СЦЕНАРІЙ З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ, або ЯКИМ МОЖЕ БУТИ ФІНІШ ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ КАМПАНІЇ
Президентські вибори, які невпинно наближаються, уже тепер ставлять перед суспільством чимало непростих запитань. Втім, після 17 січня їхня кількість може збільшитися. Наприклад, чого варта недавня заява Віктора Ющенка про те, що за півтора місяця ми з вами фактично братимемо участь у... загальнодержавному референдумі.

Виступаючи на урочистостях із нагоди 18-ліття референдуму на підтримку Акта про Незалежність нашої держави, В. Ющенко заявив: «17 січня — це день національного референдуму. Коли ми говоримо про вибори президента, це — вибір по якості, якого ще не бачила Україна, ще не переживала. Це вибір української долі, якості політики». За його словами, йдеться про те, чи стане Україна сателітом, колонією, чи повернеться додому — в Європу.
Власне, частково з главою держави можна погодитися. Прикро, що після 18-річного існування України як незалежної держави питання саме такого вибору і в такому контексті присутнє. Однак доводиться констатувати: упродовж п'яти років президентства Віктор Андрійович, як і двоє його попередників, не зумів безповоротно вивести це питання за дужки.
Навіть з його слів випливає, що нині ми, по суті, перебуваємо в якійсь незрозумілій «буферній зоні» — ні в гостях, ані вдома. Бо Президент говорить лише про можливість «повернення додому, в Європу», а не про необхідність залишитися там. То де ж, на думку Віктора Ющенка, перебуває наша держава нині? Який ще термін для потенційного «повернення» визначив нам чинний глава держави? Пригадується, п'ять років тому більшість громадян, котрі підтримали Віктора Андрійовича, щиро сподівалися опинитися серед своїх європейських побратимів уже тепер...

Чия демократія демократичніша?
Насправді нинішні вибори можуть ознаменуватися ще однією не надто приємною особливістю. Віктор Ющенко заявляє, що за його політичним курсом «існує дуже мало союзників». А ще він не вірить у щастя людини, якщо вона — невільна. Водночас очікуване волевиявлення громадян чи не вперше в новітній історії характеризується тим, що більшість кандидатів відкрито обіцяє не поглиблення демократичних процесів, а їх згортання.
Поки цю особливість не надто помічають в широких масах. Принаймні, про це публічно заявив Кость Бондаренко, директор Інституту Горшеніна. «Головне питання порядку денного нинішньої виборчої кампанії — питання наведення ладу в країні,— констатує політолог.— Тож кандидати в президенти роблять відповідні обіцянки».
Показово також, що пан Бондаренко (котрий на минулих виборах глави держави був одним із тих, хто опонував Вікторові Ющенку) покладає відповідальність за такий стан справ на чинного главу держави: «Віктор Ющенко упродовж п'яти років перебування на посаді Президента не зміг зрозуміти однієї особливості демократії: це не вседозволеність, а перш за все відповідальність».
Звичайно, тут можна посперечатися з шановним експертом. Зрештою, Віктор Ющенко не схожий на політика, котрий з усіх сил тримається за владу і ні за яку ціну не згодний з нею розлучатися. Це — значний показник демократичності чинного правителя. До того ж усе пізнається в порівнянні: уявлення про демократію більшості інших провідних кандидатів значно примітивніші, ніж у Віктора Ющенка. В цьому українське суспільство не раз мало можливість пересвідчитися. І не дай, Господи, продовжувати цей процес.

