КОРИФЕЙ КРИШТАЛЕВОГО СЛОВА
Він порівнював поезію з губкою, котра всмоктує життя. І, на відміну від свого друга Володимира Маяковського, вважав, що поет не має виконувати роль героя. «Быть знаменитым — некрасиво», «Жизнь ведь тоже только миг, только растворенье нас самих во всех других, как бы им в даренье», «Со мною люди без имен, деревья, дети, домоседы. Я ими всеми побежден, и только в том моя победа»...
120 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ БОРИС ПАСТЕРНАК
Парадоксально: возвеличуючи скромність, Борис Пастернак став найзнаменитішим у світі російським поетом ХХ століття.
«Мистецтво великих людей бачив з перших днів...»
Кажуть, що випадковостей не буває. Все, що відбувається в житті навіть звичайних людей, чітко виписано у найвищих сферах, за сценарієм, який іноді називають долею. Особливо ці закономірності простежуються у житті великих. Зовсім не випадковим виглядає народження майбутнього поета у сім’ї художника Леоніда Пастернака, наближеного до таких постатей російської інтелігенції як Толстой, Рахманінов, Менделєєв. У цій родині, яка випромінювала духовний аристократизм, інтелігентність не була позою. Завдяки витонченій атмосфері маленький Борис змалку відчув магнетичний вплив мистецтва. У будинку батька часто збиралися музиканти, художники, письменники. Згодом юнак згадає: «Мистецтво великих людей бачив з перших днів, до високого й виняткового звик ставитись як до живої норми».
Проте першим великим коханням Бориса стала не поезія, а...музика. Особливо потужним був вплив Олександра Скрябіна. Знаменитий російський композитор, прослухавши його твори, «підтримав, окрилив, благословив». Із тринадцяти років юнак почав опановувати композиторське мистецтво, але після шестирічних наполегливих вправ музику залишив назавжди. Після закінчення московської гімназії Пастернак вступив на історико-філологічний факультет Московського університету, захопився філософією. Причому настільки, що поїхав до Німеччини, де семестр провчився у Марбурзькому університеті. Закордонний вояж завершився туром до Швейцарії та Італії. Після повернення до Москви любов до філософії почала згасати. Борис цілковито віддається служінню її Величності поезії. Однак професійна музична і філософська освіта залишили слід і багато в чому зумовили особливості художнього світогляду поета. Недаремно його твори уособлюють філософський напрям російської поезії ХХ ст.
«Ніколи не передбачайте свою трагічну смерть у віршах...»
Перші кроки Пастернака в літературі відзначено орієнтацією на поетів-символістів — Бєлого, Блока, Іванова, Анненського. Перші збірки віршів («Близнец в облаках», 1914; «Поверх барьеров», 1917) позначилися впливом футуризму, який пропагувала літературна група «Центрифуга». Особливо відчувалось захоплення Олександром Блоком, у поетичній системі якого молодий поет бачив «свободу, без якої не існує великого мистецтва».
На початку 1920-х років Борис Пастернак стає однією з найпомітніших постатей в поезії, його вплив відчувається у творчості багатьох сучасників — від Антокольського, Заболоцького, Тихонова до Тарковського та Симонова.
Вихід у світ збірки «Сестра моя — жизнь» зробив Пастернака популярним. З цієї книги починається власний шлях поета на Парнас. Молодий Пастернак приєднується до футуристів, яких очолював Маяковський. У двох цих великих, хоча зовсім різних, поетів була деяка схожість, котра потім зникла. Пастернак, за власними словами, навіть спровокував сварку, щоб розлучитися, на що вони обидва були приречені давно. Проте ніхто так не любив Маяковського, як Пастернак. Саме він написав про самогубство Маяковського: «Твой выстрел был подобен Этне в предгорьи трусов и трусих».
