ЯК ПРИВАБИТИ ІНВЕСТОРА?
Проблеми світової фінансової кризи охоплюють багатогранні процеси і найперше ті, що пов'язані з рухом капіталу, наголошує доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський. У роки, що передували нинішній кризі, показники прямих іноземних інвестицій (ПІІ) були позитивними. Темпи їхнього зростання швидко збільшувались у Бразилії, Чилі, Мексиці, Марокко, у країнах ЄС вони зросли на 14,9%, США — на 10%. Особливий випадок Нідерланди — плюс 2368% до 104,2 млрд дол. Це було результатом найбільшої за десять років угоди з придбання банку ABN Amro.
Більш ніж наполовину повагомішали ПІІ у Францію. А в Росію в 2007-му зросли на 70,3% — до 48,9 млрд дол. Роком раніше ті показники були вищими — 94,6% і 28,7 млрд дол. Тоді РФ вийшла на третє місце серед країн, що розвиваються, а в 2007-му залишалася у трійці лідерів після Китаю та Гонконгу. Загалом того ж року світові ПІІ перевищили семирічний рекорд, що становив 1,5 трлн дол. (+17,8%). Понад трильйон доларів припало на розвинуті держави (+16,8%), де лідирували Сполучені Штати, хоча через економічні проблеми надходження ПІІ там загальмувалося.
До Африки, Азії, Латинської Америки надійшло 438,4 млрд дол. (+15,7%). До колишніх соцкраїн і СНД — 97,6 млрд дол. (+40,8%). Найбільше ПІІ залучили США (2006 рік — 175,4 млрд дол., 2007-й — 192,9 млрд дол., тобто +10%), Британія (139,5 і 171,1 млрд дол. +22,6%), Франція (81,1 і 123,3 млрд дол. +52%), Нідерланди (4,4 і 104,2 млрд дол. +2368%), Гонконг (42,9 і 54,4 млрд дол. +26,9%), Бразилія (18,8 і 37,4 млрд дол. +99,3%), Сінгапур (24,2 і 36,9 млрд дол. +52,6%), Мексика (19 і 36,7 млрд дол. +92,9%).
Країни Східної Європи та колишнього СРСР залишаються привабливими для іноземних інвесторів, зазначає науковець. А для України за умов відчутного дефіциту внутрішніх джерел нагромадження коштів роль іноземного капіталу важко переоцінити. До того ж ПІІ є важливою передумовою для поліпшення підприємницького клімату в країні. Та поки сфера залучення ПІІ є вразливою для нашої держави.
Світова фінансова криза формує певний «імунітет» у західних підприємців проти інвестування у ризикові ринки. Якщо раніше Україна мала проблеми з надходженням іноземних інвестицій через національну специфіку правового поля, політичну нестабільність, то наразі процес прямого інвестування гальмується ще й наслідками світових процесів.
Іноземний капітал — важлива складова для успішного переходу України до ринкової економічної моделі. Залучення іноземних інвестицій сприятиме розвитку ринкового середовища, покращенню ситуації з формуванням бюджету, підвищенню життєвого рівня. Оскільки ринкове реформування в Україні, як і в інших посткомуністичних державах, відбувається в контексті зростаючої взаємозалежності національних економік, іноземний капітал експерти розглядають як впливовий чинник інтеграції України у світову економічну систему.
На жаль, наша країна не користується усіма перевагами міжнародного поділу праці. Тож перед нею стоїть нелегке завдання, яке полягає не тільки в тому, щоб активізувати інтеграцію держави в механізм світогосподарських зв'язків, а й визначити власні пріоритети розвитку. Іноземний капітал за його спрямування на реальні потреби може стати важливим інструментом ринкового реформування. В Україні пожвавлення інвестиційної активності за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел є однією з головних умов для прискорення економічного розвитку й виведення держави з кризи.
Чужий досвід не завадить
Світова фінансова криза негативно вплинула на надходження ПІІ в Україну. Так, у третьому кварталі 2008-го Держкомстат зафіксував найменше від початку року надходження ПІІ — 1,17 млрд дол., хоча з держави вивели лише 147 млн дол. У першому та другому кварталах нерезиденти спрямували в Україну значно більше коштів — 3,2 і 2,96 млрд дол. Найбільшу частку капіталу іноземці скеровували у фінансовий сектор, торгівлю та нерухомість. Однак подальше надходження інвестицій перебуває під загрозою, експерти очікують на їхнє зниження.
