ІСЛАМ ПРОСУВАЄТЬСЯ ДО ЄВРОПИ
Іммігранти мали допомогти Європі утримати високий рівень соціального захисту. Проте, старіючи і досягаючи пенсійного віку, не дякують за гостинність і не повертаються до Алжиру, Марокко чи Туреччини.
Хто на кого працює?
Аналізуючи швейцарський референдум, який заборонив будувати мінарети, європейська преса писала, що такий самий референдум в інших європейських країнах дав би подібний результат. Дослідження показують негативне ставлення в Європі до імміграції взагалі й мусульман зокрема. Більш як половина європейців вважає, що в їхніх державах живе надто багато іноземців, і лише до 20% певні, що імміграція добре служить їхнім країнам. Стурбованість європейців щодо асиміляції іммігрантів стосується не українців, угорців, в'єтнамців чи поляків, а передовсім мусульман. Коли у 50–60-х роках починалася масова імміграція з Туреччини, Марокко, Алжиру та інших мусульманських країн, європейці не могли уявити, що за півстоліття на континенті з'являться тисячі мінаретів.
Після 11 вересня 2001 року в європейську свідомість «проникла» думка про «п'яту колону» ісламу. Жорстка книга італійської журналістки Оріани Фаллачі «Злість і гордість» стала у 2002-му бестселером. Історик Бернард Левіс із Прінстонського університету у 2004 р. заявив, що наприкінці ХХІ ст. Європа буде частиною арабського заходу — Магрібу. У 2006-му мер Мадрида зазначив, що його місто не хоче бути мультикультурним. Нині в Європі живе приблизно 20 мільйонів мусульман (якщо враховувати мусульман на Балканах). Їхня значна частина — це діти і онуки тих, хто прибув до Європи багато років тому. Стурбованість через проблеми з асиміляцією викликали дискусії про користь від імміграції.
У книзі «Роздуми про революцію в Європі» американський журналіст Хрістофер Колдуел пише, що економічна користь від напливу іммігрантів до Європи у минулому сторіччі була відносно невеликою і швидко вичерпалась, а зміни, спричинені нею, є масштабними і глибокими. Він наголошує, що масштабна імміграція у поєднанні з розбудованою системою соціального захисту, яка традиційно існує у Західній Європі, є несприятливим поєднанням для європейського платника податків. У Європі відбуваються глибокі й незворотні зміни, коли імміграція, половину якої становлять мусульмани, сповільнює темп і збільшує вартість європейської інтеграції.
Європа «старіє» і їй бракує працьовитих рук — це не підлягає дискусії. Твердження було б правдивим, якби не було безробіття. Дефіцит робочої сили, який мали заповнити іноземці, відчутний, але не хронічний. Алжирці прибули на роботу із ткацьких фабрик Франції, але тільки на короткий час продовжили їхнє існування.
Проте вони залишились, коли фабрики закрилися. Багато з них не знайшло роботу. Так відбувалось і у ткацькій галузі на півночі Англії, на шахтах Руру. Трудова імміграція до Західної Європи заповнювала прогалину у вмираючих, а не нових динамічних секторах економіки. Сорок років тому у Німеччині працювала більша частина популяції (більш ніж з-поміж місцевих німців), а нині серед них масове (у деяких районах 40%) безробіття і втричі більша залежність від соціальної допомоги безробітним, ніж у німців.
Від гостей— до громадян
Часто твердять, що іммігранти беруться за роботу, яку місцеві не бажають виконувати. Проте ці види робіт завжди існували і європейці їх виконували. Лише готовність іммігрантів працювати за набагато меншу оплату змінила ситуацію. У суспільстві Америки, що старіє, а ще більше в Європі швидко змінюється пропорція між користувачами і платниками системи соціального забезпечення. Аргументом на користь масової імміграції до Європи є сподівання, що динамічні групи іммігрантів дадуть змогу утримати щедру систему соціальних привілеїв і замінити місцевих працівників, які масово йшли на відпочинок без потомків або з недостатньою їхньою кількістю. На імміграцію почали дивитись як на засіб підтримання добробуту, ранньої пенсії, відпусток у Греції й Португалії, будинків відпочинку на Коста-Браво.
