БЕРЕГТИ ЦВІТ ДИТИНСТВА
Серед 25 країн світу, де насильство щодо дітей заборонено на законодавчому рівні, є й Україна. Держава має вживати всіх необхідних заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства — про це йдеться в ст. 19 Конвенції про права дитини. Водночас наша держава визнає, що прояви цього негативного явища трапляються в різних сферах життя: вдома, під час контакту з представниками правоохоронних органів, у навчальних закладах.
ШКОЛА МАЄ СТАТИ ТЕРИТОРІЄЮ, ВІЛЬНОЮ
ВІД НАСИЛЬСТВА
Про тяжкість«легких» форм Наскільки глибокою є зазначена проблема, взялися дослідити громадські організації «Жіночий консорціум України», «Пані Всесвіт», «Флора», «Молода Черкащина» в партнерстві з Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти Міністерства освіти і науки. Зроблено це в межах проекту, який втілюється за фінансової та експертної підтримки шведської громадської організації «Save the Children Sweden».
Експерти провели анкетування вчителів і дітей у Вінницькій, Кіровоградській, Київській та Черкаській областях. У кожній з них обрали п’ять шкіл, які погодилися співпрацювати. Аналіз засвідчив, що суттєвих розбіжностей між регіонами, а також містом і селом немає. Однак з’ясувалося, що педагоги й учні мають різні погляди на те, що є насиллям. Учителі, перебуваючи під гнітом телебачення, яке тиражує здатні шокувати будь-кого прояви цього явища, з полегшенням зітхають: мовляв, у нас такого немає. Тим часом діти акцентують увагу на так званих легких формах насильства, кажуть, що психологічне насильство є для них більш відчутним і значущим, ніж фізичне. Образи, прізвиська, навішування ярликів, приниження — усе це є не таким безневинним, як може здатися на перший погляд, адже відкриває шлях до зміни особистості. Ще одна розбіжність: на думку вчителів, найчастіше насильство трапляється в родині, у той час як діти стверджують, що це відбувається в школі та на вулиці.
Багато дітей, навіть 9–10-річного віку, в анкетах вказали на такий прояв як неприємний дотик до тіла, що для них є еквівалентом сексуального насильства. Старші діти називають речі своїми іменами, і з їхніх відповідей випливає висновок, що йдеться не про поодинокі випадки, а про явище. А ось педагоги не відзначили поширення такого виду насилля. Учні розповідають про загрозливий рівень проявів організованого насильства з боку груп дітей. Це означає, що підлітки формують власні мікросоціуми за принципом «зграї», непідконтрольні дорослим. Немало є анкет, у яких діти самі себе ідентифікують як агресорів, наголошує дитячий психотерапевт Євгенія Дубровська. Чому це відбувається? Будь-який агресор — це в минулому жертва, яка в такому статусі не отримала допомоги. Рівень агресії в дитячому середовищі викликає неабияку стурбованість. Опитування показало, що жертви частіше звертаються по допомогу не до батьків або вчителів, а до друзів чи ровесників, що призводить до ще більшої агресії у відповідь.
Професійна неспроможність,
психологічна безпорадність Педагоги схильні помічати лише ті форми насильства, повз які неможливо пройти, заплющуючи очі на ситуації, коли почуваються безсилими. Через це постраждалі залишаються без адекватної допомоги. До того ж така позиція вчителів провокує тих, хто чинить насильство, не тільки на таку поведінку в майбутньому, а й на жорстокіші дії.
Керівник вінницької організації «Пані Всесвіт» Тетяна Міхновець нагадала, що минулого і нинішнього року сталося кілька зухвалих проявів дитячої агресії, але Міносвіти робить вигляд, ніби нічого не трапилося. На її думку, це є свідченням професійної неспроможності і психологічної безпорадності. Цю інституцію більше цікавлять показники, а не якість і зміст роботи в навчальних закладах.
