НЕБЕЗПЕЧНІ «СКАРБИ» УКРАЇНИ
За часів колишнього Союзу на території України дислокувалися війська трьох округів: Київського, Одеського та Прикарпатського. Свій бойовий вишкіл вони удосконалювали на десятках полігонів, які на початку 90-х було розформовано і котрі на цей час підлягають передачі місцевим органам виконавчої влади. Проте, незважаючи на це, їхня земля й досі приховує десятки тисяч боєприпасів, що не спрацювали під час їх використання. Це означає, що всю зброю потрібно виявити і знешкодити. Завдання це покладено на інженерні війська Збройних Сил України.
НИМИ Є ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ БОЄПРИПАСІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ АВІАЦІЙНІ БОМБИ ВЕЛИКОЇ ПОТУЖНОСТІ
Про те, як відбувається цей непростий процес, про проблеми і здобутки, що супроводжують його, я попросив розповісти генерал-майора Богдана Бондаря — начальника Центрального управління інженерних військ Головного управління оперативного забезпечення Командування сил підтримки ЗС України, начальника інженерних військ ЗС України.
— Нагадаю, що тривалий час очищенням усієї території України займалася винятково армія,— говорить Богдан Володимирович.— Одначе не так давно відповідно до спільного наказу МНС України, Міноборони, адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства транспорту та зв’язку проведено розподіл територій щодо очищення від вибухонебезпечних предметів. Згідно із зазначеним наказом роботи вистачає, оскільки ми, як мовиться, є відповідальними за землю, що перебуває під юрисдикцією Міністерства оборони. А колишні військові полігони якраз і є такими. Вони протягом десятиліть використовувалися для проведення бомбометань, пусків ракет, стрільб з авіаційних гармат. Чимало цих боєприпасів досі залишається в землі.
З метою впорядкування території колишніх полігонів нами розроблено план їх очищення від вибухонебезпечних предметів на 2008–2011 роки, затверджений міністром оборони України.
Ним, зокрема, передбачено очищення насамперед чотирьох авіаційних полігонів, що знаходяться у Львівській, Рівненській, Черкаській та Херсонській областях. Тож потрібно виконати величезний обсяг робіт.
Приміром, авіаційний полігон «Херсон», розташований за 35 кілометрів від обласного центру, займає ділянку майже у 20 тисяч гектарів. Він є одним із найстаріших в Україні, оскільки перші бомбометання на ньому розпочалися ще в середині 50-х років минулого століття. Важко підрахувати, скільки саме було скинуто на нього за цей час бомб і випущено ракет, але рахунок, зважаючи на інтенсивність відпрацьованих там навчальних завдань, іде на сотні тисяч. Серед них були й такі, вага яких сягала трьох і більше тонн. До речі, «Херсон» використовувався і Повітряними силами Збройних Сил України: останнє бомбометання відбулося у 2000 році.
— Чому до цього часу жоден із перелічених Вами полігонів не очищено від вибухонебезпечних предметів?
— Очищення будь-якого полігона — справа надто складна, а авіаційного тим паче. Підтвердженням сказаного може слугувати хоча б те, що деякі бомби лежать на глибині 3–5 метрів і віднайти їх проблематично. До того ж кліматичні умови, у яких доводиться працювати саперам, важкі. Наприклад, на полігоні «Херсон» температура влітку сягає 30–32 градусів, а інколи й 40, навесні та влітку, коли якраз їм доводиться працювати, часто бувають суховії та пильні бурі, що супроводжуються сильними зливами. Там водиться чимало отруйних змій та павуків-каракуртів, що, погодьтеся, теж не сприяє роботі військових саперів. Крім цього, чимало боєприпасів знаходиться в лощинах з високими ґрунтовими водами, тому розкопувати їх надзвичайно важко: найбільшу частину робіт доводиться виконувати вручну.
І все ж чи не головною проблемою лишається зависока вартість робіт з очищення. Наприклад, вартість робіт з очищення гектара авіаційного полігона в середньому становить понад 5 тисяч гривень. Зважаючи на розміри того ж «Херсона», неважко підрахувати, в яку суму обійдеться його обстеження і знищення виявлених вибухонебезпечних предметів.
Полігон «Буща», що на Рівненщині, значно менший за «Херсон»: його площа дорівнює лише 735 гектарів, але й там рівень небезпеки є високим, оскільки він нашпигований (у буквальному розумінні цього слова) сотнями боєприпасів, у тому числі підвищеної потужності.
