У КАРАБАХУ ГИНЕ НАДІЯ
За результатами минулорічних вірменсько-турецьких переговорів про встановлення дипломатичних відносин висловлювалися оптимістичні сподівання на завершення в поточному році нагірно-карабахського конфлікту, який триває з весни 1988-го. Оптимісти вважали, що врегулювання цієї проблеми не просто стане доказом поліпшення російсько-американських відносин, а й стабілізує ситуацію на Кавказі. Проте через кілька місяців така надія, здається, починає вмирати.
Ця песимістична думка знайшла підтвердження 25 січня 2010-го, коли у Сочі відбулася зустріч президентів: Росії — Дмитра Медведєва, Азербайджану — Ільхама Алієва та Вірменії — Сержа Саргсяна. РФ намагається схилити Баку та Єреван до гарантування збереження нинішнього становища. Одначе на умовах урахування азербайджанських інтересів, зокрема Вірменія має повернути територію так званого Лачинського коридору, який зв’язує Карабах із Вірменією.
Натомість позиція Сполучених Штатів щодо перспектив карабахського врегулювання ґрунтується на таких чинниках. По-перше, Вашингтон ураховує свої комерційні інтереси у видобутку азербайджанської нафти на Каспії, по-друге, бере до уваги геополітичну орієнтацію Вірменії на Росію. За цих умов США виступають за повернення Карабаху Азербайджанові. Аналогічної точки зору дотримується головний союзник Баку — Анкара. Днями Туреччина знову назвала передумовою для примирення з Вірменією та встановлення дипломатичних відносин передачу Нагірного Карабаху Азербайджанові.
У свою чергу, останній не бажає офіційно відмовлятися від можливості силового повернення контролю над Карабахом. Утім, це не влаштовує вірменську опозицію. Зважаючи на такі тенденції, оглядачі прогнозують, що цьогорічна весна обіцяє бути особливо напруженою для вірменської внутрішньої політики. Опозиційні кола різко засуджують президента Сержа Саргсяна за згоду на перемовини. Фактично карабахське врегулювання повторює негативний сценарій розгортання подій навколо Косова.
Провал спроб примирення сторін, що конфліктують, навколо статусу Карабаху, може загострити становище не лише в Абхазії та Південній Осетії, а й у Придністров’ї. Отже, смерть надії у Карабаху може негативно позначитися на стабільності та безпеці у регіоні відповідальності Організації з безпеки та співробітництва в Європі.
Карабахський приклад укотре довів, що без урегулювання фундаментальної суперечності між принципом міжнародного права, який гарантує територіальну цілісність держав, і принципом права націй на самовизначення суперечності такого типу вирішити неможливо.
Андрій МАРТИНОВ
також у паперовій версії читайте:
- КИТАЙ ТА ІРАН СКУПОВУЮТЬ ТУРКМЕНСЬКИЙ ГАЗ
- МАЙБУТНЄ ТАЙВАНЮ
назад »»»