Правоохоронці Луганщини викрили організовану злочинну групу шахраїв, котрі обдурювали своїх жертв, представляючись працівниками міліції й пред'являючи підроблені посвідчення. Роль головних виконавців грали двоє 30-річних жителів Росії, котрі у себе вдома попалися на розбійному нападі, але змогли втекти і були оголошені в міжнародний розшук. Хлопці прибилися в Україну, де в місті Слов'яносербську мешкав приятель одного з них.
Їхній український друг також був їм до пари і мав судимість, але спеціалізувався не на розбійних нападах, а на «культурному інтелігентному» шахрайстві. Свого часу він разом з іншим хлопцем дурив людей на виготовленні та установці пластикових вікон і металевих дверей. Знаходили замовників, представлялися працівниками фірми, укладали угоду, брали передоплату (не менш ніж тисячу гривень) — і поминай як звали. А після того як погоріли і отримали умовний строк позбавлення волі, підробляли таксистами.
Таким чином, дві пари пройдисвітів — російська та українська — створили інтернаціональну бригаду, яка невдовзі почала «нападати» на місцевий нелегальний бізнес. Поштовхом саме до такого варіанта розгортання подій стало знайомство з луганським «художником», який виготовляв на замовлення підроблені паспорти. Малював на комп'ютері, друкував на принтері, обклеював обкладинками та гравіював на них написи золоченими літерами. За 300 гривень він узявся виготовити їм і міліцейські посвідчення.
Щоправда, у самоучки були проблеми з наявністю оригінального зразка, через що він виготовив не такі документи, якими насправді користуються працівники міліції України, а ті, котрі він колись бачив у кіно. Вийшло щось на кшталт червоної книжечки, яка в МВС не використовується з 1993 року.
Головним об'єктом, над яким збиралися працювати самозванці, був підпільний горілчаний бізнес, традиційно поширений у шахтарському краї. Хлопці-таксисти непогано знали його дислокацію, оскільки їм серед ночі неодноразово телефонували по мобільному клієнти і просили привезти горілки. А в ситуації, коли усі крамниці зачинено, не лишається нічого іншого, як іти до самогонників.
Схема була приблизно такою. До тітки-самогонниці спочатку підсилали «закупочного», котрий розраховувався за горілку «міченими» купюрами. Потім заходили двоє чоловіків, які пред'являли міліцейські посвідчення і постанову про проведення обшуку. Далі до оселі запускали двох свідків-понятих.
Зрозуміло, що «міліціонерами» були двійко росіян, котрих ніхто у місті не знав. Вони завжди були добре одягнені — у костюмах, білих сорочках, краватках, поводились суворо, але ввічливо, як личить справжнім правоохоронцям. А двоє «понятих» були місцеві таксисти, котрих, навпаки, знали усі самогонники міста. Ці хлопці почувались ніяково, так, ніби вони опинилися тут випадково, буцімто стояли і очікували на пасажирів, а тут зненацька приїхали інспектори ДАІ, які наказали бути понятими і їхати куди скажуть.
Результат операцій був різним, залежно від ситуації. В одних випадках вилучали тільки «мічені» купюри і самогон, який вдавалося знайти в хаті; в інших, якщо господарі ледь не навколішках благали взяти хабара і залишити їх у спокої, «міліціонери» за посередництва спільників-«понятих» набивали ціну і погоджувалися. Траплялося, що самогонники лика не в'язали від попередньо вжитого алкоголю, тоді самозванці, скинувши личину солідності й суворості, нишпорили по оселі, хапаючи все, що погано лежить: золоті ланцюжки, каблучки, годинники, мобільні телефони.
Невдовзі пройдисвітам стало тісно у Слов'яносербську, де вони «відпрацювали» майже усі підпільні міні-гуральні, й діяльність угруповання було перенесено на інші міста. Його ядро лишалося незмінним, проте лави поплічників і навідників увесь час зростали за рахунок представників соціального дна — п'яниць, волоцюг.
Через деякий час банда почала шарпати стихійні ринки, де об'єктами «міліцейської перевірки» були дрібні торговці рибою, фруктами, овочами, сигаретами, салом та іншими товарами. У цієї категорії громадян, які не могли пред'явити ні сертифіката якості, ні будь-яких інших документів, самозванці вилучали і товар, і виторг за нього. Усі ці «процедури» здійснювалися суворо в присутності «понятих». Цікаво, що у громадян, які проходили повз, така активність «міліції» викликала схвалення: нарешті, мовляв, взялися за наведення ладу.
На ринках, звичайно, на відміну від самогонників, заробити можна було більше, але шахраї, надто захопившись, швидко потрапили в поле зору справжньої міліції й були заарештовані. Проти них порушено шість кримінальних справ за фактом шахрайства. Але оскільки в їхніх діях було не лише шахрайство, а й підбурювання до давання хабара, матеріали ще на сім справ відправлено до прокуратури, в компетенції якої, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України,— розслідування злочинів, пов'язаних із хабарництвом.
За повідомленням ГУ МВС України
в Луганській області