ОБЕРЕЖНО, ВАМИ МАНІПУЛЮЮТЬ!
На думку соціальних психологів, усі люди піддаються маніпулюванню, а дехто настільки несамостійний, що навіть не може бути ніким не керований. Власне, маніпулювання визначається як прихована дія, що має на меті змусити кого-небудь до дій або бездіяльності всупереч його власним інтересам. Маніпуляторство є характерним для сфер психології, політики, реклами.

До того ж сутність будь-якої реклами — від політичної до реклами способу життя, товарів — полягає в тому, що інформація подається так, аби споживач на її основі самостійно зробив висновки. Тобто він сам доходить певних висновків, автоматично приймаючи таке знання за своє власне, а відповідно ставиться до інформації менш критично і з більшою довірою. Для будь-якої людини важливими є відносини «я і суспільство», тому подібна реклама часто маніпулює різними соціальними установками людини, серед яких — самооцінка, самоствердження, громадська думка...
Маніпуляторів і маніпуляцій упродовж життя можемо зафіксувати безліч, щоправда, переважно після того, як відчули на собі їхній вплив. Розібратися у темі нам допоможе кандидат психологічних наук, декан факультету психології Київського інституту бізнесу і технологій Людмила Гридковець.

Через дозу правди
— Маніпулятори, судячи з усього, люди активні...
— Тут треба розрізняти дві категорії — маніпуляцію та активацію. Перша полягає в тому, щоб досягти своєї мети за рахунок інших людей. А друга — це коли одна людина хоче щось відкрити іншій. Коли хлопець дарує дівчині квіти, запрошує її до ресторану, усе залежить від його мети. А якщо його думки про ліжко, це — чітко продуманий крок, адже одне зі слабких місць жінки — щось смачненьке. Вона розслабляється, починає більше довіряти чоловікові, який за нею упадає. Хлопець активує взаємини, коли не має на меті якоїсь користі для себе, натомість отримує насолоду від спілкування з дівчиною, не думаючи, чи матиме ця зустріч продовження.
— Чи легко розпізнавати маніпуляторів?
— Насправді важко. Вони здатні формувати у «піддослідного» певні почуття. Перше з них — почуття невпевненості, за яким виникає почуття ступору, а далі відбувається підміна базових понять. Розглянемо побутову ситуацію. Телефонний дзвінок жінці: «Ти впевнена, що твій чоловік зараз на роботі, а не деінде?» Жінка відразу переживає шок, а далі сама підмінює базові поняття: «Два тижні тому хтось телефонував і кинув слухавку, а місяць тому його сорочка була забруднена помадою, а вчора ніби парфумами від нього пахло — яка я дурепа!» Тобто ми бачимо, як діє маніпулятивний процес. Людина починає сумніватися в тому, у чому була впевнена, а далі наражається на класичний засіб маніпуляції, коли їй дається частина правдивої інформації. Людина перевіряє її, переконується у тому, що вона правдива, і готується до сприймання нової частини інформації. Неначе на рибалці рибина куштує хробачка, переконується у тому, що він смачненький, а потім заковтує його рештки разом із невблаганним гачком.
Як така маніпуляція виглядає в реальності? Розглянемо на прикладі діяльності гендерних організацій, котрі підтримують гомосексуалізм. Це традиційно звучить так: «Дослідження провідних науковців світу доводять, що явище гомосексуалізму у вищих ссавців існує. Їхні дослідження доводять, що він існує у первинних людських спільнотах, до того ж показують, що гомосексуалізм існує упродовж століть. Напрошується висновок — гомосексуалізм є природним виявом людської сексуальності». Насправді усе це — прояв маніпуляції, адже дається тільки частина правдивої інформації. Якщо ми її розширимо, вона виглядатиме так: «Убивство (канібалізм, педофілія) існує у вищих ссавців, у первинних людських спільнотах і протягом історії людства. То чи вважати це за норму?»
Бачите, як легко маніпулювати людьми і підмінювати поняття, ґрунтуючись на обмеженому доступі до інформації. Цим методом користуються всі сектори громадського життя, включаючи політику, економіку, психотерапію, релігію...
— Розпочалася передвиборча кампанія. Як, використовуючи зовнішні чинники, кандидати на президентство впливають на населення?
— Розглянемо їх. Арсеній Яценюк — смугасті плакати, спрямовані на загальну «мобілізацію», відсторонений, ніби порожній погляд. Ця реклама розрахована радше на європейців, а українці — кардіоцентрична нація, у нас інформація сприймається «від серця до серця».
Юлія Тимошенко звертається до несвідомого у людині. Плакати із написами «Вона працює» привертають увагу червоним кольором на білому тлі. Невдовзі сподіваєшся побачити: «Сонце світить — вона працює, дощ іде — вона працює». А зараз, коли виникло ототожнення з Україною тієї, хто працює, у тих, хто у ній сумнівався, виникає почуття провини — «як це я не сприймаю Україну?» А коли прем’єр розповідає на мітингах про те, як жила з великою родиною в однокімнатній квартирі, як її мати-диспетчер в автопарку щодня виходила на зміну, і як вона сама розвантажувала на заводі шини, тут реалізується маніпулятивна модель, що називається «американська мрія»: людина з неабиякими проблемами поступально йде до верхів суспільства.
Віктор Янукович зробив ставку на людей зрілого віку — у нас у соціумі цей вік домінує. Його реклама працює на аудиторію віком від сорока років. Чого варта обіцянка «Почую кожного!» Це спрямовано не на тих, хто має конкретну позицію, а на тих, хто сумнівається у своєму виборі.
Сергій Тігіпко розпочав свою передвиборчу агітацію з реклами книги про «сильну Україну». На плакатах і телекартинках його права рука збільшена у розмірах, притягує до себе увагу, нібито засвідчує спрямованість вперед, а великий палець вгорі немов промовляє: «Все буде о’кей!» Модель сильного лідера краще спрацювала б у патріархальному російському суспільстві, а українці, повторюю, нація кардіоцентрична.

