НАЙЦІКАВІШЕ — ПОПЕРЕДУ
Добігає кінця відрізок часу, про який, поза всякі сумніви, згадуватимуть ще довго. Надії, щедро подаровані Помаранчевою революцією і приходом до влади Віктора Ющенка, для багатьох не виправдалися. Проте нині — на порозі інавгурації нового керманича — у переважної більшості громадян немає навіть надії. Це не може не турбувати.
Справжній християнин
Найпарадоксальніше те, що Віктор Ющенко, попри свої промовисті заяви про непідтримку жодного з кандидатів, котрі вийшли до другого туру, фактично зробив усе задля перемоги свого затятого опонента п'ятирічної давнини. Тут логічним видається запитання: навіщо у листопаді-грудні 2004-го чинний глава держави так полум'яно закликав громадян протестувати проти сфальшованої «перемоги» Віктора Януковича?
Таке враження, що упродовж останнього тижня перед другим туром Ющенко своєю поведінкою на підтримку Януковича розгубив навіть тих симпатиків, котрі трималися, і 17 січня віддали йому свої голоси. Інакше відсоток тих, хто 7 лютого проголосував проти всіх, міг бути вищим. Утім, про 4,36 відсотка українських нігілістів ми поговоримо трішечки нижче.
Напередодні другого туру автор цих рядків пригадав, як кілька місяців тому нікому не відомий працівник президентського Секретаріату на прізвище Ярослав Козачок оприлюднив інформацію про буцімто кулуарні домовленості між СП і Партією регіонів. Реакція була миттєвою — обидві сторони почали навперебій спростовувати подібні повідомлення. Найбільші дотепники навіть пов'язали прізвище недолугого чиновника «Козачок» із прикметником «засланий». Тепер же видається, що Козачок говорив щиру правду. От тільки чи то через неуважність, чи з якихось інших причин,— несвоєчасно.
Словом, Віктор Ющенко показав Україні й світові, що він таки справжній християнин, здатний «підставити ліву щоку», коли б'ють по правій. Бо підтримувати опонента зуміє далеко не кожний.
Президент меншості
Узагалі слід визнати: 7 лютого українці опинилися перед непростим вибором. Охоче вірю: для багатьох ні Тимошенко, ні Янукович не є уособленням не те що гідного президента, а просто титулу глави держави. Втім, законодавство побудоване так, що навіть теоретичної можливості відсторонення обох у нас не було.
Та й не вперше громадяни нашої країни опиняються в такій ситуації. Згадайте, приміром, осінь 1999 року, коли до другого туру вийшли Леонід Кучма і Петро Симоненко. Тоді просто шалена підтримка Леоніда Даниловича в західних регіонах аж ніяк не була пов'язана з «одобрямсом» курсу тодішнього гаранта.
Варто також зауважити, що день 7 лютого подарував Україні ще низку унікальних показників. Найголовніший — Президента нашої держави вперше обрано кількістю виборців, меншою за 50 відсотків. Януковича підтримали 48,95% електорату. Це також знакова деталь. Нині мало хто пам'ятає, але в 2004 році після другого туру (результати якого Верховний Суд визнав недійсними) ЦВК «нарахувала» тодішньому прем'єрові 49,46 відсотка прибічників. Тобто менш ніж половину.
Коротко нагадаємо: Леонід Кравчук у 1991-му отримав 62 відсотки голосів, що досі залишається рекордом результативності. На дострокових виборах глави держави у 1994 р. за Леоніда Кучму проголосувало майже 52%. Через п'ять років Леонід Данилович поліпшив свій результат до 56%. П'ять років тому в третьому турі Віктор Ющенко отримав 51,99 відсотка підтримки.
Як бачимо, Віктор Янукович уперше (!) в історії незалежної України стає президентом меншості. Коли рахувати від загальної кількості виборців (а не від 69%, що прийшли до дільниць), то підтримка Януковича ще менша — трохи більш як третина.
Власне, це налаштовує на деякий обережний оптимізм навіть найбільших супротивників новообраного. Частина з них вважає, що низький відсоток підтримки змусить Януковича бодай сяк-так рахуватися з позицією виборців.
