ВЕНЕСУЕЛЬСЬКА КРИЗА
Світова економічна криза та соціально-політичні експерименти венесуельського президента Уго Чавеса суттєво загострили ситуацію в країні. Впродовж січня поточного року накопичувалися зовнішньо- і внутрішньополітичні проблеми. Глава держави емоційно сприйняв послаблення позицій своїх ідеологічних союзників у низці латиноамериканських країн. Зокрема, Венесуела програла США суперечку за обрання президента Гондурасу. У підсумку ідеологічний партнер Чавеса, колишній гондураський глава держави Мануель Селайя, відбув в еміграцію до Домініканської Республіки. Гондурас залишив «Боліварійську ініціативу», яка є улюбленим проектом латиноамериканської інтеграції для венесуельського президента.
Черговою неприємністю для Уго Чавеса була недавня перемога на виборах президента Чилі правого кандидата Себастьяна Піньєра. Через це чіткішою стала тенденція в латиноамериканських країнах до втрати позицій лівоцентристських урядів, котрі прихильно ставилися до Чавеса.
Водночас почастішали провокації на венесуельсько-колумбійському кордоні. На початку цього року військово-повітряні сили Колумбії у прикордонні з Венесуелою розбомбили тилову базу лівих колумбійських повстанців.
Запальний Уго Чавес одразу звинуватив Сполучені Штати у втручанні в колумбійсько-венесуельські відносини, зокрема через польоти американських розвідувальних літаків над Венесуелою. Крім того, після катастрофічного землетрусу, який місяць тому стався на Гаїті, венесуельський президент звинуватив США у намірі окупувати острів.
У свою чергу, Сполучені Штати запевнили, що нагнітанням дипломатичного напруження у відносинах з іншими країнами венесуельська влада намагається відвернути увагу суспільства від нагальних внутрішньоекономічних проблем. Незалежні міжнародні аналітики зазначають, що нинішня соціально-політична криза у Венесуелі має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. З одного боку, спекотне минулорічне літо скоротило можливості виробництва електроенергії. У підсумку влада Венесуели обмежила споживання електроенергії. Це стало першим поштовхом до посилення соціального невдоволення. Проте безпосереднім приводом для соціальних заворушень було вимушене рішення про девальвацію венесуельської грошової одиниці «болівара» щодо американського долара.
Через це в кілька разів збільшилися ціни на імпортні товари тривалого споживання, насамперед електроніку. Аби навести лад, до розлючених людей, які атакували магазини, Уго Чавес застосував війська. Крім того, він ухвалив рішення за «спекуляцію» націоналізувати мережу супермаркетів «Ексіто», які належали французькому капіталові.
Узагалі націоналізація мережі магазинів була другим після націоналізації нафтової галузі «соціалістичним експериментом». Причому голоси опозиції, яка критикувала ці дії, «заглушили» закриттям теле- і радіостанцій та обмеженням свободи слова. Це підштовхнуло венесуельських студентів до тривалих акцій протесту. Бурхливий для Уго Чавеса січень 2010 року призвів до фактичного розколу серед його соратників.
Першим невдоволення його діями висловив колишній особистий друг ще з часів військової кар’єри Чавеса. У відставку пішов віце-президент Рамон Карісалес. Це стало символічним, адже саме він був призначений на посаду міністра оборони в 2002 році, коли на чолі елітних підрозділів десантників урятував Уго Чавеса від спроби усунення його від влади.
Новим віце-президентом став колишній міністр сільського господарства Еліас Хауа. На думку американських спостерігачів, відставка Рамона Карісалеса може свідчити про послаблення позицій Уго Чавеса серед військових. Якщо ці настрої підсилюватимуться і вплив на них матиме опозиція, на Венесуелу може очікувати спроба військового перевороту.
Певна річ, що ці міркування та розрахунки не є таємницею для Чавеса. Він розуміє, що політичне виживання та збереження при владі залежать від становища на світовому ринку нафти. В разі зростання прибутків від продажу «чорного золота» можна буде перерозподілити ці кошти з популістською метою. Адже майже за десятиріччя перебування при владі Уго Чавеса чимало найбідніших венесуельців суттєво поліпшили свої умови життя. Саме вони залишаються основною соціальною базою підтримки його експерименту «нафтового соціалізму».
Одначе такий авторитарно-популістський режим за своєю внутрішньою сутністю не може бути стабільним. Тому нинішнє загострення венесуельської кризи є не першим і не останнім. Такий стан справ матиме місце, доки країна не повернеться на шлях демократичного ринкового розвитку.
Утім, ця перспектива залежить від багатьох внутрішньо- і зовнішньополітичних чинників. Принаймні поки зарано говорити, що Уго Чавес вичерпав свій політичний потенціал.
також у паперовій версії читайте:
- КИТАЙСЬКИЙ ПОЛЮС СИЛИ
- «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ» ВИПРОБОВУЮТЬ
назад »»»