ЄВРОПА — ЗА БЕЗПЕКУ І СПІВПРАЦЮ
В Афінах 1–2 грудня 2009 року відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн — членів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Ця організація набула свого нинішнього вигляду у 1995-му. Тоді було окреслено коло завдань, які вона мала вирішувати. Зокрема, організація була покликана стати дипломатичним майданчиком для взаємодії країн — членів НАТО та держав, які до цієї організації не належать, з питань європейської та, значною мірою, євразійської безпеки. Адже після розпаду СРСР сфера повноважень ОБСЄ була розширена на нові конфліктні зони, розташовані на Кавказі й у Центральній Азії. Утім, у 1999 р. під час активної фази косовського конфлікту стало зрозуміло, що можливості організації впливати на розгортання подій є обмеженими. Причини такого стану речей найперше пов'язані з суперечностями між національними інтересами держав — учасниць ОБСЄ. Крім того, на низьку ефективність результатів її діяльності вплинув механізм ухвалення рішень, заснований на принципі одностайності. Тобто кожна країна — член ОБСЄ — може заблокувати реалізацію рішень всієї організації. Водночас ця організація не має власних збройних сил, приміром, для виконання безпосередніх місій у зонах конфліктів. Унаслідок цього, починаючи з 1999 року, точиться дискусія з приводу того, чи наділяла ОБСЄ Росію повноваженнями для проведення миротворчих місій у Придністров'ї, Абхазії й Південній Осетії. Посилення та поглиблення розбіжностей між Росією й іншими членами організації призвело до зміни пріоритетів у діяльності ОБСЄ з питань безпеки на питання демократизації й прозорих виборчих процедур за західними стандартами. Однак розбіжності між Росією та ОБСЄ стали ще більш непримиренними. Символом «міні-холодної війни» між Росією і ОБСЄ можна вважати лютневий виступ 2007 року тодішнього російського президента Володимира Путіна в Мюнхені. Російський керівник закликав ОБСЄ відмовитися від моніторингу виборів на пострадянському просторі. Вже за рік у відносинах Росії та ОБСЄ виникли додаткові ускладнення. Москва звинуватила організацію у подвійних стандартах, які далися взнаки під час проголошення у лютому 2008-го незалежності Косова. Після «п'ятиденної» російсько-грузинської війни у серпні 2008 р. Кремль визнав незалежність Абхазії та Південної Осетії, усунувши ОБСЄ від урегулювання кавказьких проблем. Додатковим подразником була активізація зусиль ОБСЄ на Придністровському й Нагірно-Карабаському напрямках. У підсумку Росія запропонувала власну концепцію вибудовування нової європейської системи безпеки з урахуванням домінування у ній НАТО. Фактично Росія претендує на визнання за собою права вирішального впливу на питання європейської безпеки. На такому непростому політичному тлі відбулася афінська зустріч міністрів закордонних справ країн ОБСЄ. Росія офіційно для обговорення запропонувала свій проект Договору про європейську безпеку. Цілком зрозуміло, що, зважаючи на суперечності між Росією та західними країнами — учасницями ОБСЄ, не варто було очікувати «проривних» рішень. Позитивним моментом є факт проведення такої зустрічі, яка дала змогу безпосередньо обговорити актуальні проблеми європейської безпеки. Українська делегація виступила проти визнання за Росією права вето на питання європейської безпеки та констатації наявності виняткової російської зони впливу на пострадянському просторі. Намагаючись пом'якшити атмосферу непорозуміння, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Росія не виключає можливості своєї участі у програмі Європейського Союзу «Східне партнерство». Водночас напередодні афінської зустрічі було запропоновано ідею входження Абхазії й Південної Осетії до Співдружності незалежних держав. У такому разі це автоматично розширило б коло суб'єктів міжнародного права, які визнають ці нові незалежні державні утворення. Однак можливість такого вирішення кавказьких проблем виключається загальновідомою позицією більшості країн СНД щодо абхазького та південно-осетинського питань. Отже, головним результатом афінської зустрічі ОБСЄ стала чергова констатація потреби в мирному врегулюванні конфліктів, пошуку взаєморозуміння на основі визнання широкого спектра інтересів. Однак подальший пошук реальних дипломатичних механізмів вирішення цих проблем буде непростим як для ОБСЄ, так і для інших дипломатичних форумів. також у паперовій версії читайте:
|