Як і очікувалося, напередодні виборів кандидати в президенти почали масово пропонувати численні проекти реформування силових структур і правоохоронних органів. Більшість із них не варта уваги, бо свідчить лише про юридичну малограмотність та популістський настрій їх авторів. Проте деякі все ж таки слід проаналізувати детально, бо реформи в цій галузі — тема вічна і завжди актуальна. До таких належить і законопроект № 5446, зареєстрований минулого тижня у Верховній Раді, а саме «Про концепцію реформування правоохоронних органів України».
В усі часи реформатори в галузі державного управління намагалися знайти «золоту середину» між двома крайнощами.
З одного боку, бажано максимально скоротити кількість державних чиновників, аби послабити тягар, покладений на платників податків; з іншого — не можна допускати, щоб до кабінетів посадовців шикувалися величезні черги прохачів, оскільки це неодмінно призведе до попиту на послуги приватних посередників-консультантів і підвищить ціну хабарів.
Непогано було б усунути дублювання в роботі однорідних правоохоронних органів, але ні в якому разі не можна допускати монополізму одного з них, бо відсутність здорової конкуренції рано чи пізно сприяє «зрощуванню» охоронців порядку з організованими злочинними угрупованнями.
Крім того, треба поєднати єдиноначальність і колегіальність під час розробки і ухвалення важливих рішень, негласні методи і засоби діяльності з їх відкритістю для демократичного цивільного контролю.
Нині в Україні налічується понад десяток міністерств і відомств, котрі можна віднести до категорії чи силових структур, чи правоохоронних органів. В них працює близько семисот тисяч осіб. Найбільше, звичайно, у МВС зі штатним розписом 310 тисяч посад. Найменше — в Управлінні державної охорони, де їх лише три тисячі.
Прикладів дублювання можна навести безліч. По лінії викриття хабарників, наприклад, можуть незалежно одне від одного працювати МВС і СБУ. Тут нічого поганого немає. Навпаки, були випадки, коли корумпованих високопосадовців на рівні глав райдержадміністрацій, які зуміли «домовитися» з представниками одного відомства, затримували за одержання хабара працівники іншого. Дещо схоже відбувається і по лінії викриття конвертаційних центрів, де паралельно можуть працювати не лише МВС і СБУ, а й податкова міліція. Щодо розвідувальної діяльності, то ми ще з прикладів історії знаємо, що в цій галузі повинна існувати конкуренція між військовою розвідкою оборонного відомства і політичною розвідкою органів державної безпеки.
Найрадикальнішою у згаданій концепції є пропозиція звести величезний масив досудового слідства під дахом спеціального новоствореного відомства — Національної служби розслідувань. Нині, як відомо, слідством займаються відповідні підрозділи чотирьох відомств — МВС, прокуратури, СБУ та податкової міліції. Найбільший обсяг роботи виконують слідчі органів внутрішніх справ, котрих налічується близько десяти тисяч осіб і які щороку розслідують три сотні тисяч кримінальних справ. От їх і пропонують разом зі слідчими прокуратури об’єднати в Національну службу розслідувань.
Слідчий, з точки зору Кримінально-процесуального кодексу,— особа процесуально незалежна, але при цьому він поки що є підпорядкованим чи то начальникові райвідділу внутрішніх справ, чи то районному прокуророві. Таким чином, цілком логічно підпорядкувати його керівникові районного слідчого відділу, створеного в структурі нового відомства. Суто технічні проблеми тут особливої ролі не відіграватимуть, бо в одному будинку можуть працювати співробітниками різних відомств. Але цікавий підхід: слідчих системи держбезпеки та податкової міліції законопроектом пропонується залишити там же, де вони перебувають і зараз.
На базі нинішньої СБУ планується створити Службу національної безпеки України, куди, крім базової організації, мають увійти нинішні Служба зовнішньої розвідки та Управління державної охорони. Через нечисленність двох останніх їхнє об’єднання лишиться майже непомітним для широкого загалу, зате заощадження коштів для платників податків, унаслідок скорочення високооплачуваних керівних посад, вийде суттєвим. При цьому в компетенції СНБУ пропонується залишити розслідування злочинів і правопорушень у сфері національної безпеки. До речі, спектр останніх може бути широким: від захоплення державної влади до банальної контрабанди.
Найсуттєвіших змін, згідно із запропонованою концепцією, має зазнати МВС. Відбираючи від цього відомства систему досудового слідства, автори мають намір натомість включити до неї підрозділи боротьби з корупцією та організованою злочинністю, які раніше входили до структури СБУ. Наскільки нереальною є така пропозиція, можна судити з того, що їх протягом десяти років пропонують об’єднати з аналогічними за назвою підрозділами МВС, але нічого з цього не виходить. Навряд чи є підстави сподіватися на те, що нібито щось путнє вийде й цього разу, оскільки тут порушується принцип конкурентності.
Невдалою також видається пропозиція внести до системи МВС податкову міліцію, для якої автори придумали нову назву — фінансова міліція. На неї планується покласти, серед іншого, обов’язки з розслідування всіх категорій злочинів у сфері господарської діяльності. Тут узагалі можна спостерігати парадокс: слідство за випадками підліткового хуліганства, виходить, має розслідувати Національна служба розслідування, а за ухиленнями від сплати податків з боку мастистих фінансових махінаторів — МВС. Зовсім не в’яжеться з логікою звільнення слідчого, як процесуально незалежної особи, від відомчого контролю начальника органу певних справ. Утім, на недоцільності перепідпорядкування податкової міліції з системи ДПАУ до якогось іншого відомства ми докладно спинялися в одному з минулих номерів нашої газети.
Проте в проекті є й вдалі новації. Одна з них — щодо створення у структурі МВС прикордонної міліції на базі колишньої Державної прикордонної служби. З історії відомо, що за царату корпус прикордонних охоронців виконував переважно фіскальну функцію і був підпорядкований міністерству фінансів. Його головне завдання було ловити контрабандистів, які не хотіли платити мито до державного бюджету. За часів радянської влади головним об’єктом прикордонників були шпигуни й перебіжчики, тому їхня служба виконувала поліцейсько-політичну функцію і входила до структури органів державної безпеки. Нині прикордонні війська займаються здебільшого контрабандистами і нелегальними мігрантами, тобто виконують поліцейсько-фіскальні функції, й з цієї точки зору цілком логічне їх підпорядкування до структури МВС, де вони взаємодіятимуть з паспортно-міграційною та іншими службами. Як це, до речі, запроваджено в більшості європейських держав.
У концепції навмисно не приділяється увага питанням реформування судової гілки влади Міністерства оборони, але зрозуміло, що й без того вона матиме чимало опонентів.