У НЬОГО ВСЕ БУЛО ПРЕКРАСНЕ...
«Пушкін у прозі», «художник життя», «як стиліст Чехов недосяжний»... Він підтвердив своє право на безсмертя не лише літературною творчістю, а й власним життям. А ще він створив власний, чеховський, світ, який зрозумілий кожному і де можна знайти відповіді на будь-які запитання. І зрозуміти, що «у людині все має бути прекрасним»...
150 РОКІВ ТОМУ НАРОДИВСЯ АНТОН ЧЕХОВ
Шукав свій шлях
Онук кріпосного, Антон Павлович Чехов народився за рік до скасування в Росії кріпацтва. Життєрадісний за природою, обдарований рідкісною спостережливістю, дотепністю і майже гоголівською здатністю помічати смішні риси у вчинках і характерах людей, Чехов розпочав сходження на літературний Парнас як сатирик у журналах «Будильник», «Осколки», «Стрекоза». Писав під псевдонімами Антоша Чехонте, Людина без селезінки, Лікар без пацієнтів та ін. У ранніх оповіданнях розкрився його незвичайний талант і проникливий тонкий гумор. Молодий літератор користується шаржем як літературним прийомом, до якого вдавався і згодом, особливо в комедіях і водевілях («Медвідь», «Ювілей»). Однак поруч із легкою карикатурою й доброзичливо-іронічним сміхом у творчості Чехова окреслились серйозніші мотиви.
У зрілих творах митець вдається до глибокого психологічного аналізу, яскравих замальовок з побуту середнього класу тодішньої Росії: купців, чиновників, акторів, лікарів. Розкриває сутність російської інтелігенції, що гине від бездуховності, відірваності від трудового народу.
Новий етап в його біографії пов’язаний зі співпрацею в газеті «Новий час», де твори літератора вперше друкують під справжнім ім’ям. Збірку «У сутінках» помічає критика, що визнає талант письменника кількома штрихами малювати картини природи і людські типи, створювати поетичний настрій.
Допомагав усім
Антон Павлович приголомшує громадськість поїздкою на острів Сахалін. Там, на краю Росії, він провів роботу дослідника, медика, соціолога. «Я об’їздив усі поселення, заходив у всі хати, вставав щодня о п’ятій ранку і всі дні був у сильному напруженні від думки, що багато ще не зроблено». Підсумок цієї подвижницької роботи — близько десяти тисяч статистичних карток, величезна кількість документального матеріалу про працю, побут каторжників і місцевих жителів, тюремних начальників і чиновницьке свавілля. Чехов відвідував в’язниці, вивчав їх технічне і санітарне оснащення, розмовляв з безліччю людей. Після повернення із Сахаліну він систематизував записи і написав «Острів Сахалін». Цей твір викликав у Росії величезний резонанс. Міністерство юстиції й Головне тюремне управління відрядили на Сахалін своїх представників. Подорож фатально позначилася на подальшій долі письменника: здоров’я було підірвано. Але це не спинило його. Під час епідемії холери Чехов працює земським лікарем. Відкриває власним коштом медпункт, приймає хворих і забезпечує їх ліками. Будує три школи для сільських дітей, дзвіницю і пожежний сарай для селян, бере участь у прокладанні шосейної дороги, клопоче, щоб на залізничній станції почали зупинятися швидкі потяги і домагається відкриття пошти і телеграфу.
Чехову спадає на думку створити громадську бібліотеку в рідному Таганрозі. Письменник жертвує дві тисячі томів власних книг, серед них безліч унікальних видань з автографами музейної цінності.
У 1892 році частина середньої смуги Росії й Поволжя через неврожай і засуху переживає найсильніший голод. Чехов організовує збирання пожертв на користь тих, що голодують, виїжджає на місця лиха... У 1899-му він із матір’ю та сестрою їде до Ялти. Тут Антона Павловича обирають до опікунської ради жіночої гімназії, він жертвує 500 рублів на будівництво школи. В Ялті, вже важко хворий на туберкульоз, турбується про недужих. Багато людей приїжджало до Ялти майже без грошей тільки тому, що чули про Антона Чехова, котрий допомагає всім.
Досліджував людську душу
Після поїздки на Сахалін Чехов стає найвідомішим літератором Росії. Постійно перевидають, викликаючи широкий резонанс у літературних колах, його твори, виходять окремі видання і збірки. У численних розповідях письменник звертається до дослідження душі людини («Вогні», «Дуель», «Розповідь невідомої людини»); торкається теми родини («Три роки», «Дружина», «Аріадна»)... У творах цього періоду герої Чехова неспроможні до творчої реалізації, не вміють долати душевне відчуження. Ці люди страждають через власні помилки, погані вчинки, апатію.
