УКРАЇНА — МОРСЬКА ДЕРЖАВА
В Україні не припиняються дискусії про те, яким має бути військовий флот країни, які завдання він повинен виконувати нині, з якими може зіткнутися в недалекому майбутньому і подальшій перспективі. Думки висловлюються кардинально протилежні: від «навіщо Україні сильні Військово-Морські Сили, якщо нам ніхто не загрожує» до «країні потрібен могутній флот, щоб стати справді значущим гравцем світової політики». На жаль, доводиться констатувати, що побудувати сучасні ВМС за вісімнадцять років незалежності так і не вдалося. Як і немає поки що єдиної думки у питаннях застосування ВМС: він має гарантувати безпеку лише власних морських рубежів або ж грати активну роль у світовій морській спільноті.
Колишній командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний після здобуття Україною незалежності сам створював флот молодої країни. Багато років він присвятив цій справі, вивчає історію військово-морських сил різних країн світу, тонко розуміється на глибинних процесах і тенденціях у розвитку ВМС сучасних передових країн світу, має свій погляд на те, якими повинні бути Військово-Морські сили України. До речі, до його авторитетної думки прислухаються глави військового і зовнішньополітичного відомств України, оскільки він уже багато років є радником керівників цих міністерств.
— Володимире Герасимовичу, якими, на Вашу думку, мають бути Військово-Морські сили України?
— Часто доводитися чути банальну думку, ніби флот має бути сильним, могутнім. Це, прямо скажу, марні міркування. Флот — це організм, котрий створюється десятиріччями і перебуває в постійному розвитку. Можливі помилки в цьому процесі можуть бути катастрофічними для держави. Згадаймо історію. Кримська війна була програна лише тому, що уряд Росії припустився помилки, своєчасно не розпочавши реформування флоту під парові, броненосні кораблі, а натомість будував вітрильники. Наслідком міністерських помилок була й ганебна катастрофа флоту в російсько-японській війні. Під час Другої світової війни Радянський Союз допустив прорахунок, створюючи флот без засобів протиповітряної оборони. У підсумку був втрачений Балтійський флот, у перші місяці війни загинула значна частина й Чорноморського флоту. А великі надводні кораблі цих флотів, що залишилися, так і не показали себе серед захисників Батьківщини. Ось до чого призводять помилки в процесі створення флоту, ігнорування досягнень сучасної науки і техніки, тактики їхнього застосування.
Тому нині важливо визначити, який флот ми будуємо, чи буде він актуальним через 10–15 років. Потрібно чітко бачити і визначати, якою буде геополітика, які чинники на неї впливатимуть у майбутньому. Це необхідно для того, щоб прогнозувати, якою має бути військова безпека, морська політика України. Очевидно, що країна не зможе існувати відокремлено, а буде змушена брати участь у глобальних процесах. Тому флот майбутнього, на мій погляд, має складатися з двох частин: для оборони свого узбережжя і той, який братиме участь у міжнародній діяльності України. Саме в цьому полягає концепт розбудови українського військового флоту.
Розпочавши перший етап розвитку силової складової нашої морської могутності, ми зупинилися на створенні важкого корвета. Це єдино правильне рішення. Імовірно, країна дуже скоро зіткнеться з необхідністю розробки фрегата, без якого флот не зможе брати участь у міжнародних операціях. Корвети — кораблі закритих морів, їхньої автономності недостатньо для участі в операціях у Світовому океані.
— Побутує думка, ніби будівництво кораблів для ВМС України — дуже дороге задоволення, тож набагато вигідніше купити судна за кордоном. Ваше ставлення до цього?
— Треба розглядати питання морської могутності України, яка формується з огляду на амбіції країни. Якщо зважити, що поверхня земної кулі на 70% складається з води, то позбавити себе можливості бути в співтоваристві, яке освоює Світовий океан, нерозумно. Отже, маємо подбати про морську міць своєї країни. Коли в цій ситуації говоримо, що не будуватимемо кораблів, ми завдаємо нищівного удару по національному машинобудуванню, приладобудуванню і суднобудуванню.
Свого часу я пропонував таку схему. Україні для виконання завдань у Світовому океані й утвердження її як могутньої держави, тепер потрібні фрегати. Фрегати «Перрі» ми можемо одержати від США, заплативши 70 млн доларів (вартість підготовки кораблів, боєприпасів і запасних частин) за номінальної вартості не менш як 700 млн доларів. Ці фрегати на 10–15 років успішно «закриють» прогалину, яка утворилася з кораблями дальньої морської зони в складі нашого флоту. А ось корвети потрібно будувати самим: це стане стартовим майданчиком для реанімації військового кораблебудування. Поки відпрацюємо програму корветів, можна буде на цій основі «запускати» програму фрегатів. Реанімувавши кораблебудування, через 10–15 років Україна може озброїти свої ВМС національними фрегатами.
