ТУРКМЕНІСТАН ПОТРІБЕН УСІМ
Третій рік на посаді президента Туркменістану перебуває Гурбангули Бердимухамедов, колишній лікар попереднього глави держави Сапармурата Ніязова. За цей час він відзначився не лише внутрішньополітичною «лібералізацією», а й неабиякими зовнішньополітичними успіхами. У внутрішній політиці за останні три роки було фактично нівельовано культ особи Туркменбаші. Звичайно, за стандартами демократії країна є далекою від зразкової ісламської Туреччини. Але принаймні у щорічних звітах міжнародних неурядових правозахисних організацій відзначається певний прогрес у цій державі.
Отже, в очах світової спільноти Туркменістан майже не відрізняється від інших центральноазійських країн із відносно жорсткими авторитарними режимами. Такі зрушення щодо іміджу відкрили шлях Бердимухамедову на міжнародну арену. Впродовж 2007–2009 років навколо держави вишикувалась черга з охочих долучитися до його газових ресурсів. Наразі серйозним конкурентом Росії, яка досі була монопольним посередником в експорті туркменської газової сировини, стали Китай та Євросоюз.
Свою частку прибутків з туркменського газового «пирога» збираються отримати й Сполучені Штати. Американський концерн «Халібертон», одним із власників якого є колишній віце-президент США Річард Чейні, поки що не відмовився від будівництва з Туркменістану газогону через Афганістан до Пакистану. Втім, поки найбільшу частку туркменських газових контрактів захопив Китай. Вже зараз Піднебесна стала другою після Росії користуватися туркменським газом.
Китайська активність на туркменському напрямі не лишилася поза увагою Європейського Союзу. Туркменський газ розглядається як важлива гарантія європейської енергетичної безпеки. Днями у Парижі побував глава держави Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов. Він обговорив із французьким президентом Ніколя Саркозі перспективи будівництва газопроводу «Набукко».
За початковими планами він мав з’єднати Туркменістан з Європою через Іран, Туреччину та балканські країни. Однак поки що на шляху «Набукко» спостерігається чимало проблем. Причому не лише фінансових, пов’язаних із нинішньою світовою енергетичною кризою, а й геополітичних. Росія, невдоволена тим, що «Набукко» обійде її територію, кілька років тому висунула альтернативний проект «Південний потік».
Наразі Туреччина, Болгарія, Румунія висловлюють готовність бути учасниками обох стратегічних газогонів, тобто «Набукко» та «Південного потоку». Щоправда, колишній президент Франції Жак Ширак відмовився від пропозиції Володимира Путіна очолити консорціум з будівництва газопроводу «Південний потік». Тобто не повторив крок колишнього німецького канцлера Герхарда Шредера, який керує будівництвом «Північноєвропейського газопроводу».
Водночас скептики висловлюють сумніви щодо реальних обсягів газу, якими володіє Туркменістан. Може так статися, що він не виконуватиме всі «різновекторні» контракти. Майже в аналогічній ситуації дефіциту газових резервів опинився російський «Газпром». За умов світової економічної кризи цей газовий монополіст не має достатніх ресурсів для освоєння нових родовищ. Зокрема, він планує запуск Штокманівського газового родовища на шельфі Баренцового моря, яке є найбільшим з усіх нині розвіданих, лише у 2017 році. Це означає, що на стадії виходу світової економіки з кризи та неминучого зростання попиту на газ загостриться міжнародна конкуренція за право його купувати і споживати.
Такий стан речей неабияк погіршує становище України, яка не лише може втратити у найближче десятиріччя статус монопольного транзитера російського газу до Європи, а й позиції на туркменському газовому ринку. Це має суттєво посилити активність вітчизняної газової дипломатії.
Андрій МАРТИНОВ
також у паперовій версії читайте:
- ІНФОРМУВАТИ І... ПРАВИТИ
- БЛИЗЬКИЙ СХІД: МІЖ НАДІЄЮ ТА ВІДЧАЄМ
назад »»»