Тим часом, за даними демографів ООН, для відтворення пропорцій трудової сили Європа потребує до середини поточного століття приблизно 700 мільйонів іммігрантів, тобто значно більше, ніж зараз становить все населення континенту. Проте іммігранти також старіють і коли досягнуть пенсійного віку, не подякують за гостинність, не відмовляться від соціальних гарантій, які заробили, і не повернуться добровільно до Алжиру, Марокко чи Туреччини.
Колдуел наводить вражаючу статистику: з 1971 до 2000 р. кількість іммігрантів у Німеччині зросла з 3 до 7,5 млн, але кількість зайнятих залишилась на рівні двох мільйонів. У 1973 році 65% іммігрантів працювали, десятьма роками пізніше — тільки 38%. Подібне спостерігається в інших країнах. Постає запитання: якщо аргументом на користь імміграції у 60-х роках був брак робочої сили, то чому вона була необхідною у 80-х роках, коли чимало держав мали «двоцифрове» безробіття?
Німецький письменник Ганс Магнус Енценсбергер вважає, що Європа потерпає від «демографічної булемії». Вона виникає від переконання, що людей для праці є водночас забагато і замало. Порівняно з Америкою в Європі небагато нелегальних іммігрантів. Причина проста: небезпека депортації низька, а стимули для того щоб заявити свою присутність і отримати допомогу,— великі.
Європейці звикли ставитися до допомоги іноземцям як до чогось належного, своєрідної сплати боргу, котрий Європа має щодо решти світу за століття економічної експлуатації. Проте Європа не має відповіді на це моральне запитання: що вона винна цим людям? Адже насправді цих людей до Європи притягує не пошук роботи.
«Зустріти їх килимовою доріжкою є ідіотизмом, а цілковито відмовити і відштовхнути — расизмом. Не в змозі сердечно привітати їх, європейці вважають, що світ зрозуміє це як «параліч» гостинності»,— наголошує Колдуел. Різниця між гостинністю і повним прийняттям пояснюється зауваженнями мусульман, котрі з'явились у Данії у 70-х роках. Вони описують, як уряд і прості люди прийняли їх зі щедрістю, на яку вони не очікували і не мріяли. Але у 90-х роках почалась радикальна зміна — з'явилась підозрілість і навіть ворожість.
Покійний імам Ахмед Абу Лабан — палестинець, котрий провів останні роки життя у Данії, спробував це пояснити релігійними категоріями. Датчани, сказав він, спочатку не реагували на іммігрантів, як на мусульман. Та незабаром зрозуміли, що мусульмани не збираються відмовлятися від ісламу. Іммігрантів вважали гостями і відповідно ставилися. З часом вони втратили цей статус і від них почали вимагати поведінки, як і від решти громадян. Коли цього не сталось, змінилось ставлення до іммігрантів.
Асиміляція не відбулась
У 50–60-х роках лідерство у світі ісламу мали світські керівники: Гамаль Абдель Насер із Єгипту, соціалісти партії БААС у Сирії та Іраку. Більше того, було переконання, що до Європи звідти прибували люди, мотивовані ідеями європейської підприємливості. Це почало змінюватись, коли в Європі з'явилась головна хвиля імміграції.
Події останніх років ще більше визначили ставлення до ісламу. В опитуванні, проведеному у Німеччині у 2007 році, на запитання: «З чим асоціюється слово «іслам»? 93% респондентів відповіло — з «утисками жінок», 81 — з «тероризмом» і 82% — з «радикалізмом». Перше покоління європейців за 1500 років, яке не бачило загрози в ісламі, виявилось останнім, зауважив Колдуел.
В Австрії рівень народжуваності серед католиків становить 1,32 на одну жінку, протестантів — 1,21, атеїстів — 0,86, мусульман — 2,34. На думку експертів віденського інституту демографії, у середині століття іслам може стати головною релігією австрійців у віці до 15 років. У країні, яка у ХХ ст. була на 90% католицькою, у середині ХХІ ст. католиків буде меншість.