Першість за обсягами інвестицій, як і раніше, належить Кіпру, серед лідерів також Австрія, Голландія, Франція, Велика Британія. Вилучали кошти компанії з Угорщини, Росії, Італії. Найпривабливішими для інвесторів лишаються фінансовий сектор, торгівля та операції з нерухомістю, які все ж торік отримали коштів менше від звичайного. Знизилися вкладення у виробництво продуктів харчування, напоїв і тютюнових виробів.
Україні, наголошує Ігор Бураковський, варто активніше використовувати досвід залучення іноземного капіталу, причому не тільки розвинутих країн чи Центральної та Східної Європи, а й Китаю, Індії, Мексики. Зокрема, останні вибрали шлях поетапного допуску іноземного капіталу в національну економіку. Це проявилось і в територіальному підході (створення особливих економічних зон із надпільговим інвестиційним кліматом та поступовим поширенням на всю країну), і в галузевому — від простих трудо- і ресурсомістких виробництв до високотехнологічних секторів типу електроніки та телекомунікацій.
Надходження ПІІ, зауважує науковець, безпосередньо не пов'язане з розміром і ресурсами країни. Невеликі держави можуть компенсувати свій низький ринковий і ресурсний потенціал політичною та економічною стабільністю і розумним законодавством. Наприклад, Сінгапур, місто-держава площею 633 кв. км, лише в 1997 році залучив ПІІ на 10 млрд дол. завдяки політичній та законодавчій стабільності, виваженій податковій системі.
Політична передбачуваність допомогла залучити в 1980-му японські інвестиції в економіку Великої Британії. Американські компанії почали активніше розміщувати капітал у Мексиці після того, як вона увійшла в 1994 р. до Північноамериканської зони вільної торгівлі (NAFTA) і була зобов'язана поліпшити умови ведення бізнесу для іноземних інвесторів.
Не є обґрунтованим і аргумент на користь прямої залежності обсягів залучення іноземних інвестицій від рівня відкритості й дерегуляції економіки. Так, у Китаї, що традиційно посідав за обсягами ПІІ (220 млрд дол. на кінець 1997 року) третє місце у світі після США та Великої Британії, донедавна було жорстке інвестиційне законодавство. До нього, зокрема, входив список галузей і виробництв, закритих для ПІІ, до того ж національна валюта була обмежено конвертованою. Проте визначення «іноземні» щодо зарубіжних інвестицій у таких країнах, як Китай, Мексика та Індія є умовним. Найбільшу їхню частку становлять капітали співвітчизників, які живуть за межами батьківщини.
Потужний вплив глобалізації
Одним із напрямів, що визначає сучасні тенденції розвитку міжнародного ринку капіталу, зауважує науковець, є фінансові можливості транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони розширюють міжнародну діяльність переважно придбанням або створенням нових компаній, організації спільних підприємств або вступаючи до інших об'єднань. Причому для проведення таких операцій не обов'язково вдаватися до експорту капіталу і реінвестування прибутку, отриманого за кордоном. Адже можна просто поглинути іноземну фірму, одержавши кредит за місцем здійснення операції з її придбання. Застосовуються й інші методи збільшення активів і придбання контролю, наприклад привласнення місцевого основного капіталу в рахунок погашення боргу.
Держави все більше стають залежними від діяльності транснаціональних корпорацій у міру збільшення міжнародного сектора економіки і відповідно скорочення питомої ваги, критичного значення власне національного виробництва в національній економіці. Так, у першій половині 1990-х майже 90% світових обсягів ПІІ було у руках материнських компаній ТНК промислово розвинутих держав. Причому на представників США, Франції, Великої Британії, Німеччини, Японії припадало 60%. Однак реальна сфера, що контролюється ними, є значно ширшою, оскільки для повноти картини треба враховувати контракти з управління та інші форми участі. Наприкінці 1990-х контроль мав на увазі залучення афілійованої компанії або венчурного підприємства до системи стратегічних планів материнської структури, її інтеграції та фінансування в інвестиційні програми.
Хоч яким би могутнім був імпульс від ПІІ для розвитку економіки країн, що розвиваються, вони не здатні замінити національні інвестиції. Навіть в країнах-лідерах за залученням іноземного капіталу ПІІ не перевищують 20–30% сумарних капвкладень. Зазвичай струмок ПІІ перетворюється на потік, коли в країнах-реципієнтах спостерігається економічне зростання і вагомішають національні інвестиції.
