АНТИКОРУПЦІЙНІ КАНІКУЛИ ЧИ КОРУПЦІЙНИЙ ШАБАШ?
В одному з минулих номерів нашої газети (11.12.2009 р.) ми розповідали про пакет антикорупційних законів, що мали вступити в силу з 1 січня цього року. Проте сталося несподіване — 23 грудня 2009 року 241 депутат Верховної Ради України проголосував за те, щоб перенести цей термін на три місяці — до 1 квітня 2010-го. Зазвичай перед будь-якими виборами народні обранці у будь-який спосіб намагаються продемонструвати свою рішучість у боротьбі з корупцією. Цього ж разу сталося навпаки: парламент дав «задній» хід, чим глибоко розчарував як громадськість України, так і її доброзичливців за кордоном.
Метушня навколо другорядного
Отже, коротко нагадаємо, що це був за антикорупційний пакет, який став каменем спотикання. Він складався з трьох законів.
Перший — «Про засади запобігання та протидії корупції».
Другий — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».
Третій — «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень».
Сказати, що ці закони мали б якийсь революційний характер, було б перебільшенням. У боротьбі з корупцією найголовніше значення мають п’ять статей Кримінального кодексу України, котрі варто назвати «поіменно»:
191 — «Заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем»;
364 — «Зловживання владою»;
365 — «Перевищення влади»;
366 — «Службове підроблення»;
368 — «Одержання хабара».
Зазначимо, що названі статті мали свої аналоги ще у Кримінальному кодексі УРСР у редакції 1927 року, не кажучи про редакцію 1960 р. За кількістю кримінальних справ, порушених за цими статтями, визначається ступінь активності правоохоронних органів. Решта новел має другорядний характер, але саме навколо цього другорядного і зчинилася буча, яка може зашкодити міжнародному авторитетові України.
Як відомо, з 1995-го у нашій державі діє Закон «Про боротьбу з корупцією». Він складається з розділу «Загальні положення», в якому дається визначення поняття корупції та корупційних діянь, і розділу «Відповідальність за корупційні діяння», в якому викладено п’ять статей. Діяння, передбачені тими статтями, належать до категорії адміністративних правопорушень, і максимальне покарання за їхнє скоєння не перевищує 1700 гривень штрафу.
Запропонований Верховній Раді пакет передбачає переробити цю конструкцію. Загальна частина закону трансформується на Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», а особлива частина — на одну з глав Кодексу України про адміністративні правопорушення під номером 15-б і назвою «Корупційні адміністративні правопорушення».
Цю «реформу» можна було б назвати звичайною грою в перестановку доданків (від якої сума не змінюється), якби не одна важлива новація, котрої раніше не було. В законі чітко йдеться: якщо хабар не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 85 гривень), це кваліфікується як адміністративне правопорушення під назвою «Одержання неправомірної вигоди», за що максимальне стягнення — 1700 гривень штрафу. А коли перевищує, то це кримінальний злочин під назвою «Одержання хабара», за який можуть позбавити волі на 12 років.
Незрозумілі претензії
Єдине, що було у пакеті проектів принципово новим,— це запровадження кримінальної відповідальності за корупцію у недержавному секторі економіки. Адже наймані менеджери приватних фірм також можуть брати хабарі чи за працевлаштування, чи за підвищення по службі (від своїх підлеглих), чи за укладання вигідного контракту (від ділових партнерів). Цей величезний пласт корупції не обліковується державою, а саме на тому, щоб узяти його під її пильний контроль, наполягала Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, ратифікована Верховною Радою України у жовтні 2006 року.
Задля того щоб привести вітчизняне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, над пакетом законів майже три роки працювала група депутатів, серед яких такі відомі авторитети у галузі правоохоронної діяльності, як колишні генерали міліції Микола Джига та Віктор Король. Їхня робота увінчалася успіхом 11 червня 2009-го, коли парламент більшістю голосів ухвалив усі три законопроекти. Його тоді повністю підтримали фракції БЮТ, блоку Володимира Литвина, Партії комуністів і частково НУ–НС.