Із нами торгують маріонетки
— Зараз у крамницях працюють так звані косметологи-консультанти, які по-сектантському наполегливо намагаються «втюхати» жінкам диво-креми чи косметику. Вочевидь, ці люди вірять у те, що рекламують, і навіть у позаробочий час не можуть розмовляти про щось інше. Явно абсурдний текст реклам не викликає у них ні відрази, ні якихось запитань на рівні звичайної побутової логіки.
Колись мені випало поспілкуватися з однією наполегливою пані, яка рекламувала «Гербалайф». Вона затято твердила, що цей засіб — панацея від усіх хвороб і наводила дикий приклад: «Вітаміни нашої серії допомогли моїй знайомій пережити смерть дочки у ДТП...» Склалося враження, що задля зиску людина вигадує якусь чудасію і через мить починає в неї вірити...
— Насправді ці люди самі є жертвами маніпуляції. Під час тренінгів із просування товару, де навчають цих менеджерів, відбувається їхня конгруентність (ототожнення) з товаром і фірмою. Особа стає запрограмованою на цей товар, вона зазвичай сама його використовує, у неї стосовно нього немає критичного мислення, що і закладено в маніпуляції. Тільки той менеджер протримається у компанії, хто свято вірить у необхідність її продукту. До того ж якщо йдеться про продаж товару, під цим мається на увазі його якість та відповідальність виробника. А просування товару, тобто його пропозиція, нібито ні до чого не зобов’язує.
— Рекламний слоган однієї із відомих косметичних фірм звучить так: «Адже ти цього варта». Як на мене, принизливо бути вартою вмісту тюбиків. На кого розрахований цей слоган?
— Найперше на жінок, зорієнтованих на ідеальну зовнішність — акцент робиться не на природній, осмисленій жіночності, а на відповідності модним стандартам — косметичні засоби нібито зможуть зробити споживачок унікальними. Нібито йдеться про найкращі товари, а з іншого боку лунає заклик: «Жінко, ти трохи не дотягуєш до ідеалу, піднапружся!» Так відбувається маніпуляція. По-перше, викривлюється модель жіночності; по-друге, на цьому тлі починається просування будь-яких товарів із підтягування себе до цих стандартів.
— Чи може бути маніпуляторською соціальна реклама?
— Звичайно. Це, скажімо, реклама презервативів, яка насправді, попри скерованість на безпечність сексу і здоров’я споживачів, спрямована на розвиток бізнесу, адже просування гумових виробів збагачує їхніх виробників. Реальна користь від цієї гуми — близько 70%, вони знижують імовірність зараження статевими хворобами, але не є панацеєю. Якщо в людини формується думка про безпечність сексу, то зникає відповідальність за кількість статевих зв’язків. А тільки сталий контакт може убезпечити її від низки неприємних хвороб.
Цікаво розповів про таку «пропаганду здорового способу життя» одинадцятикласник: «До нашої школи прийшли представники соціальної служби, роздали усім презервативи. Відтоді, коли я зустрічаюся зі своєю дівчиною, мене так тягне використати цей презерватив, що я ледь стримуюсь, аби не запропонувати їй секс. Хоча до цього у мене наміру такого не було, і взагалі я відчуваю відповідальність за наші взаємини».
Підлітками маніпулюють телебачення та Інтернет. Серіали для них зорієнтовані на показ нормальності випадкових сексуальних стосунків, коли незайманість у шістнадцять років вважається... найбільшою непристойністю.

Сімейні ігри
— У родині моїх знайомих дорослі діти маніпулюють матір’ю. Шістдесятирічна жінка одна утримує сім’ю. Старший, 26-річний син удає з себе непрактичного, що нібито не може влаштуватися на роботу. Він водить до себе дівчаток, частенько гуляє з друзями. Молодша донька, 19-літня студентка, хитренька та улеслива, вимагає у загнаної життям матері то новий комп’ютер, то гроші на «Макдональдз».
— Матір цієї родини виростила дітей психологічними інвалідами. Мабуть, вона забороняла їм будь-яку трудову ініціативу ще змалечку. Ця жінка може скаржитися на життя, але іншого вона не уявляє, і варто дітям зробити спробу вирватися з цього кола, у неї почнуться до них претензії.
У цій сім’ї домінантою є поведінка матері, її самооцінка підвищується за рахунок висновку: «Я усім пожертвувала задля дітей». Вона готова служити їм усе життя, але втручатиметься у родини, які вони створять.
— Останнім часом ЗМІ багато розповідали про конфлікт за одинадцятирічну дитину між співачкою Крістіною Орбакайте та її колишнім чоловіком. Хлопчика «присудили» обом батькам, і жити він має певний час то у мами, то у тата. Але ж має бути у дитини свій дім?
— Насправді рішення суду можна назвати оптимальним. Розлученим батькам треба вміти розставляти пріоритети, поєднувати свої ролі. Кожна людина доводить: «Я все зроблю заради дитини», але головного — повної родини — часто-густо дати їй не може.

Яна ЛАДОМСЬКА

також у паперовій версії читайте:

---