Як засвідчує світовий досвід, державна політика заохочення іноземного капіталу проходить три етапи розвитку. На першому — політика зводиться до лібералізації руху капіталу і відкриття секторів національної економіки для іноземних інвесторів. На другому — країни активно проводять маркетинг і просування своїх територій як місця знаходження транснаціональних корпорацій і місця інвестування інвестиційних коштів. Ця політика пов'язана зі створенням національних агентств для стимулювання інвестицій. Третій етап пов'язаний з більш чітким визначенням пропозицій іноземним інвесторам на галузевому і секторальному рівнях національної економіки з маркетинговим просуванням адміністративно-економічних регіонів і секторів. Головна мета цієї кампанії — гармонізувати вигоди місцеположення країни з потребами іноземного інвестора.
Важливі критерії
Відомо, що при виборі місця вкладення капіталу і ресурсів іноземні інвестори, а також ТНК, керуються певними економічними, політичними, соціальними критеріями. Серед економічних — рівень економічного розвитку; наявність конкурентного середовища і конкурентів з-поміж партнерів і постачальників; розвиток інфраструктури підтримки бізнесу; законодавча та економічна політика держави, що приймає; інформаційна підтримка бізнесу; рівень оподаткування; міра лібералізації й дерегуляції ринку; співвідношення між витратами виробництва і нормою прибутковості.
Залучення ПІІ, серед інших умов, вимагає й розвитку потенціалів місцевих постачальників і підрядників. Важливим для інвесторів є стан демократії та політична стабільність; прозорість, передбачуваність, послідовність регулятивної системи та комерційного права. Досвід країн, які втягнулися у процес глобалізації, засвідчує важливе значення для успіху інвестиційної діяльності таких чинників, як вибір галузей і місцевих партнерів, технологічної політики і технічної допомоги компаніям; кваліфікація кадрів, створення адміністративних та інституціональних рамок упровадження і моніторингу інвестиційних програм.
Можливість перетворення України на державу з високим рівнем залучення іноземного капіталу та країну, яка претендує на статус регіонального економічного й фінансового центру, передбачає необхідність виконання кількох умов, зауважує Ігор Бураковський. Це, зокрема, проведення ефективних економічних реформ і перехід до етапу сталого економічного зростання, підвищення зрілості національної економіки й особливо банківсько-фінансового сектора. Переорієнтація фінансових потоків (включаючи рух позичкового капіталу та іноземних інвестицій) з тим, аби вони не обминали Україну.
Серед проблем, які виникають у процесі залучення іноземного капіталу в Україну, науковець називає проблеми, пов'язані із загальним макроекономічним розвитком, що охоплює перспективи економічного зростання та сталого розвитку протягом тривалого періоду. Рекордне падіння виробництва в Україні з-поміж колишніх соцдержав і радянських республік упродовж десяти років не дозволяло використовувати чинник макроекономічного розвитку як важіль залучення іноземного капіталу. Економічне пожвавлення, яке з'явилося в 2000–2001 роках, було передумовою зростання надходжень іноземного капіталу в Україну.
Подальше вдосконалення управління і підвищення прибутковості підприємств дало змогу збільшити інвестиції завдяки внутрішнім джерелам. Реформування відносин власності в економіці ще більше сприятиме зростанню обсягів інвестицій. Внаслідок приватизації та кращої економічної політики в майбутньому ПІІ можуть збільшитись.
Нинішній процес залучення капіталів та інвестицій в реальний сектор економіки України загалом відповідає стану національної економіки. Структура її галузей залишається незмінною. Яскравий приклад — структура експорту та імпорту. Впродовж багатьох років понад 50% експорту займає необроблена продукція (чорних металів і хімії). Цей показник характеризує Україну як державу, що розвивається, а не таку, що претендує на статус європейської.
Звичайно, проблему експорту не можна вирішити миттєво. Проте домінування саме необробленої продукції свідчить про відсутність намагання держави змінити орієнтири національного господарства та підвищити конкурентоспроможність готової продукції, вважає науковець.
У структурі імпорту провідні позиції енергоносіїв обумовлені вітчизняними реаліями, які теж не можна швидко змінити. Ця стаття українського імпорту виступає як об'єктивна данина, яка буде такою впродовж тривалого часу. Вітчизняне машинобудування має обмежений ринок для реалізації своєї продукції в Україні. Це знову ж таки свідчить про проблеми ринкової трансформації галузей національної економіки.
На вирішення проблем залучення іноземного капіталу та швидкої інтеграції до міжнародних економічних відносин впливає й приватизаційний процес. Фактична його зупинка позначається на фондовому ринкові. У свою чергу, відсутність фондового ринку, який би був адекватний процесам ринкової трансформації економіки, негативно впливає на всі сфери економіки.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»