У школах, де проводилося анкетування, є представники психологічної служби, але їхній фаховий рівень залишає бажати кращого. Зазвичай це педагоги, які закінчили річні або дворічні курси і не мають досвіду роботи в ситуаціях, коли трапляються прояви агресії чи насильства. У цьому контексті повчальним може бути приклад Швеції. Там, крім психологів, з дітьми працюють ще й фахові соціальні працівники. В Україні теж запроваджено інститут соціального педагога, але в школах цієї посади нема, або вона скорочена, або вчитель отримує її як додаток, тобто відбувається профанація слушної ідеї.
Як запобігти насильству? Що робити, коли воно вже сталося? Найуживаніший засіб у школі — бесіди виховного характеру, хоча є безліч форм роботи, які можна застосовувати в таких випадках, зазначає представник харківської організації «Громадська альтернатива» Марія Ясеновська. Зазвичай педагоги намагаються розв’язати проблему своїми силами — дається взнаки, що школа є напівзакритою для суспільства інституцією. Натомість педагоги мали б активніше залучати сторонніх фахівців: працівників служб у справах дітей та кримінальної міліції в справах дітей, представників громадських організацій.
Потрібно, щоб кожен фахівець, який працює в школі, знав, як учинити, коли щось сталося. Або, навіть якщо не відбулося нічого надзвичайного, яких превентивних заходів слід уживати. Проте самі вчителі відзначають, що їм бракує знань і спеціальної літератури стосовно запобігання насильству серед дітей. Водночас важливо, щоб діти розуміли: не треба терпіти, слід звертатися по допомогу, школа повинна захистити мене.
Учні потребують уроків чи інших заходів, які допомагали б позбутися агресії й скинути зайву енергію. Бажано проводити в школі більше спортивних змагань командного типу, щоб компенсувати брак тактильного спілкування між дітьми (він призводить до агресивного стилю поведінки).
400 тисяч крон компенсації Якщо звертатися до зарубіжного досвіду, варто ще раз згадати Швецію. Голова «Жіночого консорціуму України» Марія Алексєєнко розповіла, що 2006 року там запроваджено інститут уповноваженого із захисту прав студентів (ідеться про дітей і дорослих, які перебувають у процесі навчання). Якщо така особа зазнає в навчальному закладі насильства чи з нею жорстоко поводяться, вона може звернутися зі скаргою до державного органу і за його допомогою отримати компенсацію від закладу освіти або місцевої адміністрації, на території якої той розміщено. Уже виплачено відшкодування за 45 запитами, а суми отриманих компенсацій становлять від п’яти тисяч до 400 тисяч крон (крона приблизно еквівалентна гривні).
Нині Україна перебуває під впливом світової фінансової кризи, і державі важко визначити пріоритети, зазначила згадувана вище Тетяна Міхновець. Однак якщо ми хочемо, щоб наша країна була демократичною, слід вкладати кошти в освіту не за залишковим принципом, а знаходити їх для програм, спрямованих на ліквідацію негативних проявів у школі.
У багатьох країнах значну увагу приділяють протидії насильству щодо дітей з боку дорослих, бо розуміють: яка модель поведінки закладається сьогодні, таку суспільство отримає в збільшеному вигляді завтра. Матриця поведінки в нинішньому українському суспільстві — агресивна і жорстока. Школа без допомоги громадських організацій, які вже набули досвіду в цій сфері, впоратися з цією проблемою не може. Тому слід шукати способи оптимального об’єднання їх зусиль, зусиль Міносвіти, його обласних управлінь і батьків, які розуміють небезпеку цього явища.
Результати згаданого аналізу буде покладено в основу подальшої практичної роботи з учителями та дітьми двадцяти шкіл. Адже попри банальність вислову «Діти — квіти життя», він точно відображає сенс буття. Тому дорослі повинні берегти цвіт дитинства, а школа має стати територією, де її вихованці будуть захищені від насильства.