ПОМИЛКА ПРЕЗИДЕНТА, або ПОЛІТИЧНІ ЗАМАЛЬОВКИ
НА РУБЕЖІ ДВОХ ЕПОХ
Тиждень, що добігає кінця, мабуть, став рекордсменом стосовно забезпечення інформаційними приводами за останні років п'ять. Це при тому, що виборча кампанія вже «відгриміла», а проведення якихось революцій не передбачається. В чому річ?
Вочевидь, у тому, що основні фігуранти вітчизняного політикуму саме тепер виступили з низкою ініціатив. Хтось (як Президент Віктор Ющенко) поспішив на прощання грюкнути дверима. Інші (Юлія Тимошенко та її найпалкіші прибічники) подалися до судових інстанцій, щоб бодай трішечки відтермінувати остаточне визнання своєї поразки. Третій фігурант (майбутній глава держави Віктор Янукович) чекати не хоче, тож домігся безпрецедентного ухвалення парламентського рішення про власну інавгурацію ще до (!) завершення судових розглядів бютівських позовів. Ну, а парламент вирішив, що самої лише інавгураційної «сенсації» йому замало. І пішов «у рознос», скасувавши власну постанову про призначення чергових виборів до місцевих органів влади.
Саме з таким «доробком» ми підходимо до завершення «епохи Ющенка». Точно як у класичній прелюдії до гадання циганки: що було, що буде і чим серце заспокоїться. Втім, ліпше про все по порядку.
Що було?
Людина, котра уособлює попередню п'ятирічку,— це, поза всякі сумніви, усе ще чинний Президент Віктор Ющенко. Його заключне слово на вівторковій прес-конференції тривало традиційно довго і так само вражало масштабністю польоту його думки. Певна річ, що детально переповідати усі Ющенкові сентенції немає потреби. Натомість відзначити певні знакові моменти, частина з яких лишилася не поміченою широким загалом, не завадить.
Напевно, головним на заключній прес-конференції Ющенка стало його публічне визнання: «Моя головна помилка — це Тимошенко». Власне, до 16 лютого він повторював це сотні, а то й тисячі разів, тільки іншими словами. Постійно шпиняючи уряд і особисто його керівника за будь-які, навіть найдрібніші, промахи.
Проте річ не в цьому. Найцікавіше, що своєю нинішньою фразою Віктор Андрійович, по суті, визнав: жодних висновків зі своїх помилок він робити так і не навчився. Щоб довести це, потрібно заглибитися не в таку й далеку історію.
Початок 2000 року. Щойно затверджений Верховною Радою прем'єр-міністр Віктор Ющенко заявляє, що формуватиме уряд однодумців. Добре запам'яталася його фраза: «Це буде моя команда». І справді, судячи з облич, котрі незабаром з'явилися в урядовій команді, можна було повірити, що звичний кадровий тиск з боку адміністрації президента Кучми цього разу було мінімізовано.
Так от, одним із ключових призначень тоді небезпідставно називали появу Юлії Тимошенко на посаді віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу. Упродовж спільної роботи щось не пригадується, щоб Віктор Андрійович нарікав на Юлію Володимирівну. Не захистив її від відставки на початку 2001-го, це так. Але то інша історія, в якій чинний Президент, за великим рахунком, виглядав не найкраще. Хай там як, а перша «помилка Президента», як на долоні.
Літо 2004-го. Після самовисування Віктора Ющенка кандидатом у президенти формується коаліція «Сила народу». Тодішній лідер опозиції стає її керівником, а Юлія Тимошенко його «десницею». Згодом, після непростої перемоги Віктора Андрійовича, буде відомо, що саме тоді він пообіцяв Тимошенко прем'єрське крісло в разі приходу до влади. Отже, маємо другу «помилку Президента».
24 січня — 4 лютого 2005 року. Другого дня після інавгурації Президент Віктор Ющенко призначає Юлію Тимошенко в. о. прем'єр-міністра з одночасним поданням до Верховної Ради її кандидатури на затвердження повноправним керівником уряду. За кілька днів парламент задовольняє це подання і Віктор Ющенко може стовідсотково натякати на власну третю «помилку Президента».