Уродженець Сирії, радикал Омар Бакрі, якому після терористичного замаху з 7 липня 2005 року заборонили в'їзд до Англії, заявив на сторінках лондонської арабської газети «Аль-Хайяр»: «За допомогою Аллаха зробимо із Заходу дарал-іслам шляхом проникнення зсередини. Коли виникне ісламська держава і нападе на Європу, станемо її армією і солдатами зсередини».
Оптимісти тішаться культурним розмаїттям європейських міст і говорять, що коли мусульмани стануть на стежку європеїзації, знизиться їхній приріст і зникне загроза перетворення меншості на більшість. Але, вважає Колдуел, немає впевненості, що європейська модель настільки приваблива, аби притягувати до себе прибульців з іншої культури, без володіння мовою, щоб брати участь у новій для них культурі.
Вищість
Асиміляція мусульман відбувається повільно. У шведському містечку Розенгард, неподалік Мальме, 90% жінок закриває обличчя хустинами. Багато з них не робило цього до приїзду у Швецію. Виникають етнічні колонії. Молоді палестинці, а більшість з них — біженці з часів війни у Лівані, не почуваються зобов'язаними датській державі за підтримку. Вони переконані, що гроші походять від ООН, датський уряд половину з них поцупив для себе, а їм виплачує лише частину.
У деяких західноєвропейських країнах кількість католиків і мусульман приблизно однакова. Можливо, Бернард Левіс перебільшує, коли говорить про Європу як західний форпост ісламу, але світ ісламу вже є частиною Європи, ще малою, але невпинно зростає. Релігія відіграє величезну роль у житті мусульман, які мешкають в Європі. Іслам став альтернативним постачальником соціальної допомоги, часто ефективнішим, ніж державний апарат.
800 років тому Кордоба була під правлінням мусульман і нинішній собор був мечеттю. У свою чергу, маври поставили мечеть на місці костелу Візиготів. Собор не використовували як мечеть, відколи християни забрали її у маврів, хоча диктатор Франко дозволив там помолитись Саддаму Хусейну після спільного обіду у Кордобі 1974 року. Наразі мусульмани в Іспанії вимагають знову надати їм для молитви цей храм. Італійські консерватори звертають увагу на те, що діалог між релігіями має відбуватись на засадах взаємності. Та якщо у Римі за допомогою саудівських грошей будують найбільшу в Європі мечеть, то у Саудівській Аравії переслідують християн, а інші мусульманські країни забороняють будувати церкви.
Колишній католицький монах із Сарагоси — Аудалла Конге, який перейшов в іслам і став секретарем мусульманської ліги в Іспанії, у листі до Папи Івана Павла ІІ написав: «Критикуєш нас, щоб приховати подив до нашої віри? Непохитна віра веде тебе до запитання, на яке не можеш дати переконливої відповіді. Чому так мало мусульман переходять у християнство? Чому так багато колись активних християн вибрало іслам, як своє місце у всесвіті? Для християн має бути боляче щоп'ятниці дивитися на мечеті, переповнені чоловіками і жінками...».
Звідки це почуття вищості до Папи? Світ ісламу залишається економічною й інтелектуальною пустелею. В Іспанії протягом року перекладають і видають більше чужих книжок, ніж усі арабські країни переклали від початку правління каліфа Мамуна у ІХ ст. За винятком нафти арабський світ (це, очевидно, не весь іслам, а його «серце») експортує менше, ніж Фінляндія.
Коли у Франції розгорілась дискусія щодо хустин, муфтій Єгипту попередив президента Ширака, що закон проти хустин «знищить суспільний спокій у Франції». Духовний лідер «Хезболли» написав до президента лист, сповнений гніву і обурення, що позбавляє мусульман свободи. Докори обурили Париж, адже Франція заслужила прихильність світу ісламу, протистоячи інтервенції Буша в Іраку. Ніколя Саркозі, тоді міністр внутрішніх справ, скоротив свою відпуску, щоб зустрітися з впливовим імамом в Єгипті. Після повернення до Франції Саркозі заявив, що, на думку імама, Франція мала право заборонити носіння хустин.
