ДЕНЬОВ
НЕ БОЇТЬСЯ НІЧОГО
Так само, як театр не можна уявити без Сари Бернар, Елеонори Дузе, оперу без Монсерат Кабальє, так кіно не уявити без Катрін Деньов. Ця жінка без перебільшення є символом кінематографа.
Надзвичайна врода, помножена на не менш виразні акторські здібності, стала запорукою феноменального успіху француженки. Творчий шлях однієї з найвидатніших актрис світового кіно Катрін Деньов багатьом видається зразком вдачі. Популярність акторки висока у світі, а в себе на батьківщині вона вже не одне десятиліття вважається зіркою номер один. Навіть в Америці, де, як стверджують знавці, ніколи не цінували французькі вина і французькі фільми, Катрін Деньов здобула славу. Її ім’я асоціюється з кінематографом Франції, а її акторський імідж, сповнений чисто французького шарму, сприймається як еталон краси і жіночності.
Непереборна харизма, чарівний магнетизм і зворушлива чутливість стали візитною карткою уславленої артистки.
Народилася Катрін у 1943 році. Її дитинство було звичайним. Друга з чотирьох доньок Рене Деньов і Моріса Теньяка (артистичний псевдонім — Дорлеак), вона не прагнула стати знаменитою, а тому ніде себе й не проявляла. «Я була повною протилежністю своєї старшої сестри Франсуази,— пригадувала згодом Катрін.— Вона ніколи не курила. Я курила. Вона не вживала алкоголю. Я любила випити. Вона майже нічого не їла, окрім яєць вкруту. А я люблю поїсти».
У Франсуази була мрія стати актрисою. Катрін значно більше цікавили любовні романи і кар’єра модельєра.
Проте доля вирішила інакше — слава великої акторки перепала саме їй. Катрін тричі знімалася зі своїми сестрами. Один раз із Симоною Дорлеак у «Кошенятах» і двічі з уже згадуваною Франсуазою — у фільмі «Сьогодні ввечері, або ніколи» і (незадовго до загибелі Франсуази в автокатастрофі) у мюзиклі Жака Демі «Дівчата з Рошфора».
Можна говорити, що акторська кар’єра Деньов почалася з 16 років — у невибагливій комедії Андре Юннебеля «Учениці коледжу». Однак увагу на молоду акторку звернули лише в 1962 році, після зйомок у фільмі «Порок і доброчинність» Роже Вадима (він же Плем’янніков). Сестра Франсуаза привела її в модний у Парижі клуб «Еппі клаб», де Катрін з ним і познайомилась. Роже Вадим на той час уже був відомим і мав репутацію відкривача талантів. Це він зробив зірку з Бріджит Бордо, знявши фільм «І Бог створив жінку». Вадим дав Катрін роль доброчинності у своєму фільмі. Картина ця отримала визнання, хоча від Деньов як від актриси режисер на той час був не в захваті. Зате роман між ними подарував їм сина, який став актором.
Світову славу мадемуазель Деньов приніс знаковий музикальний кіношедевр Жака Демі «Шербурзькі парасолі» (композитор М. Легран), який отримав головний приз Каннського кінофестивалю в 1964 році. Історія трагічного кохання ніжної продавщиці парасоль Женєв’єв і простого хлопця Гі (Ніно Кастельнуово) примусила плакати не одне покоління глядачів. Подібного успіху Демі більше не сягне: і «Дівчата з Рошфора», й інші музичні казки за участі Деньов «Віслюча шкіра» і «Найважливіша подія з тих пір, як людина ступила на Місяць» — тільки це підтвердили.
У 1964 році на майбутню зірку нарешті звернули увагу представники легендарної французької «нової хвилі» — до того часу акторка знімалася лише в тих, кого молоді радикали відносили до зневаженого «татусевого кіно» (наприклад, у Андре Юннебеля («Учениці коледжу»), чи Марка Аллегре («Сьогодні ввечері, або ніколи»). Вона з’явилась у альманасі «Найпрекрасніші злочинства на світі», новели для якого знімали Клод Шаброль, Жан-Люк Годар і Роман Поланські. Останній запросив її на головну роль — божевільної вбивці — в параноїдальний трилер «Відраза». А комедійний дар Деньов уперше по-справжньому проявився в Жана-Поля Раппно в комедійній картині «Життя в замку».
У 1969 році вона знімається в іншого генія «нової хвилі» Франсуа Трюффо в стрічці «Сирена з Міссісіпі», де її партнером був Жан-Поль Бельмондо.
