ЗА ТЮРЕМНИМ РАХУНКОМ
ЧИ ВИННІ ДЕРЖАВІ БЕЗРОБІТНІ ЗАСУДЖЕНІ?
Диявол ховається в деталях. Цей вислів мали б пам'ятати передовсім наші законотворці, адже вони вкотре не розгледіли нечистого.
Ложка дьогтю
Верховна Рада зробила чергові кроки на шляху до гуманізації порядку відбування покарань, ухваливши закон про внесення змін до Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального кодексів України з метою посилення захисту прав осіб, які перебувають у пенітенціарних установах. Зокрема, заборонено дискримінувати засуджених за расою, статтю, мовою, релігійними переконаннями, національним чи соціальним походженням, майновим станом.
Законодавчо закріплено право потрапляти без спеціальних дозволів на територію установ виконання покарань членів Європейського комітету із запобігання тортурам, міністра юстиції України, а також голів і членів спостережних комісій.
Пропонується привести розмір мінімальної житлової площі на одного засудженого відповідно до європейських стандартів (чотири квадратні метри замість нинішніх трьох). Збільшено кількість телефонних розмов, на які має право засуджений (нині це одна розмова на місяць). Слід зазначити, що останні дві норми набирають чинності з 1 січня 2012 року.
Скасовано обмеження на кількість посилок, які може отримувати особа, що відбуває покарання. Ті з них, котрі перебувають в колоніях з мінімальним рівнем безпеки, можуть отримувати кореспонденцію без її перегляду.
Передбачено пом'якшення і для тих, хто позбавлений волі довічно. Їм збільшено кількість короткотермінових побачень з одного на півроку до одного на квартал. Жінки-«довічниці» відбуватимуть покарання в секторах середнього рівня безпеки.
Позитивною новелою є й заборона адміністрації пенітенціарних установ переглядати кореспонденцію, яку засуджені надсилають адвокатам і отримують від них.
Однак без ложки дьогтю таки не обійшлося. На тлі позитивних новацій дисонансом виглядають зміни до ч. 3 ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК). У чинній редакції цією нормою передбачено таке: «Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред'явити йому позов через суд». Тобто з тих, хто відмовлявся працювати, вартість їхнього утримання в колонії могли стягувати в судовому порядку з доходів, які вони матимуть, вийшовши на волю. В новій редакції все щойно перераховане стосується засуджених, «які не працюють» (за невеликим винятком, визначеним у ч. 4 ст. 115 КВК).
Можливість працювати має лише половина спецконтингенту
Це нововведення суттєво погіршує становище засуджених. Адже ні для кого (крім, напевно, розробників згаданого законопроекту) не секрет, що із роботою в установах виконання покарань сутужно. Про це свідчить відомча статистика за 2008 рік (свіжішу інформацію наразі готують): до оплачуваних робіт було залучено 47,1% загальної кількості працездатних засуджених. Не дивно, адже підприємства пенітенціарної системи зіткнулися з багатьма проблемами: застарілий технологічний парк, не завжди конкурентоспроможна продукція — всього не перелічити. Та й світова економічна криза не обминула режимні установи, дійшла до кожного зі 130 її підприємств. Хоч задля справедливості слід сказати, що Державний департамент з питань виконання покарань не споглядає ситуацію, склавши руки. Лише протягом року тюремні підприємства взяли участь у 54 виставкових заходах (із них п'ять — виставки міжнародного рівня), де показували свій крам з кращого боку, намагаючись завоювати прихильність інвесторів.
Хай там як, а переважна більшість з решти 50 відсотків працездатних засуджених хотіли б мати роботу, щоб на їхні рахунки надходили хоча б горезвісні 30 гривень на місяць (приблизно стільки залишається після всіх обов'язкових відрахувань, адже середня зарплата цих осіб, за інформацією за 2008 рік, становила 271,74 грн). Проте із набранням чинності згаданим законом керівники пенітенціарних закладів можуть через суд стягувати вартість утримання в колонії з усіх засуджених, які не працюють, незалежно від того, забезпечила їх держава роботою чи ні. Робитимуть це безпосередньо з рахунків тих, хто має на них кошти (наприклад, переказані родичами), а інших зобов'язуватимуть розплачуватися за тюремні харчі й послуги після звільнення. Це виглядає проблематично, адже в наш час важко працевлаштуватися особі, котра часто не має не тільки даху над головою, а й документів.
Першою думкою після ознайомлення з цією категорично неприйнятною нормою закону було звернутися до глави держави з пропозицією накласти вето на згаданий закон, зазначив керівник правозахисної організації «Донецький меморіал», голова Пенітенціарного товариства України, експерт з питань кримінально-виконавчої системи Олександр Букалов. Проте заради численних позитивних новацій, які є в цьому документі, вирішили залишити все, як є. Закон надалі доопрацьовуватимуть, вноситимуть до нього зміни, тож виправити ситуацію можна буде на тому етапі.
До слова, згаданий законопроект готували фахівці Міністерства юстиції, і в їхньому варіанті такої норми не було, її внесли народні депутати. Олександр Букалов сподівається, що вона не застосовуватиметься, однак саме її існування може бути елементом тиску. Адже начальник в'язниці може сказати «незручному» засудженому: «Ага, ти такий розумний, то заплатиш за своє перебування тут після виходу на волю».
Виникає спокуса для суддів використати ч. 3 ст. 121 КВК для вимагання хабара за те, щоб обвинуваченому було призначено покарання, не пов'язане із позбавленням волі. Тож згадана зміна до кодексу є ще й корупціогенним чинником. Тому керівник «Донецького меморіалу» вважає за потрібне привернути увагу громадськості до цієї норми і наполягає на необхідності її скасування.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- КОМПЕНСАЦІЯ ЗАМІСТЬ ЖИТЛА
- КОМЕНДАНТСЬКА ГОДИНА
- УКРАЇНА— НА ТРЕТЬОМУ МІСЦІ
назад »»»