ВІДСТУП
ПРИБАЛТИКИ
Здається, що завершується ера конфліктів між Прибалтикою, яку представляють Латвія, Литва і Естонія, та Росією. Ослаблені кризою, ці країни втратили бажання до протистояння великому сусідові. Ще рік тому подумати про це було неможливо. Латвія, Литва і Естонія були антиросійськими «яструбами» європейської політики і 18 років гостро і твердо чинили опір неоімперським зазіханням Москви. Латиші й естонці відмовлялися надавати частині російської меншості громадянство своїх країн. Вони чути не хотіли про рівноправний статус російської мови, хоча приблизно 40% жителів Латвії — це росіяни. Вільнюс, Рига і Таллінн солідарно підтримали (разом із Києвом та Варшавою) Грузію в її конфлікті з Росією. В історичних питаннях відбувається цілий «фестиваль» взаємних звинувачень прибалтійських держав і Москви. Естонію і Латвію у Білокам'яній звинувачують у фашизмі, оскільки влада цих держав відзначає пам'ять латиських і естонських солдатів СС. Прибалти, у свою чергу, називають радянський період окупацією (у литовському законодавстві існує навіть кара за заперечення радянських злочинів). Одначе тепер прибалтійські держави змушені притишити своє протистояння з Росією. Криза сильно обмежила їхні можливості, а РФ залишається важливим економічним партнером. Литовський ВВП знизився в останньому кварталі на 22,4%, латиський — на 19,6, а естонський — на 16,6 відсотка. Прогнози не оптимістичні й спад економіки триває. Безробіття збільшилось у два рази і перевищує 15%. Латвія рятується кредитом Міжнародного валютного фонду. Незабаром таку допомогу може попросити й Литва. Водночас керівництво прибалтійських держав різко змінює закордонну політику. Литва нині шукає порозуміння з Білоруссю й економічно відкривається до Росії. «Криза у Литві призвела до розчарування Європою й відчуття, що в біді ми залишились самі»,— зазначає Угніус Трумпа з литовського інституту вільного ринку. Проте немає чого «скидати» вину на Європу, коли литовці зробили чимало стратегічних помилок. Криза, яка активізувала російську меншість, виявила драматичні помилки прибалтійських країн у їхній політиці щодо місцевих росіян. Їх не вдалося асимілювати, вони жили в суспільній ізоляції, тож виявилися податливими на московську пропаганду. Для Москви найефективнішим інструментом впливу на прибалтійські країни була не пропаганда, а енергетика. Відповідно до директив Євросоюзу до кінця нинішнього року Литва мусить закрити атомну електростанцію в Ігналіні, яка застаріла і оснащена небезпечними радянськими реакторами. «Ситуація стає катастрофічною, не знаю, звідки ми візьмемо струм»,— бідкається Рокас Жилінскас із комісії з питань енергетики литовського сейму. Уже багато років говорять про проект Ігналіни-2, тобто сучасної атомної електростанції, збудованої спільно Литвою, Латвією, Естонією і Польщею у Візагіні. Проте нинішній президент Литви Далія Грибаускайте останнім часом сумнівається (хоч і не відмовилася від проекту) в економічній доцільності будівництва нової електростанції, це надто дорого під час кризи. Тим часом зростає регіональна конкуренція. Росія вже оголосила про будівництво атомної електростанції в Калінінградській області. Подібні плани має Білорусь: її реактор мусить бути збудований поблизу польського і литовського кордону. «Прибалтійська велика гра за енергетику — це змагання з часом, бо якщо росіяни або білоруси завершать проект першими, то в литовській електростанції немає сенсу»,— вважає Жилінскас. Тим більше, що росіяни запрошують до свого проекту поляків і литовців. Не марнує час і Олександр Лукашенко. Два місяці тому він був у Вільнюсі й розписував привабливу картину енергетичної співпраці та дешевого струму з Білорусі для всього регіону. За різким литовсько-білоруським зближенням стоїть литовський бізнес — Броніславас Любис і Володимир Романов — головні лобісти відкриття на схід — заробляють на транзиті російських і білоруських товарів через порт у Клайпеді. Останній нещодавно був спонсором гастролей балету московського Большого театру у Вільнюсі. Прикладів поступок прибалтів на користь Москви можна наводити безліч. Уряд у Ризі відмовився від підрахунку втрат, яких зазнала країна від радянської окупації. Припинила роботу комісія, котра мала зробити ці підрахунки, а потім виставити рахунок і вимагати компенсації від Росії. Висувати вимоги до РФ під час кризи ризиковано, бо одним із головних джерел доходу для країни є транзит російської сировини через порти у Ризі й Віндаві. Російські партії в Естонії створили коаліцію для боротьби на місцевих виборах, сподіваючись на підтримку так званих негромадян. Це росіяни, котрі не прийняли естонського громадянства, хоча живуть в Естонії (у країні з 1,3-мільйонним населенням мешкає 300 тисяч осіб без громадянства). Вони не мають права голосувати на парламентських виборах, але на місцевих виборах відіграють важливу роль. «Це означає поглиблення поділу естонського суспільства, виникають російські анклави з владою, яка саботує рішення естонців»,— вважає Ілля Бан, коментатор «Радіо Таллінн». Нарва, повністю російськомовне місто, готується до протистояння. Тамтешні політики хочуть поставити пам'ятник цареві Петру І. Прем'єр Естонії Андрус Ансіп заявляє, що не допустить, аби в естонському місті постав пам'ятник імператору. Певна річ, що не він це вирішуватиме, адже все зводиться до економічних проблем, бо навіть символічні сутички і протистояння з Москвою вимагають реальних грошей. Данило ДАНИЛЕНКО також у паперовій версії читайте:
|