Помилкою номер чотири можна вважати зізнання Віктора Андрійовича, зроблене ним на урочистостях з нагоди 14-ї річниці Незалежності України. Він визнав: чинний уряд — найефективніший у новітній історії. Визнав, щоб буквально за два тижні виправити цю помилку, відправивши Юлію Тимошенко у відставку.
11 грудня 2007-го. Після подання новоствореної парламентської коаліції Віктор Ющенко вніс до парламенту кандидатуру Юлії Тимошенко на посаду глави уряду. Однак відбувається технічний (?) збій: двоє депутатів із коаліції (зокрема колишній столичний мер Олександр Омельченко) не голосують за нового-старого прем'єра. Більшість шокована, опозиція зловтішається. А Віктор Ющенко сміливо може записувати до свого активу (пасиву — потрібне підкреслити) п'яту «помилку Президента».
18 грудня 2007 року. Повторна процедура із затвердження Юлії Володимирівни пройшла успішніше. Задля цього коаліціянти навіть змінили спосіб голосування. Кожний депутат, чиє прізвище називали, мусив піднімати руку і виголошувати свою позицію стосовно Тимошенко-кандидата. Найбільше запам'яталося кам'яне обличчя Юрія Єханурова і його нещире: «За!». Але ж факт залишається фактом: Віктор Ющенко, можливо, й неохоче, але повторно вніс подання кандидатури саме Юлії Тимошенко. Це ніщо інше, як шоста «помилка Президента».
Звісно, після того Віктор Андрійович почав з кожним днем виправлятися. Бо таких умов, котрі він зі своїми прибічниками створював для Кабінету Міністрів, мабуть, не зазнавав жодний уряд у світі. Але чого не зробиш для виправлення власних помилок...
Зрештою, цього вівторка Ющенко зронив ще одну сакраментальну фразу: «Коли йшлося про перший тур, я змагався більше не з Януковичем, а з Тимошенко». Воістину немає меж людським здібностям: змагався в першому турі, успішно їй поступився, шляхетно пропустивши вперед ще й Сергія Тігіпка з Арсенієм Яценюком. Але руками свого колишнього непримиренного опонента Януковича переміг у другому турі! Що тут ще можна додати...
Що буде?
З великою вірогідністю нині можна говорити про те, що буде інавгурація. І буде дуже скоро — 25 лютого. Відповідну постанову парламент ухвалив, навіть не дочекавшись результатів судових розглядів скарг Юлії Тимошенко про фальсифікації.
Щоправда, позавчора Вищий адмінсуд призупинив дію постанови ЦВК про перемогу Януковича. Однак клопотання Юлії Тимошенко щодо заборони її опонентові складати присягу на урочистому засіданні ВР судді проігнорували. Тож формально завадити Януковичу тепер не може ніщо?
До речі, Віктор Ющенко заявив, що не піде на «коронацію» свого наступника. Треба так розуміти, Віктор Андрійович пригадав, що й Віктор Федорович п'ять років тому не удостоїв його своєю увагою. Але ж тоді Янукович був відсторонений від урядування. А Ющенко нині чинний глава держави і говорити такі речі — навряд чи ознака хорошого тону. Президент так пишається тим, що передає владу цивілізовано, так чому ж не йти на інавгурацію наступника? Як це зробив Леонід Кучма, п'ять років тому завітавши на урочисту церемонію до Ющенка.
Впадає у вічі цікава обставина. Автор постанови про проведення інавгурації — спікер Володимир Литвин — трішечки прорахувався. Потрібно було запропонувати приводити Януковича до присяги не 25, а 23 лютого — на день народження Віктора Ющенка. Чим не подарунок був би, враховуючи усі нинішні реалії й спільну перемогу над Юлією Тимошенко?..
Між іншим, саме час і про неї сказати кілька слів. Клопотання до Вищого адміністративного суду України, зроблене Прем'єр-міністром, навряд чи поверне історію у зворотний бік. Таке враження, що Юлія Володимирівна і сама це чудово усвідомлює, однак веде свою звичну гру. Так би мовити, бій до останнього «патрона». Хоча «патрони» ці їй ще як знадобляться в майбутньому!