Піком кар’єри Деньов у 60-ті роки стала співпраця з великим Луісом Бунюелем у провокативних шедеврах «Денна красуня», де Катрін зіграла порядну «буржуйку», яка ночі віддає своєму поважному чоловікові, а дні проводить у борделі, і «Трістана».
«Неймовірно! — згадувала Катрін Деньов про роботу з Бунюелем.— Він був сповнений гумору, обожнював акторів, довіряв їм і водночас проявляв нетерпимість. Він керував нами, нічого до кінця не пояснивши, бо не любив багато говорити. З ним доводилось бути дуже уважною. Коли все йшло добре, він мовчав. Складалося враження, що він дозволяє робити акторам усе, що заманеться. Але в рамках класичної форми його фільмів все одно не було великого простору свободи дій».
Завдяки Бунюелю актриса відчула себе майстром імпровізації. Додумувати, домислювати ролі їй довелося і на зйомках «Танцюючої в темряві» режисера Ларса фон Триєра. Його методи роботи з акторами завжди різні, проте їх об’єднує провокативність, намагання відійти від штампів у найзаштампованішому місці. Відомо, що, роблячи цю картину, Триєр вдавався до інсценізації прямого антогонізму головних героїнь, змушував їх сваритися по-справжньому.
1970 рік став для акторки часом тріумфу, вона показала всьому світові широту своїх художніх уподобань — від витонченої стилізації до нещадного психоаналізу.
Повертаючись назад, слід відзначити новий етап у творчій кар’єрі надзвичайної француженки — таким визначальним для Деньов фільмом став «Таке трапляється лише з іншими», на знімальному майданчику якого вона знайомиться зі славетним Марчелло Мастрояні. За сюжетом картини Марчелло і Катрін зіграли подружжя, котре втратило дитину. Режисер Надін Трентіньян для повного відтворення образу (стану хворобливої самотності і страждання) поселила їх у порожній квартирі без меблів, телефону, телевізора і газет, з дуже неясним освітленням і майже без їжі. Результат був разючий: коли актори вийшли з «ув’язнення», трохи здичавілі — епізод зняли з першого дублю. Це не могло не лишити сліду на взаємостосунках двох зірок. Цим «слідом» стала їхня донька Кьяра, в майбутньому — актриса.
Відзначилася видатна актриса світового кіно і в рекламі. У віці 25 років Річард Аведон зняв її для ролика Сhanel № 5, посадивши оголену фігуру акторки у флакон парфумів. А через десять років вона в черговий раз стала символом Франції: з неї зліпили бюст національної героїні Маріани. Тепер «голова» Катрін прикрашає кабінети французьких посадовців.
90-ті роки стали найнасиченішим, найстрокатішим періодом у творчості зірки. Якщо більшість виконавиць з великою складністю долає перехід з одного віку в інший, що часто тягне за собою різку зміну амплуа та характеру ролей, то Деньов працює без найменших, так би мовити, «простоїв», сміливо змінюючи імідж і не боячись старіти. Єдина вимога акторки — цікава постать режисера, і з цим вона майже ніколи не помиляється.
Інтелектуал-чилієць Рауль Руіс, португальський патріарх Маноель де Олівейра, символ незалежних Леос Каракс, данський «догматик» Ларс вон Триєр, «примхливе дитя» французького кінематографа Франсуа Озон і старі знайомі Андре Тешине, Аньєс Варда, Ніколь Гарсія — це далеко не повний, але доволі показовий список режисерів, з якими останнім часом працювала Катрін Деньов.
Жага експериментів, пошук нових форм для саморозкриття, розширення меж власного таланту вирізняє неперевершену француженку серед багатьох інших акторок її покоління. Подібна відкритість до нового — характерна риса молодості.
Вона не боїться нічого. Ті, хто бачив «8 жінок» (2001) Франсуа Озона стверджують, що найсильніше враження від фільму справила сцена поцілунку героїнь Фанні Ардан та Катрін Деньов. «Я люблю дивувати»,— визнає акторка.
Два «Сезари», номінація на «Оскар», «Золотий ведмідь» у Берліні за внесок до кіномистецтва, майже півстоліття перед камерою,— як казав Ф. Озон: «Катрін Деньов — сама історія кіно». Вона — одна з рідкісних «чисто» кінематографічних актрис. Жодного разу не грала в театрі і практично не знімалась у телефільмах, що у Франції є важливою складовою професійного акторського життя.
На цьогорічному МКФ «Молодість» К. Деньов з рук Президента України В. Ющенка отримала приз «За внесок у світове кіно».