Росія нині займається відновленням впливів у частині Східної Європи, проте не схвалює просування Китаю в напрямку Сибіру і Далекого Сходу, адже Пекін у шість разів ближчий до Владивостока, ніж Москва, яка має дуже слабкий адміністративний контроль за східними територіями. За оцінками експертів, від 200 до 500 тисяч китайців нелегально оселились на цих багатих нафтою, газом і деревиною територіях. Пекін також спокушають сибірські запаси прісної води, бо країна потерпає від її нестачі.
Нині на Далекому Сході РФ мешкає лише шість мільйонів осіб, тоді як три північно-західні провінції Китаю населяють приблизно 110 мільйонів. До 2020 року приблизно 100 мільйонів китайців проживатимуть на відстані, менш ніж 60 миль на південь від цих російських територій. Як недавно визнав російський президент Дмитро Медведєв, якщо Росія не забезпечить присутності на Далекому Сході, то може «все втратити» на користь Китаю.
Москва підписала з Пекіном у 2009 році два важливі договори, які дозволяють державним китайським фірмам будувати гірничодобувну і трубопровідну інфраструктури на малонаселених територіях Східного Сибіру, аби забезпечити північно-східний Китай нафтою і газом. Але в Росії відразу з’явились застереження, що, відповідно до договору, переважну кількість робітників становитимуть китайці. Їм видаватимуть лише тимчасові візи, однак проекти є довгостроковими і триватимусь принаймні одну-дві декади, тож малоймовірно, що китайські робітники миттєво спакують валізи і виїдуть після тривалого перебування на цих територіях. Москва повністю усвідомлює небезпеку, але відчайдушно потребує капіталів, тож не має вибору, якщо хоче розвивати східні території.
Сценарій посиленого китайського проникнення як такий не викликає особливих протиріч. Але, коли збільшиться передбачуваний дисбаланс військової і економічної могутності між Росією і Китаєм, Москва почне бачити у своєму сусідові більшу загрозу для амбіцій, ніж в Америці чи Західній Європі. Причиною, як стверджував Спайкмен, є незмінний географічний фактор.
Досі Піднебесна була дуже обережною до російської вразливості щодо Далекого Сходу. Але Москва підозрює, що це відбувалось, головним чином, через прагнення Пекіна до зосередження військової і стратегічної уваги на Тайваню і Південно-Китайському морі. Крім того, Китай нині став дуже привабливим ринком зброї. Москва усвідомлює, що Пекін нині розбирає на деталі найсучаснішу російську зброю і робить аналоги, проте залежність від російських технологій з часом зменшуватиметься. Зовні теплі стосунки між двома державами ненадійні. Дрібні суперечки між ними триватимуть. Отже, лише питання часу, коли Китай знову «поверне погляд» на північ.
До того ж будь-який прогрес російсько-китайської співпраці обмежує факт, що стратегічні планувальники обох держав мають абсолютно різне бачення майбутнього. Китай бачить світовий порядок як біполярний, окреслений суперництвом США і Китаю, а провідні держави Євросоюзу — Японія, Індія і Росія — будуть відкинуті у другий ешелон. Натомість Росія продовжує ставитись з недовірою до США і ЄС, які використовують розширення НАТО для обмеження впливів у Східній Європі. Отже, Москва прагнутиме стати посередником між США й Китаєм і буде дуже розчарована, якщо Пекін проігнорує ці амбіції. Тоді вона може навіть дрейфувати в бік Америки.
Росія, безумовно, залишиться впливовою державою протягом наступних десятиліть. Вдавана дружба між Москвою і Пекіном є прагматичною, але дуже поверхневою. У китайських стратегічних колах існує небажаний сценарій майбутнього: стратегічна співпраця між США, Японією і Росією. Китай розважливо враховує цю можливість. Очевидно, те саме роблять у Вашингтоні, Токіо і Брюсселі.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- КОРЕКЦІЯ ПРІОРИТЕТІВ
- АФГАНІСТАН «РЕФОРМУЄ» БУНДЕСВЕР
назад »»»