Погодження з нетолерантністю
Європейці через 50 років після початку масової імміграції до Європи віч-на-віч залишились з проблемою, якої не очікували,— відродженням антисемітизму. Серед мусульманських іммігрантів негативне ставлення, а частіше відкрита ненависть, зневага і ворожість до євреїв надто поширені. Європейці, як і американці, вважали, що поява нового антисемітизму могла відбутись під впливом фашизму. У доповіді Європейського Союзу на тему антисемітизму, підготовленій у 2003 році, розкрито роль мусульманських екстремістів.
У коментарі делегації ЄС при ООН йшлось про те, що «найбільша група організаторів антисемітських дій — це молоді європейці. Черговим джерелом антисемітизму у деяких країнах є мусульмани з Північної Африки і Азії». Більшість європейців надзвичайно вразлива до будь-якої асоціації їхньої поведінки з антисемітизмом, але цієї вразливості вони не вимагають від мусульман. Коли професор теології Утрехтського університету хотів присвятити свою лекцію «ісламізації європейського антисемітизму», влада цензурувала її. Коли вибухнув скандал із карикатурами Магомета у датській пресі, які так розлютили мусульман, Європейська арабська ліга з офісом в Антверпені опублікувала карикатуру роздягненого Гітлера у ліжку з Анною Франк. Це мало бути помстою.
Дискутуючи з прогнозом Бернарда Левіса щодо домінування ісламу наприкінці нинішнього століття в Європі, сирійсько-німецький соціолог Бассам Тібі сказав, що «річ не в тім, чи більшість європейців стане мусульманами, а який іслам — шаріат чи євроіслам — домінуватиме в Європі».
Подібні висловлювання й аналізи збурюють політиків і демагогів, але не заспокоюють громадян. Турбує, що лідери ісламу одне говорять своїм віруючим, а інше — решті. Згадуваний датський імам Абу Лабан наприкінці 2005 року говорив, що керований ним копенгагенський центр пропагує прогресивну версію ісламу, котрому чужа ментальність гетто, і в якому жінки є рівними з чоловіками. Якщо ідеться про тероризм, то сказав: коли побачимо в ісламі загрозу для Заходу, станемо у першій шерензі боротьби з такими явищами.
Він радикалізував релігійних лідерів Близького Сходу, поширюючи серед них опубліковані в Данії карикатури Магомета. Раніше Абу Лабан зазначав: «Мусимо вдавати, що не заперечуємо їхню релігію і особисту свободу. Але це неможливо. Іслам не може погодитися з чимось, чого не підтримує Аллах».
На початку 2005-го іспанський прем'єр-міністр Запатеро оголосив амністію для нелегальних іммігрантів. Уряд його консервативного попередника Хосе Марії Азнара прийняв із середини 90-х років п'ять амністій. В інших країнах Євросоюзу відразу зрозуміли, що тільки на перший погляд Іспанія була такою щедрою і Запатеро виграє на цьому політично, а ціну платитимуть інші країни ЄС. Адже в момент натуралізації іммігранти переселяться до Голландії, Франції чи Німеччини, де соціальна допомога набагато привабливіша. Через рік, як можна було передбачити, Іспанію накрила хвиля втікачів із Північної Африки.
Якщо до Європи потрапляє більше іммігрантів, ніж цього бажають її громадяни, то це свідчить про недоліки демократії. Європейські лідери вирішили, що імміграція й політика надання притулку — це моральний обов'язок, який не підлягає голосуванню. Європейська толерантність до інших культур, особливо серед еліт, була щирою, але навіть ці еліти не передбачали, що толерантність призведе до вкорінення експансії чужої релігії на європейській землі. Протягом десятиліть європейці відчували, що більшою загрозою для них є атеїстичний фанатизм «домашнього розливу», ніж чужий релігійний фанатизм. Нині думають інакше.
Іслам — це релігія, яка впродовж історії демонструвала свою культуру і щедрість. Проте це не є релігія і культура Європи. У конфронтації з ісламом Європа змінюється, але не варто сподіватися, що іслам може асимілюватись з європейською культурою.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»