Парад нігілістів
Другий знаковий показник, подарований українцям 7 лютого,— це небачено високий відсоток тих, хто голосував проти обох претендентів. Власне, елементарний підрахунок свідчить: розрив між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко (3,48%) менший, ніж кількість людей, котрі не підтримали жодного (4,36%). Якщо до цього додати 1,19% недійсних бюлетенів, цифри стають ще переконливішими. Себто теоретично, якби українські нігілісти проголосували за Тимошенко, вона перемогла б.
Вочевидь, бютівці були готовими до цього заздалегідь. Бо саме депутати з пропрем'єрської фракції ще восени ініціювали законопроект, згідно з яким графу «Не підтримую жодного кандидата» пропонували прибрати. Однак документ цей підтримки не одержав. І, мабуть, справедливо.
Зрештою, надміру винуватити «противсіх» у приході Януковича до влади не варто. Хоча б тому, що ці люди у своїй більшості теж носії демократичних принципів. А збереження цих принципів після приходу нового глави держави може стати справою номер один.
Звичайно, протестний електорат був завжди. Скажімо, на попередніх виборах глави держави картина була така. У другому, «ківаловському», турі ні Ющенка, ні Януковича не підтримали 2,31 відсотка громадян. Ще 1,59% бюлетенів визнано недійсними. Під час переголосування в третьому турі ситуація змінилася мало: проти обох — 2,34%, недійсних — 1,45 відсотка.
Хай там як, але відсоток тих, хто голосував проти обох кандидатів, зріс через принципову непідтримку з боку претендентів, які вибули з боротьби після 17 січня. При цьому з фаворитів другого ешелону лише Сергій Тігіпко не закликав своїх прибічників голосувати проти обох — Тимошенко та Януковича. Сергій Леонідович толерантно дав зрозуміти, що його виборці мають самі визначитися. Що вони й зробили, розподілившись між Юлією Тимошенко і Віктором Януковичем майже порівну (принаймні про це свідчить соціологія).
А от Арсеній Яценюк і Віктор Ющенко відверто агітували не підтримувати кандидатів, що вийшли у фінал. Проте більшість «їхніх» голосів, попри це, перейшла до Юлії Тимошенко. Як з'ясувалося, цього було недостатньо.
Без коаліції— ні туди ні сюди...
Конституційна реформа кінця 2004 року настільки сплутала політичні карти, що нині не надто зрозуміло, як державні мужі «вирулюватимуть» із нинішньої ситуації. Адже прихід Януковича до президентства не означає відставки Юлії Тимошенко з посади Прем'єр-міністра.
Звичайно, голосів за її потенційну відставку у парламенті знайдеться — приклад Юрія Луценка довів цю тезу. Однак чинна редакція Конституції робить непростим завдання пошуку нового кандидата на прем'єрство.
Основна проблема криється у ст. 83 Основного закону: «Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури прем'єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур складу Кабінету Міністрів України».
Майбутнього прем'єра Януковичу має запропонувати коаліція, а не більшість. А для входження в коаліцію має бути офіційне рішення парламентської фракції. Силами Партії регіонів, КПУ та блоку Литвина таку коаліцію створити не вдасться — кількість їхніх депутатів сумарно менша за необхідний мінімум у 226 голосів.
От і виходить, що до процесу треба залучати БЮТ або «Нашу Україну — Народну самооборону». Притому, яка риторика стосовно одне одного нині лунає зі штабів учорашніх суперників на виборах, навряд чи можна сподіватися на співпрацю між ними. Хоча українська політика багата на сюрпризи...
Та все-таки вірогіднішим видається варіант коаліції між ПР і «НУ–НС». Із «регіоналами» все зрозуміло — подібні рішення вони ухвалюватимуть одностайно: або так, або ні. А от «нунсівці», котрі не проти потоваришувати з Януковичем, мусять знайти 37 прибічників цієї ідеї в надрах власної фракції. Тоді формально така коаліція може пропонувати кандидатуру прем'єра. Щодо затвердження і подальшого голосування, то тут можна долучити голоси «литвинівців» чи комуністів.
У питанні формування такої коаліції може з'ясуватися справжня причина фактичної підтримки Віктором Ющенком свого без п'яти хвилин наступника. Теоретично ситуація може дійти до того, що Януковичу не залишиться нічого іншого, як погодитися на прем'єрство Віктора Андрійовича. Як знати, може усе ще чинний гарант на це й розраховує (знову чомусь згадується Ярослав Козачок!).