В останній період творчості Антон Павлович — визнаний майстер. Поява кожного його твору розцінюється як подія літературного життя, що викликає суспільно-політичні дискусії. Чехов відтворює похмурі картини селянського побуту («Моє життя», «Мужики», «В яру»). Тему духовної спустошеності російської інтелігенції розкриває в «Будинку з мезоніном», «Людині у футлярі», «Аґрусі», «Про любов». Водночас чимало чеховських героїв усе сильніше прагнуть нового, кращого життя («У справах служби», «Архієрей», «Наречена»). Чехов не прописує рецептів духовного вдосконалення, але у муках героїв, у їхній невдоволеності існуванням вбачає можливості влаштувати для людини правдиве, гідне і радісне життя.
Не мислив себе без театру
Саме для нього Чехов багато і тяжко працював, а кожен провал вважав маленькою смертю. Драматичний етюд «Калхас», п’єси «Іванов», «Весілля», «Лісовик» (згодом перероблений на «Дядю Ваню»), водевілі «Про шкоду тютюну», «Ведмідь». «Пропозиція», «Ювілей», «Чайка», «Три сестри», «Вишневий сад»... Кожна з цих перлин досі не сходить зі світових сцен і викликає таке ж захоплення, як і століття тому.
Однак його перші великі драматичні твори не мали сценічного успіху. Критики дорікали Чехову нерозумінням сценічної специфіки. Хоча самі не розуміли новаторства його драматургії. Вже в перших п’єсах проголошуються головні художні принципи чеховського театру. Він відмовляється від традиційного розподілу персонажів на позитивних і негативних, носіїв добра і зла. Головний конфлікт п’єси автор пов’язує з душевним світом героїв, їхніми переживаннями. Особливий емоційний фон його творів сучасники називали настроєм. А ось вловити і передати це на сцені виявилося не до снаги. З «Чайкою» Чехов пов’язував великі надії. Проте... вистава провалилася на сцені Александринського театру.
Це був ніж у серце драматургові.
Тому коли засновники Художнього театру Станіславський і Немирович-Данченко попросили дозвіл відкрити другий сезон цією п’єсою, Чехов погодився не одразу. Проте новаторський Художній театр виявився кращим інтерпретатором новаторської драматургії. Актори втілили задуми автора, прожили п’єсу на єдиному диханні. То був тріумф, який через хворобу Чехов, на жаль, не побачив. Успіх повторила й інша постановка Художнього театру — «Дядя Ваня». Згодом «Чайка», що стала емблемою МХТ, разом з іншими п’єсами російського генія увійшла до репертуару світового театру.
Знав Україну
Україна — фактично друга батьківщина Чехова. Його бабуся по лінії батька була українкою; змалку українська мова постійно лунала в оселі. Діти слухали українські пісні. Ставши письменником, Чехов обрав Україну місцем літнього відпочинку. Антонові Павловичу хотілося відвідати гоголівські місця, помилуватися чарівною природою... Найяскравіше це відтворено у п’єсі «Вишневий сад». Сама назва твору сприймається як символ краси, щастя. Такий образ звичний для українського фольклору, котрий Чехов добре знав...
Антон Павлович стежив за розвитком українського театру, цінував Марію Заньковецьку. Ймовірно, саме її доля дала Чехову матеріал для образу Ніни Зарічної з «Чайки».
Цікаво, що перший успіх знаменитої «Чайки» припав на Україну. Це заслуга актора і режисера М. Соловцова, який багато зробив для пропаганди драматургії письменника. Соловцов, знаючи про складну долю п’єси в Петербурзі, не побоявся поставити її у Києві. Текст п’єси, тоді ще не опублікований, до Києва надіслав сам автор. Спектакль мав великий успіх —і це задовго до реабілітації «Чайки», яку пов’язують з постановкою на сцені Художнього театру.
Ніколи не втрачав віри...
Помер Антон Чехов 2 липня 1904-го. Йому було лише 44 роки, за які він чимало встиг зробити. І не лише в літературі. Він не відчував себе генієм, а прийшов у цей світ чесно працювати й творити добро. Так і належить жити порядній людині, котра несе відповідальність за себе і ближніх. Попри всі перешкоди, власні чесноти й слабкості, страждання і радості, помилки та перемоги, ніколи не втрачав віри у краще. Недарма у завершальному монолозі «Дяді Вані» А. Чехов вкладає у вуста свого героя переможне: «Ми житимемо. Проживемо багато днів, довгих вечорів... працюватимемо для інших і тепер, і в старості, не знаючи спокою, а коли прийде наш час, покірно помремо, і там, за труною, скажемо, що ми страждали, плакали, що нам було гірко, і Бог зглянеться над нами, і ми з тобою побачимо життя світле, прекрасне, витончене, ми зрадіємо, і на нинішні наші нещастя поглянемо з розчуленням, усмішкою... Ми почуємо ангелів і побачимо все небо в діамантах... і наше життя стане тихим, ніжним, солодким, як ласка...»
Ірина СІВАШОВА
також у паперовій версії читайте:
- УСІМ МЕЦЕНАТАМ МЕЦЕНАТ
назад »»»