— Як Ви вважаєте, чи вплине фінансова криза на реалізацію програми побудови корвета, чи через брак коштів вона тихо «помре», як більшість програм у Збройних Силах?
— Погодьтесь, криза — це проблеми, а не смерть. Я вірю, що програма буде благополучно запущена. Інакше — катастрофа для морської потуги України. Крім того, розвалюються не тільки Військово-Морські сили, а й величезний сектор економіки, зовнішньополітична і морегосподарська діяльність України.
Важливим є ще один нюанс. Економічно вигідно закладати не один корвет, а чотири відразу. По-перше, вони потрібні ВМС України, а по-друге, це автоматично значно здешевить будівництво кораблів. І, по-третє, збереже вітчизняне суднобудування, що пожвавить економіку країни загалом.
Тепер стосовно фрегатів. Нині ми спостерігаємо за формуванням системи міжнародної безпеки. Дуже важливо для України солідно ввійти в цей процес і брати в ньому активну участь. Тому фрегати потрібні, як повітря. Не заявивши голосно про себе, країна може опинитися на «узбіччі» важливих світових процесів.
— Тоді незрозуміло, чому уряд упродовж багатьох років з таким небажанням фінансує всі програми у ЗСУ?
— Усе дуже просто. Суспільству «запускають» меседжі, нібито Україні ніхто не загрожує. І це в той час, коли пірати щороку захоплюють 5-6 транспортних кораблів, десятки українців уже побували в піратському полоні, а чимало моряків залишаються бранцями дотепер. У нас дехто мислить примітивно, асоціюючи загрозу для держави з ворожою армією на кордоні, готовою до нападу. У зв'язку з цим процитую англійців, які кажуть: «У нас є могутній флот, тому багато чого не відбулося».
— Цікавить Ваша оцінка нинішнього стану ЧФ Росії.
— Оцінюючи Чорноморський флот, потрібно знати, чи відповідає його стан реальним завданням, а не амбітним, що співвідносяться з періодом «холодної війни». Чи нині потрібні 834 «корпуси», як це було в 1989 році? Тому, говорячи про корабельний склад ЧФ, потрібно брати до уваги, якою є реальна військова загроза для Росії. Гадаю, доведеться довго шукати цю загрозу...
— Хотілося б почути Вашу думку з приводу перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму.
— На мій погляд, цю проблему вирішувати треба, але зосереджуватися на ній принаймні недалекоглядно. І вирішити її можна за допомогою нестандартних підходів. Наприклад, оголосити Севастополь економічною зоною, міжнародним торговим портом тощо. Це просте, чудове рішення, яке відкриває севастопольцям очі на те, що вони стоять перед можливістю одержати могутній імпульс для розвитку міста, економіки, сім'ї.
— Але вже нині чути потужну критику подібних проектів з боку Росії.
— Це цілком зрозуміло. Політичному керівництву РФ вигідно для збереження свого впливу в регіоні і на південно-західному, і південному напрямку залишити все, як є тепер. Але повернімося знову до історії. Завдяки тому, що була така могутня військова база, як Севастополь, країна виграла в Кримській війні? Ні, програла! У Першій світовій? Знову поразка! У Другій світовій чи провели хоч одну важливу операцію, яка вплинула на перебіг і результати війни? Ні! Не розглядаючи всіх причин ганебних для нашої спільної історії сторінок, можна дійти висновку: перебування ЧФ у Криму, окрім можливості чинити політичний тиск на Україну, ніяких інших цілей і завдань не має і не матиме!
Тепер щодо Севастополя. Місто в усі часи ставало об'єктом боротьби і захоплення лише тому, що було військово-морською базою! На противагу «героїчним» гімнам, місто, у всіх війнах «неприступне для ворогів», завжди «здавали» ворогам, більше того, захисників цього міста влада завжди зраджувала. Така в нього нелегка доля. У його історії є один період, позначений бурхливим розвитком,— після поразки Російської імперії в Кримській війні. На руїнах колишньої військової бази за 10 років виникло чудове місто. Ось саме до цієї сторінки історії легендарного Севастополя нам і потрібно повернутися. А коли він стане міжнародним торговим портом, ніщо йому не загрожуватиме.
Я впевнений, що таке рішення підтримала б і Москва. Адже в Росії є не тільки політики, а й російський бізнес, який, безумовно, зацікавлений «влити» свої капітали в такий могутній міжнародний об'єкт.