Утім, тут нинішні фіналісти «великих перегонів» напрочуд схожі. Хтось сумнівається, що в разі перемоги Юлії Тимошенко команда Віктора Януковича знайшла б чи й не більш ніж дев'ять томів порушень?
Можливо, цей штришок є одним із нечисленних прикладів, коли можна погодитися з Віктором Ющенком. Як там він характеризував нинішніх суперників: «Ті самі яйця, тільки вид збоку»? Щоправда, за п'ять хвилин до складання президентських повноважень Віктор Андрійович почав висловлюватися й крутіше, розповідаючи на прес-конференціях анекдоти про сни та ліжка.
Судовий розгляд скарг Юлії Тимошенко про фальсифікації Віктор Андрійович також не залишив поза увагою. За його словами, саме він домовився (!?) з головою Вищого адмінсуду Олександром Пасенюком про те, що «кожна скарга, яку буде подано до суду, в незаангажований спосіб буде розподілена різним суддям».
Через кілька годин після цього зізнання стало відомо: суддя-доповідач у справі за позовом Юлії Тимошенко таки один. Шляхом застосування автоматизованої системи документообігу суддею-доповідачем було призначено Олександра Нечитайла.
Чим серце заспокоїться?
Це запитання, схоже, найбільш риторичне. Бо якими б драматичними не були політичні події нинішнього тижня, на беззаперечне лідерство претендує парламентське рішення про скасування виборів до місцевих органів влади. Наголосимо: чергових, а не дострокових виборів. І по всій державі, а не в окремому регіоні.
250 парламентарів проголосували за скасування місцевих виборів, котрі попередньо були призначені на 30 травня. Формальна мотивація такого рішення — відсутність державного бюджету, з якого мають фінансувати місцеві «свята демократії».
Однак провідні експерти вказують на суттєвіші причини такого кроку. Передовсім слід визнати: за те, що бюджету в державі досі немає, депутати несуть не меншу відповідальність, ніж члени Кабміну. Тому посипати голову попелом у цій ситуації щонайменше некоректно.
Вибори скасували без призначення нової дати. Це означає, що потенційна пролонгація повноважень чинним місцевим чиновникам може затягнутися на невизначений термін. Скажімо, доти, доки одна з провідних політичних сил не втратить свою популярність (бо суто партійну систему виборів на місцевому рівні, попри її недосконалість, ніхто не міняв і, схоже, не збирається). Або доти, доки хтось не завершить власну відповідну політичну «розкрутку»... Варіантів може бути безліч.
Таке парламентське рішення суперечить Основному законові, де чітко зафіксовано термін повноважень міських, селищних і сільських голів — чотири роки. На момент обрання депутатів місцевих рад також діяла конституційна норма, згідно з якою їх обирали на чотири роки (нині цей термін збільшено до п'ятирічки).
Скажімо, у Комітеті виборців України це парламентське рішення викликало неабияке обурення. «Антиконституційні спроби продовжити перебування цих посадових осіб при владі на місцях повинні розцінюватися як намагання узурпації влади представниками певних політичних сил»,— заявляють у КВУ.
Причому таке враження, що охочі спростити життя місцевим депутатам є в усіх фракціях. Скажімо, «регіонали» стовідсотково підтримали це рішення. Але серед авторів проекту постанови про перенесення був і «нашоукраїнець» Юрій Кармазін. Та й віце-спікер, бютівець Микола Томенко напередодні реєстрував проект постанови аналогічного змісту. Щоправда, в його варіанті, крім перенесення, значилася й нова дата виборів.
Соратники Юлії Тимошенко заявляють, що усіляко протидіятимуть скасуванню місцевих виборів. Зокрема, Андрій Шкіль заявив, що БЮТ оскаржуватиме цю парламентську постанову в Конституційному Суді. Андрій Кожем'якін вважає нинішню ситуацію з місцевими виборами частиною плану ПР щодо можливого поєднання місцевого волевиявлення із достроковими парламентськими. Вочевидь, на випадок, якщо переговори зі створення якогось нового формату коаліції в «регіоналів» зайдуть у глухий кут.
Проте депутатське втручання в конституційні основи основ не може не насторожувати.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»