ПЛАНЕТАРНИЙ ПОЛІГОН
У Києві відкрилася виставка «Договору про Антарктику — 50 років». Цю експозицію, насичену великою кількістю фотографій різних часів та не менш цікавими текстовими матеріалами, підготували разом Національний антарктичний науковий центр Міністерства освіти й науки України і Національна бібліотека імені В. Вернадського.
АНТАРКТИЧНОМУ МІЖНАРОДНОМУ СПІВТОВАРИСТВУ — 50
Грудень 2009-го для представлення вітчизняній громадськості такої тематичної експозиції обрано не випадково. Півстоліття тому — першого грудня 1959 року — у Вашингтоні був укладений Договір про Антарктику. Йому судилося стати основоположним юридичним документом, яким відтоді регулюються надзвичайно важливі правові аспекти науково-дослідної та іншої діяльності різних країн у вельми значущому для нашої планети регіоні.
Тоді, у 1959-му, Договір про Антарктику підписали повноважні представники 12 держав. Вони дійшли згоди стосовно того, що жодна країна світу не висуває й не висуватиме територіальних претензій на Антарктиду чи на будь-яку частину цього континенту і на корисні копалини в її надрах, а комплексні наукові дослідження в тій величезній природній лабораторії мають вестися задля блага всього людства.
Нині, наприкінці 2009-го, Договір про Антарктику підписано вже 46 країнами. З них 28 держав, зокрема Україна (вона ратифікувала цей документ 1992-го), мають на щорічних офіційних зібраннях міжнародного антарктичного співтовариства право вирішального голосу (це так звані консультативні члени Договору).
Згадаймо пройдені маршрути
З нагоди відкриття виставки «Договору про Антарктику — 50 років» відбулася її презентація, на яку завітали керівники наукових та інших вітчизняних закладів, що беруть участь у дослідженнях у тих далеких і суворих краях, та чимало фахівців, котрі в різні роки працювали в Антарктиді в складі українських експедицій — від першої до тринадцятої (зимівники чотирнадцятої несуть там вахту тепер).
Олексій Онищенко — директор Національної бібліотеки України (в одному із залів якої розгорнуто експозицію), зауважив, що очолюваний ним заклад теж носить славетне ім’я того ж видатного вченого, що й українська антарктична станція — академіка Вернадського. Віце-президент НАНУ академік Антон Наумовець наголосив на важливості багатогранних фундаментальних і прикладних досліджень в Антарктиці, яка є унікальним науковим полігоном для вчених з різних країн.
Про різноманітні за тематикою і спрямованістю компоненти діяльності українських експедицій в Антарктиді, які щороку вирушають у далекі подорожі до острова Галіндез, де розміщено нашу станцію «Академік Вернадський», говорив Валерій Литвинов — директор Національного антарктичного наукового центру. Керівник НАНЦ також нагадав, що українські організації, установи і підприємства та деякі їхні фахівці брали участь у дослідженнях Антарктиди задовго до того, як Україна здобула державну незалежність. Як приклад такої участі він навів використання ще в радянських антарктичних експедиціях потужних всюдиходів «Харків’янка» (без них були б неможливими дальні трансантарктичні походи льодовим континентом), надійних літаків, створених у конструкторському бюро, очолюваному Олегом Антоновим, і науково-дослідних суден, збудованих українськими корабелами.
Директор Інституту біохімії НАНУ академік Сергій Комісаренко згадав про ті роки, коли під час дипломатичної служби на чолі нашого посольства в Лондоні (на початку 90-х він був першим послом незалежної України у Великій Британії) ініціював розгляд керівництвом України питання про доцільність прийняття нашою державою під свою егіду антарктичної станції «Фарадей». Українсько-британські переговори з цього приводу завершилися укладенням меморандуму про безоплатну передачу Україні станції «Фарадей», яка надалі отримала нове імення — «Академік Вернадський».