Набагато пізніше в автобіографічних замітках Борис Пастернак дав точну оцінку того, що посмертна похвала Сталіна Маяковському була не рятівною, а вбивчою. «Маяковского стали вводить принудительно, как картофель при Екатерине. Это было его второй смертью»,— писав поет. Імовірно, трагічна доля друга змусила Пастернака потім говорити молодим поетам: «Ніколи не передбачайте свою трагічну смерть у віршах, бо сила слова така, що вона самонавіюванням призведе вас до передбаченої загибелі... Я дожив до своїх років тому, що уникав самопрогнозів». Цю здатність поетичного слова втілюватися у реальність згодом зрозуміє і його колега по цеху Анна Ахматова, коли напише: «Стихи сбываются»...
«Я один, все тонет в фарисействе...»
Перлиною своєї творчості Борис Пастернак вважав роман «Доктор Живаго», над яким працював з 1946 до 1955 р. У виданні твору на батьківщині йому відмовили. Тому поет передав його італійському видавцю, і в 1957-му «Доктор Живаго» вийшов італійською мовою, а незабаром його переклали англійською, французькою, німецькою і шведською. На батьківщині роман надрукували лише в 1988 році...
Як розповідають сучасники поета, Пастернак передбачав проблеми, що виникнуть з оприлюдненням твору. Роман заборонили в СРСР, хотіли зупинити його друк і в Італії. Західні газети друкували рецензії з провокаційними заголовками: «Бомба проти комунізму». Такі статті послужливі радянські бюрократи, певна річ, клали на робочий стіл Микити Хрущова... Той через кілька років після смерті Бориса Пастернака розповів Іллі Еренбургу, що на острові Бріоні в гостях у маршала Тіто вперше прочитав «Доктора Живаго» і з подивом не знайшов нічого контрреволюційного. «Мене обдурили»,— бідкався Микита Сергійович. Проти роману в СРСР запустили всю пропагандистську машину. На жаль, Хрущов так і не зрозумів: сама «справа» поета стала страшним ударом по «хрущовській відлизі»...
«Доктор Живаго» вважають етапним явищем в історії російської й світової літератури. Складні, заплутані взаємини героїв — Лари і Юрія Живаго — розгортаються на тлі революції та громадянської війни. Чимось вони нагадують фабулу «Ходіння по муках» Олексія Толстого. Проте Толстой історію як таку ставив вище за історію любові. Натомість Пастернак вважав історію кохання вищою. У цьому принципова відмінність не тільки двох романів, а й двох концепцій. Поет зрозумів: історія справедлива тоді, коли не руйнує Любові. Це тонко вловив французький композитор Моріс Жарр, котрий писав музику для фільму. Він створив музичну тему, з’єднавши революційно-маршові звуки з ніжною мелодією кохання. Твір звучав скрізь, але лише потайки в Радянському Союзі. Якось по телебаченню транслювали чемпіонат Європи з фігурного катання, на якому мала лунати мелодія Лари, і югославський коментатор, чудово знаючи, що його голос чують в СРСР, вигукнув: «Виконується мелодія з кінофільму «Доктор Живаго» Бориса Пастер...» Саме в цей момент радянські контрольні апарати вимкнули звук. І фігурист на екрані кружляв на льоду в повній тиші...
У 1958 р. «за видатні заслуги в сучасній ліричній поезії й на традиційних теренах великої російської прози» Борисові Пастернаку присудили Нобелівську премію з літератури. Компартійна еліта це сприйняла як суто політичну акцію. Пастернака виключили зі Спілки письменників, йому загрожували видворенням з країни, яку він палко любив. Нобелівського лауреата хотіли звинуватити у... зраді батьківщини. Все це змусило поета відмовитися від Нобелівської премії. Диплом і медаль вручили його синові лише у 1989 році.
Режим зробив усе, аби підірвати життєві сили Бориса Пастернака. Розрахунок був правильний: він помер через два роки — 30 травня 1960-го. Прокомуністичні холуї помилилися в одному: фізично вбивши Поета, вони насправді подарували йому Безсмертя.
Ірина СІВАШОВА
також у паперовій версії читайте:
- ЛЮДИНА, ЯКА ГРАЛА В ЖИТТЯ, або ВІЧНЕ ДИТЯ ФЕДЕРІКО ФЕЛЛІНІ
назад »»»