Звичайно, цей закон не був ідеальним, як, до речі, й багато інших законів. Пленум Верховного Суду України відшукав у ньому чимало невідповідностей, у зв’язку з чим відправив подання до КС України. Проте справжню «підніжку» новонародженому законові зробила у грудні людина, котра у червні за нього ж і проголосувала,— народний депутат від НУ–НС Олег Новиков. З інтервалом у кілька днів він подав дві пропозиції — спочатку зупинити дію ухваленого влітку пакета законів, потім відстрочити термін їхнього вступу в дію на рік. (Парламент, як зазначалося, погодився відстрочити лише на три місяці). Які ж недоліки знайшов у проекті цей політик, який за п’ять місяців до того натиснув за нього кнопку «за»?
Коли уважно прочитати його пояснювальну записку, то претензії до «антикорупційного пакета» можуть здатися смішними.
Наприклад, він знайшов, що у Кримінальному кодексі потенційних корупціонерів названо службовими особами, а в адміністративному — посадовими, це, мовляв, може призвести до юридичної плутанини. Тут, відверто кажучи, автор записки нагадує персонаж із фільму «Чапаєв», котрий не розумів, що більшовики і комуністи — одне й те саме.
Інше зауваження стосується того, що держслужбовцям забороняється у робочий час займатися будь-якою іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, навіть викладацькою, науковою або творчою роботою. Проте й на цьому пункті світ клином не зійшовся. Якщо надто хочеться заробити зайву копійку шляхом читання лекцій, можна зробити це у позаробочий час і для цього взяти вихідний. У нас у країні навіть міністри задля того, щоб виступити на мітингу за улюбленого кандидата, не соромляться оформити відпустку, а з клерків меншого калібру і поготів корона не спаде.
Ще одна претензія стосується спеціальної перевірки осіб, які претендують на обіймання посад, пов’язаних із виконанням функцій держави. Олегові Новикову не сподобалося те, що (згідно з одним із «пакетних» законів) порядок такої перевірки регламентується положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів, а мав би (за Конституцією) законом, ухваленим Верховною Радою. З цього випливає, що автор мало знайомий з практикою подібних перевірок. Навіть для того щоб узяти 20-літнього хлопця на посаду міліціонера, компетентні органи перевіряють, чи не був він раніше засуджений, чи не перебуває під слідством чи у розшуку, чи не «висить» на ньому визнаний законом борг, чи не має у сусідів претензій щодо його поведінки у побуті. Кожна з таких процедур регламентується низкою відомчих наказів та інших підзаконних актів, тому ухвалювати по кожній з них закон недоцільно. Закон має проголошувати принцип, а підзаконний акт, яким є положення уряду,— механізм його виконання.
Справа у правочинах?
Остаточно відкриває на все очі претензія автора до ст. 21 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», де сказано, що правочини, укладені через корупційне правопорушення, є нікчемними. Це, на думку пана Новикова, не узгоджується із Цивільним кодексом України, тому треба його дію зупинити. Дивна річ! А куди тоді дивилися депутати у червні, коли голосували за нього, куди дивився глава держави, коли його підписував? І якщо аж через п’ять місяців помітили, що закон не узгоджується з якимось кодексом, то його треба якомога швидше узгодити. Тобто запропонувати і ухвалити поправки чи то до закону, чи то до кодексу, але щоб один не суперечив іншому. Навіщо жертвувати усім пакетом законів, ухвалення якого так довго чекала від нас світова спільнота?
Напевно, справа тут не в юридичній недосконалості закону, а в його політичній недоцільності. Зверніть увагу на те, хто як голосував. Фракція Партії регіонів була одностайно проти цього пакета під час обох голосувань — як 11 червня, так і 23 грудня. Бютівці й комуністи, навпаки,— однозначно «за». А от частина НУ–НС і блок Литвина вагалися: влітку були за те, щоб ухвалити, а взимку — за те, щоб відстрочити на три місяці, дати держслужбовцям, так би мовити, антикорупційні канікули.
Яким же службовцям і для яких цілей несподівано знадобилися три місяці? Мабуть тим, котрим невдовзі доведеться звільняти свої кабінети через те, що в березні країна матиме нового главу держави. У цих умовах їм немов кістка в горлі оті правочини, котрі, напевно, стали яблуком розбрату і головною причиною для того, щоб «відтягнути» дату вступу в силу антикорупційних законів. Адже з досвіду минулих президентських виборів знаємо, що саме у період міжвладдя корумповані чиновники укладали невигідні для держави, але вигідні для себе правочини, тобто угоди купівлі-продажу, оренди чи кредитування, за що потім дорого розплачувався увесь народ.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- СКАНДАЛ НАВКОЛО «СЯЙВА»
назад »»»