На потенційних прем'єрів розрахуйсь!..
Утім, саме тепер почалися перші (поки що несміливі) спроби кандидатів прозондувати майбутній ґрунт, по якому їм доведеться ходити після 17 січня. Скажімо, Віктор Янукович нещодавно заявив, що в разі своєї перемоги він готовий запропонувати посаду прем'єр-міністра кандидатові, котрий фінішує у «великих перегонах» третім або четвертим.
Судячи з попередніх соціологічних даних, таким політиком стане не Юлія Тимошенко — їй пророкують друге місце в першому турі. Хоча одна фразочка, що злетіла з вуст лідера ПР під час відвідин ним Чернігівщини, дає привід замислитися. Звертаючись до мешканців краю, Янукович урочисто проголосив: «Не втрачайте надію. Вона вже поруч». Доволі красномовно з огляду на бютівську рекламу.
Якщо не брати до уваги цю обмовку, то представники Партії регіонів на всі голоси доводять, що жодних переговорів із БЮТ на предмет потенційної співпраці після виборів вони не ведуть.
Проте за кадром чомусь залишається одна «дрібничка». Згідно з чинною Конституцією обрання нового глави держави аж ніяк не означає автоматичну заміну керівника уряду. Себто хоче того Віктор Янукович чи ні, але (навіть у разі перемоги) йому бодай певний час доведеться працювати пліч-о-пліч з Юлією Володимирівною.
Нинішні заяви з приводу потенційних прем'єрських «пропозицій» чи «консультацій» свідчать передовсім про те, що провідні політики усе ще живуть 2004 роком, коли в державі діяла інша редакція Основного закону. І, що найбільш показово, першим про наміри «пропонувати комусь прем'єрську посаду» заявив лідер політичної сили, котра на широкий загал нібито проповідує подальше розширення парламентаризму і закріплення досягнень попередньої політреформи-2004. Навряд чи це проста випадковість.
Певна річ, що після президентських виборів Верховну Раду може очікувати переформатування політичних сил. І Юлія Тимошенко, цілком імовірно, не всидить у своєму кріслі (воно й нині під нею час від часу похитується). Однак змінювати прем'єр-міністра обов'язково буде потрібно в разі перемоги на президентських виборах лідерки БЮТ.
Тут позиції Тимошенко видаються дещо кращими за позиції Януковича. Адже й тепер уряд спирається хоч і на відверто недієздатну, та все ж таки на формально чинну й задокументовану коаліцію. Звідси можна зробити ще одне припущення — за перемоги Юлії Тимошенко вона спробує зосередити у власних руках якомога більше влади. Проте ділитися нею з «регіоналами» вона точно не захоче.
Януковича та його прибічників це найбільше лякає. Тому основний вектор боротьби спрямований проти чинного керівника уряду. Що показово, у цій боротьбі спільні точки дотику знайшли учорашні опоненти — «два Віктори».
Низка спостерігачів припускає, що недавня заява-пропозиція головного «регіонала» з приводу потенційного прем'єрства найперше стосується не Арсенія Яценюка чи Сергія Тігіпка, а Віктора Ющенка. Але й у цьому відношенні в обох політиків є певний досвід спілкування. Про це наразі мало хто пам'ятає, але в історії їхніх стосунків був такий епізод.
Під час теледебатів напередодні третього туру попередніх президентських виборів Янукович, відчуваючи неминучість своєї поразки, відверто намагався «випросити» в Ющенка посаду прем'єр-міністра. Тоді він не менш ніж п'ять разів повторив запитання: чи готовий Віктор Андрійович спільними зусиллями будувати державу? Ющенко дипломатично відповів, що готовий. Як засвідчили подальші події, не надто й покривив душею. Достатньо згадати підписання так званого меморандуму між владою й опозицією восени 2005-го або Універсал національної єдності влітку 2006 року...
Таким чином, нинішня сторінка непрямого «брудершафту» Ющенка та Януковича цілком лягає на попередню канву їхніх стосунків. Не без їхньої активної участі проти Юлії Тимошенко використовується кілька ключових прийомів. Привід перший опонентам леді Ю підкинув грип. Зараз важко знайти людину, котра б не чула, що Тимошенко воліла привласнити на передвиборчу кампанію мільярд гривень бюджетних коштів з тих, що, буцімто, передбачалися на боротьбу з епідемією. Лише недремне око «двох Вікторів» завадило такому сценарію. (Те, що «регіонали» попервах проголосували «за» пропонований урядом проект закону — дрібничка).
Другий, не менш болючий удар по прем'єр-міністрові — ухвалення парламентом і підписання Президентом нових соціальних стандартів. Треба бути великим прихильником Юлії Тимошенко, щоб після «регіональної» реклами («Вона цинічно порушує закон, не погоджуючись виплачувати соцстандарти») залишатися на бютівських позиціях.
Ці два приклади «співпраці» Віктора Андрійовича та Віктора Федоровича є найпоказовішими. Можна наводити й інші. Ми обмежимося ще однією цитатою політолога Костя Бондаренка: «Ющенко і Янукович нині створили тандем не менш колоритний, ніж тандем Медведєв— Путін у Росії»,— вважає експерт.
Пригадуючи недавню історію з «брудершафтом», що не відбувся між ПР і БЮТ, можна констатувати: подібний тандем спокійнісінько міг утворитися й за участі іншої фігурантки.
Однак на сучасному етапі гіпотетична можливість прем'єрства чинного Президента за умов сходження на його нинішню посаду Януковича не видається чимось неймовірним. Можливо, з таким розгортанням подій можна було б змиритися, якби не одна обставина. Чомусь уже понад чотири роки екс-соратники з «помаранчевого» табору діють за принципом: якщо я співпрацюю з «регіоналами» — це об'єднання держави. А якщо він (вона) — це зрада. Схоже, численні наступання на одні й ті самі граблі їх нічого не навчили. І навряд чи колись навчать.

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте:

---