Зведений загін розмінування виявив і знешкодив на трьох авіаційних полігонах 2640 вибухонебезпечних предметів, очистив 103 гектари землі. Коли б роботи, пов’язані зі знешкодженням вибухонебезпечних предметів, фінансували краще, то, повірте, ми б виконали значно більший обсяг робіт. Нагадаю, що загальна площа 34 колишніх військових полігонів, які тривалий час не використовують за призначенням, сягає понад 150 тисяч гектарів. У майбутньому вони теж не знадобляться нам, бо Збройним Силам достатньо й тих, що є. Протягом 1991–2007 років згадані полігони розформовано, частину їхньої території передано місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування для подальшого використання в господарських цілях. Однак передача відбувалася без ретельного обстеження і очищення території, через що вони не можуть її використовувати. Словом, замкнене коло. Щоб його розімкнути, потрібно ці 150 тисяч гектарів перевірити на наявність вибухонебезпечних предметів і при виявленні їх знешкодити. Для цього необхідні кошти, яких нам так не вистачає. Через це у 2009 році наші сапери очищенням зазначених полігонів не займалися. Проте ми розуміємо труднощі, пов’язані з фінансовою кризою і сподіваємось, що не за горами той час, коли військові сапери зможуть працювати інтенсивніше.
— Наявність на колишніх полігонах вибухонебезпечних предметів не лише заважає вирощувати на них сільськогосподарські культури чи використовувати в інших цілях, а й часто призводить до трагедій...
— Так, їхніми жертвами зазвичай стають охочі заробити копійку з числа жителів навколишніх сіл — так звані мисливці за смертю, як їх називають у народі. Відшукавши міну, снаряд або авіабомбу, вони розпилюють їх, намагаючись вилучити вибухові речовини, а потім метал здати на брухт. Приміром, нещодавно жертвою такого «полювання» став житель Житомирщини, який знайшов разом із сином артилерійський снаряд і намагався розпиляти знахідку. Вибух забрав у батька життя, а син із важкими пораненнями потрапив до лікарні, де медики впродовж кількох днів боролися за його життя. На щастя, юнак житиме, але залишиться калікою. Подібних прикладів я міг би навести десятки, оскільки, незважаючи на попередження про небезпеку, яку становлять вибухонебезпечні предмети, прохання не випробовувати долю, їхня кількість, на жаль, не зменшується. Якщо говорити конкретніше, то протягом останніх 12 років у результаті необережного поводження з вибухонебезпечними предметами постраждало понад 230 чоловік, у тому числі майже 60 дітей. При цьому 100 осіб загинуло, а 129 дістали важкі поранення. Якщо не пришвидшити виконання завдань, пов’язаних із очищенням колишніх полігонів, то число жертв збільшуватиметься.
— Як прокоментуєте той факт, що в середині 90-х років у складі Збройних Сил діяли майже 100 груп розмінування, а нині їх удвічі менше? Це теж позначається на результативності робіт, пов’язаних із очищенням території України від вибухонебезпечних предметів?
— Так, зараз маємо 54 групи розмінування. Проте не забувайте, що за останні 10–15 років чисельність українського війська значно скоротилась і цей процес не міг не позначитись на чисельності груп розмінування. Маю вам сказати, що тієї кількості підрозділів розмінування цілком достатньо для виконання покладених на них завдань.
— Територія України рясно усіяна і боєприпасами часів Другої світової війни. Знаю, що Збройні Сили зробили великий внесок у їхнє знешкодження, запобігаючи багатьом трагічним випадкам. Розкажіть, будь ласка, і про цей напрям вашої діяльності.
— Донедавна групи розмінування брали активну участь у знешкодженні вибухонебезпечних предметів, що залишилися в землі від часів минулої війни. Лише протягом останніх шести років ми спільно з підрозділами Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій виявили і знищили понад 400 тисяч одиниць боєприпасів!..
— Чи бувають, пане генерале, під час їхнього знешкодження якісь «нп»? Чи завжди вдається зберегти життя саперів?
— Поки що Бог милував. Водночас хочу сказати, що відсутність будь-яких «нп», і в першу чергу тих, що пов’язані з людськими жертвами, є свідченням того, що особовий склад груп розмінування добре підготовлений. Як на мене, ці люди, виконуючи свою роботу, завжди дивляться смерті у вічі. Але у двобої з нею виходять переможцями.
— До речі, де в нашій країні готують фахівців із розмінування?
— У вересні 2001 року було створено Центр розмінування та підготовки спеціалістів з розмінування на рівні стандартів ООН і НАТО. Наразі в цьому навчальному закладі здійснюється підготовка і перепідготовка, а також підвищення кваліфікації офіцерів, які обіймають посади, пов’язані з організацією операцій з розмінування, є командирами підрозділів, а також сержантів і солдатів, що входять до складу підрозділів з розмінування, інструкторів собак мінно-розшукової служби. У Кам’янець-Подільському готують і фахівців з проведення гуманітарного розмінування, спеціалістів для інших силових відомств: МВС, СБУ та інших. Центр, про який йдеться, здатний водночас підготувати близько 60 фахівців із розмінування та зробити десять кінологічних розрахунків.
Крім того, наявна навчальна база дає змогу готувати водолазів-саперів.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- НА БЛАГО УКРАЇНИ ТА ЇЇ ВІЙСЬКА
назад »»»