БАНКІРІВ НА «ПЕРЕПРАВІ» НЕ МІНЯЮТЬ?
Знаменита фраза «Кадри вирішують усе» набуває особливого звучання в період потенційної зміни влади. Адже в такий час згадана теза переплітається з ще однією — «Нова мітла мете по-новому»...

Утім, одна з ключових посад в Україні стане «напіввакантною» за місяць до проведення президентських виборів, оскільки 16 грудня закінчується термін офіційного перебування на посаді голови Національного банку нашої держави Володимира Стельмаха. Нагадаємо, згідно з українським законодавством, керівник головної фінансової установи має п’ятирічну каденцію.
Нині мало хто пригадує, як 16 грудня 2004 року Верховна Рада затверджувала Володимира Семеновича на його нинішній посаді. Це було справді тріумфальне повернення банкіра до НБУ — за його кандидатуру проголосувало 428 народних депутатів. Тепер цей результат залишається абсолютним рекордом щодо кадрових голосувань.
Доречно також нагадати, що п’ять років тому Стельмах повернувся у крісло головного банкіра України після дворічної перерви. Наприкінці 2002-го, в результаті формування тодішньої «кучмівської» більшості, він змушений був піти у відставку, звільнивши місце для Сергія Тігіпка.
Проте близькість у часі завершення повноважень Стельмаха і дати президентських виборів дає підстави більшості спостерігачів припускати, що Стельмах бодай певний час працюватиме на своїй посаді «понадурочно». До того ж, за словами Валерія Литвицького, керівника групи радників голови НБУ, Стельмах не налаштований подавати заяву про відставку негайно в день закінчення терміну повноважень. Мовляв, за законодавством він може, але не зобов’язаний цього робити.
Чинний керівник Нацбанку небезпідставно стовідсотково вважається «людиною Президента». Власне, коли п’ять років тому народні депутати затверджували Стельмаха на посаді, практично ні в кого не було сумнівів у перемозі Віктора Ющенка на виборах глави держави в «третьому турі».
Відтоді обидва посадовці спільно пройшли, що називається, Крим і Рим. Попри те, що претензій до Володимира Семеновича, зокрема керівництва Нацбанку, загалом було чимало, Віктор Ющенко постійно давав зрозуміти: Стельмаха він не здасть.
До цієї канви цілком вписується ще одна заява Валерія Литвицького. За його словами, українське законодавство не встановлює часових обмежень для глави держави при ухваленні рішення про зміну керівника Нацбанку після завершення терміну повноважень його керівника.
До цього можна додати і те, що до Володимира Стельмаха кілька разів були претензії, мовляв, він давно досяг 65-річного віку. Після цього буцімто потрібно залишати державну службу. Але річ у тім, що навіть на момент затвердження Стельмаха на нинішній посаді йому тоді було майже 66 років. А 18 січня 2010-го Володимир Семенович святкуватиме свій 71-й день народження.
Та хай там як розгортаються події, а рано чи пізно Президентові (чинному чи наступному) доведеться подавати до Верховної Ради кандидатуру нового керівника НБУ. Тут доречно було б поглянути на можливих фігурантів, котрі можуть претендувати на цю посаду.
Тривалий час кандидатом номер один вважався Петро Порошенко. Особливо подібні розмови посилилися, коли в 2007 році він очолив Раду Національного банку. Багато хто розглядав це як таку собі проміжну сходинку до головного банківського крісла в державі.
Однак тепер Порошенко має не менш значущу посаду — міністра закордонних справ. Хоча це зовсім не означає, що він перестав бути претендентом на посаду керівника Нацбанку. Передовсім тому, що Петро Порошенко давно не сприймається в суспільстві як винятково президентська креатура. Йому вдається вміло маневрувати між різними політичними силами.
Власне, навіть його призначення на посаду міністра закордонних справ це красномовно доводить. Адже наразі більше не вдалося заповнити жодної (!) вакантної посади в Кабінеті Міністрів. А їх нині більш ніж достатньо.
Ще одним потенційним претендентом на посаду голови Національного банку спостерігачі називають Арсенія Яценюка. Саме він доклав чимало зусиль для утримання фінансової стабільності в державі під час попередніх президентських виборів і Помаранчевої революції. На той час Яценюк був лише заступником голови НБУ, а керівником цього відомства — Сергій Тігіпко. Однак на період президентської кампанії він брав офіційну відпустку, бо очолював штаб тодішнього кандидата від влади Віктора Януковича.
Яценюк із честю вийшов з того випробування. Хоча це не означає, що й тепер його можуть підтримати. По-перше, він не користується стовідсотковою повагою серед представників банківського сектора. Проте це лише півбіди. Бо знайти людину, котра б задовольнила усіх, неможливо апріорі.
Друга причина, яка може завадити Яценюку, значно вагоміша. Зараз Арсеній Петрович — людина значно відоміша, ніж п’ять років тому. Якщо тоді він сприймався багатьма саме як незаангажована постать, то нині, хто б його не запропонував, це може сприйматися як вияв політичної кон’юнктури.
До того ж посада в Нацбанку може розцінюватися для Яценюка як такий собі крок назад. Він бо встиг пізнати смак головування у Верховній Раді. Та й нинішній статус кандидата в президенти не всім політикам дає змогу розмінюватися «на дрібнички». Чи є саме таким політиком Арсеній Яценюк — час покаже.
Доводилося чути, що й згадуваний Сергій Тігіпко має певні шанси на повернення у керівне крісло НБУ. Відповідного досвіду у Сергія Леонідовича навіть більше, ніж у його нинішнього конкурента у президентській гонці — Яценюка.
По-перше, Тігіпко знаний тим, що стояв біля витоків «Приватбанку». По-друге, він значно довше, ніж Яценюк, працював на різних посадах в уряді. Скажімо, в кабінетах Павла Лазаренка та Валерія Пустовойтенка він був віце-прем’єр-міністром із економічних питань. В уряді Віктора Ющенка певний час працював міністром економіки.
По-третє, Сергій Леонідович уже очолював НБУ з грудня 2002-го до грудня 2004 року. Якби не його згода працювати довіреною особою кандидата Януковича, ще невідомо, як далі повернулася б його доля. Ключові претензії до Тігіпка тоді зводилися до того, що він поміняв НБУ на кандидатський штаб. До професійних якостей банкіра якихось великих претензій не було.
Доречно нагадати, що два тижні тому деякі кандидати в президенти почали несміливо «зондувати ґрунт» у пошуках можливої співпраці після виборів. Зокрема, Віктор Янукович натякав на те, що в разі своєї перемоги запропонує прем’єрську посаду кандидатові, котрий 17 січня наступного року посяде третє-четверте місце. Чому б не припустити, що подібні «торги» (натяки, консультації — потрібне підкреслити) незабаром можуть розпочатися і навколо потенційно вакантної посади керівника Нацбанку. Тоді статус кандидата в президенти може не стільки заважати, скільки допомагати. Головне — вчасно встигнути на потрібні перемовини...
Серед інших можливих претендентів на місце Володимира Стельмаха експерти називають нинішнього першого заступника керівника президентського Секретаріату Олександра Шлапака, першого заступника керівника Нацбанку Анатолія Шаповалова та відомих банкірів Бориса Тимонькіна й Ігоря Юшка.
Головний висновок, який можна зробити з численних висловлювань та припущень, такий. Після відставки чинного керівника Національного банку у цьому відомстві неминуче почнуться якісно нові зміни, адже Володимир Стельмах незмінно асоціювався зі старою (ще радянською) банківською школою.

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте:

---