До цього можна додати, що прем'єрське крісло в нинішніх умовах більше нагадує електростілець. Адже проблем в економіці накопичилося чимало. У гонитві за електоратом Янукович пообіцяв так багато діаметрально протилежних речей, що розгребти усе це буде непросто. За прикладом далеко ходити не потрібно. У вівторок, через два (!!!) дні після проведення другого туру, «регіонали» завалили власний законопроект про збільшення соціальної допомоги (автор — Михайло Папієв). За підрахунками, для реалізації такого «бестселера» бюджет додатково потребуватиме 11 мільярдів. Отже, не хочуть уже цього «регіонали». Так це ж іще Юлія Тимошенко з прем'єрської посади навіть не пішла. А що буде далі?
Тимошенко поки не чіпатимуть?
Більшість спостерігачів схиляється до думки, що Юлія Володимирівна пробуде на своїй посаді щонайменше місяць. До «кристалізації» якихось домовленостей щодо нової коаліції (тим паче, інавгурації свого вождя) «регіонали» її не чіпатимуть. Інакше Тимошенко зняли б цього тижня.
Власне, поки що Янукович обмежився публічною пропозицією до Тимошенко добровільно піти у відставку. А заразом оголосити про припинення діяльності парламентської коаліції. Мотивація — щоб він міг почати консультації зі створення нової коаліції. Знову «прокол», до речі. Не повинен, згідно із Конституцією, президент вести таких переговорів. Це справа народних депутатів.
За великим рахунком, деякі речники ПР не виглядають надто упевненими як для переможців. Таке враження, що запитання: «А що робити з отриманою владою?» для них актуальне. Знову ж таки з банальних причин, котрі були названі: пообіцяли багато, а підтримка мінімальна.
Для Юлії Тимошенко така ситуація може бути цілком прийнятною. Бо перебуваючи у прем'єрському кріслі, вона може забезпечити своєму учорашньому суперникові такі «комфортні» умови, що її протистояння з Віктором Ющенком може здатися квіточками. Схоже на те, що її тривала пауза після проведення другого туру якраз і пов'язана з детальною підготовкою найдовершенішого сценарію подальших дій. Принаймні це цілком у стилі Юлії Володимирівни.
Зрештою, і на чолі потужної опозиції Тимошенко не дозволить Януковичу розслаблятися. Але тут є проблема — у Юлії Володимирівни немає депутатського мандата. Тож поза парламентом протистояти владі значно складніше, не кажучи про відсутність недоторканності (хтозна, що там за плани будуть у нової влади?).
Водночас проведення дострокових виборів до Верховної Ради для Юлії Тимошенко — не найкращий розвиток подій. Так, минулого вікенду вона отримала понад 45 відсотків голосів виборців. Проте з них реальна «її» кількість — 25 відсотків, зібраних у першому турі. Решта на потенційних парламентських перегонах знову розподілиться між політичними проектами, що їх представлятимуть Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк, можливо, Віктор Ющенко. А 25 відсотків на парламентських виборах (звісно, плюс-мінус) — це менша кількість потенційних мандатів, ніж нині є в БЮТ.
Зрештою, ще одним варіантом розгортання подій може бути формування нової коаліції під прем'єрство Сергія Тігіпка. Пригадуєте, Сергій Леонідович висловлював готовність бути керівником уряду як при президенті Тимошенко, так і при гаранті Януковичі? Відмовлятися від такої пропозиції тепер йому було б недоречно. Проте «регіонали» навряд чи настільки далекоглядні політики, щоб могли тверезо прорахувати усі наслідки такого кроку. Додайте до цього внутрішню боротьбу серед груп впливу всередині ПР...
Словом, найближчим часом на нас, вочевидь, очікує чимало драматичних подій у політикумі. Продуктивними вони навряд чи будуть. Хіба що просто цікавими? Що ж, як мовиться, спасибі й на тому. Не падаймо духом, панове. Життя триває!
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- THE GUARDIAN: ЗАХОДУ ДОВЕДЕТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ З ЯНУКОВИЧЕМ
назад »»»