Про важливість здійсненого тоді активного і повноцінного входження України до міжнародного антарктичного співтовариства, про реалізацію нашою країною державної цільової програми досліджень в Антарктиці (2002–2010 рр.) та розробку концепції наступної програми на період з 2011-го терміном десять років (цей документ нині перебуває на розгляді в уряді), розповів директор Інституту геологічних наук НАНУ академік Петро Гожик, який нині є науковим керівником НАНЦ.
Учасник кількох антарктичних експедицій доктор геологічних наук Володимир Бахмутов з Інституту геофізики НАНУ згадав про той час, коли йому разом ще з кількома українськими науковцями пощастило бути в складі передової групи, яка, починаючи з 28 листопада 1995 року, на острові Галіндез разом з британськими колегами здійснювала приймально-передавальні заходи, котрі шостого лютого 1996-го завершилися тим, що на станції «Фарадей» було спущено прапор Великої Британії, а замість нього на щоглі піднято Державний прапор України. Відтоді там ученими Національної академії наук, представниками ВНЗ та галузевих організацій виконано чимало різноманітних досліджень — геофізичних, геологічних, метеорологічних, біологічних, медичних, гляціологічних тощо.
З усіх чотирнадцяти українських антарктичних експедицій, які працювали на станції «Академік Вернадський», лише в першій-другій за ліком (1997–1998 рр.) — разом з чоловіками брало участь і кілька жінок, які гідно витримали нелегку вахту під час річної зимівлі в Антарктиді. Про ту експедицію розповіла одна з учасниць зимівлі — метеоролог Світлана Краковська.
Попереду — п’ятнадцята...
На презентації виставки йшлося також про підсумки проголошеного ЮНЕСКО третього Міжнародного полярного року. У його акціях українські вчені представили колегами з інших країн чимало дослідницьких проектів з різних галузей наукових знань.
...А нині в далекій Антарктиді на станції «Академік Вернадський» в завершальну фазу вступила діяльність зимівників 14-ї української експедиції. Директор НАНЦ Валерій Литвинов розповів кореспондентові «Демократичної України» про те, що наступна — 15-та — антарктична експедиція має 18 березня 2010 року вирушити (рейсовими літаками) з Києва на крайній південь Південної Америки. Там, в аргентинському портовому місті Ушуая, що на острові Вогненна Земля, українські фахівці перейдуть на борт російського судна «Поляр Піонер», яке протягом кількадобового рейсу водними просторами штормової протоки Дрейка й одного з морів Південного океану має доправити учасників нашої експедиції на українську антарктичну станцію, де відбудеться перезмінка полярників.
У Південній півкулі, як відомо, березень (як і наступні два календарні місяці) — це осінь. Тож старт чергової української антарктичної експедиції, запланований на другу половину березня 2010-го, зрозуміло, досить-таки пізній термін (у цей час на більшості станцій в Антарктиді вже завершують перезмінку й експедиції повертаються звідти додому). Наважитися на такий пізній термін початку 15-ї української експедиції керівникам НАНЦ довелося вимушено. Адже бюджетні кошти, потрібні на фінансування експедиції (авіаційні квитки для полярників, закупівлю палива для станції, фрахтування судна, придбання продуктів харчування, спорядження тощо), можуть бути надані лише після того, як Верховна Рада затвердить державний бюджет України на 2010 рік з відповідним асигнуванням. А от коли це станеться?
На відміну від багатьох інших сфер діяльності антарктичну експедицію з перезмінкою полярників, які відзимували там протягом року, не можна відкласти на пізніший час, бо ніхто не здатен зупинити обертання Землі навколо Сонця, й отже, затримати настання в Антарктиді осені, коли море навколо Аргентинських островів вкриється кригою, й ще суворішої зими...
Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:
- З ДАЖБОГОМ У СЕРЦІ
- СИГАРЕТА — ДЖЕРЕЛО ІНФЕКЦІЙ
назад »»»