Минулого тижня у Верховній Раді було зареєстровано законопроект про ліквідацію податкової міліції. Така дещо дивна пропозиція аргументується користю від скорочення витрат на утримання управлінського апарату, покращення умов для підприємницької діяльності, зменшення корупції в Україні. Цей набір пропагандистських штампів можна було б сміливо віднести на рахунок передвиборчого популізму одного з авторів (відомого нардепа, який до того ж є кандидатом у президенти), а на самому питанні зайве уваги не загострювати. Однак неважко передбачити, що чим ближче до виборів, тим частіше з уст кандидатів будуть лунати непродумані, але приємні для слуху пересічного виборця проекти, які у випадку реалізації мали б катастрофічні наслідки. Саме тому ситуацію з податковою міліцією варто розглянути докладно.
Під дахом цивільного відомства Податкова міліція займає унікальне становище з-поміж інших правоохоронних органів. По-перше, вона є озброєним загоном і в усьому, що стосується застосування фізичної сили і вогнепальної зброї, керується Законом України «Про міліцію». По-друге, вона є оперативним підрозділом, тобто має право вербувати агентуру, вести стеження, замовляти прослуховування та робити інші речі, які регламентовані Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». По третє, вона веде розслідування, по завершенні яких передає до суду кримінальні справи, і в цій частині на неї поширюється дія Кримінально-процесуального кодексу України. Однак за наявності усіх трьох перелічених вище факторів податкова міліція, проте, знаходиться у складі цивільного відомства — Державної податкової адміністрації, в чому і полягає її унікальність.
Звичайна міліція, тобто та, яка підпорядкована МВС, в переважній більшості випадків працює за принципом «від злочину». Тобто спочатку надходить заява від потерпілої особи про те, що її обікрали, пограбували чи зґвалтували, після чого оперуповноважені карного розшуку чи дільничні інспектори міліції починають шукати зловмисника. Податкова міліція діє виключно за принципом «від злочинця». Тобто від своїх агентів (бухгалтерок, секретарок чи інших осіб) отримує інформацію про те, що директор тієї чи іншої фірми ухиляється від сплати податків. Потім просить своїх цивільних колег з податкової інспекції провести на цій фірмі позапланову ревізію, і якщо ревізори щось «накопають», то порушують кримінальну справу і за наслідками її розслідування передають до суду.
Кілька цифр для порівняння. Система МВС налічує 300 тисяч співробітників, з яких 190 тисяч належать до категорії працівників міліції. Ними щороку реєструється близько чотирьохсот тисяч злочинів. У рядах податкової міліції десять тисяч працівників, які реєструють шість-сім тисяч злочинів на рік. Правда, якщо у віданні МВС майже увесь спектр правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України, то в їхніх колег з ДПА лише шість статей, пов'язаних з податками, валютною виручкою, акцизами, фіктивними банкрутствами та відмиванням «брудних» грошей. І якщо слідчими МВС щороку передається до суду близько двохсот тисяч кримінальних справ з обвинувальними висновками, то слідчими ДПА — не більш як півтори тисячі.
А тепер цілком логічне запитання: наскільки була виправданою передача податкової міліції з системи МВС до системи ДПА? Міліція, з точки зору джерел фінансування, завжди була багатоукладною системою: серед неї виділяли і державно-бюджетну, і місцево-бюджетну, і промислову, і транспортну, але кожна з них перебувала в штатах МВС і начальник того чи іншого підрозділу призначався наказом начальника того чи іншого управління внутрішніх справ, а не голови облвиконкому чи директора заводу. Зараз, наприклад, є і судова міліція, і Державна автомобільна інспекція, проте мало кому спаде на думку підпорядкувати їх, відповідно, Державній судовій адміністрації чи Міністерству транспорту.
У кожного
свій план Для того щоб зрозуміти, чому податкова міліція стала винятком із правила, нам варто перенестися в минуле десятиліття. Після набуття Україною незалежності відділи боротьби з розкраданням соціалістичної власності (ОБХСС), які були у складі кожного обласного управління внутрішніх справ, було перейменовано у відділи захисту економіки від злочинних посягань, а уже в їх структурі, починаючи з 1992 року, стали створюватися відділення боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування.
То був цілком логічний крок. За часів пізньорадянської доби процес оподаткування носив переважно формальний характер. Майже всі підприємства, які платили податки, перебували у власності держави. Трудящі, які платили подохідний податок, також працювали в державному секторі. Ще був тоненький прошарок кооперованих «кустарів», але для того, щоб стягувати з них податок з прибутку, фінансові органи обходилися без допомоги міліції. Навіть сама стаття про ухилення від сплати податків з'явилася в Кримінальному кодексі лише в 1993 році.
Коли ж було проголошено курс на роздержавлення і приватизацію, з'явилася потреба у спеціалізованій силовій службі, яка б займалася оперативним та слідчим супроводженням оподаткування. В структурі якого відомства мала перебувати ця служба, тоді сумнівів не виникало. У МВС, звичайно! А де ж іще?
Сумніви почали виникати, коли з'ясувалося, що у двох різних відомств надто різні підходи до однієї й тієї ж справи.
Головне завдання податківців — наповнення держбюджету. Головне завдання оперативно-розшукового підрозділу МВС — розкриття злочинів.
У начальника районного відділу податкової інспекції, приміром, план — зібрати сто мільйонів на рік, і якщо не виконає — знімуть з посади і на його місце поставлять іншого. У начальника відділу податкової міліції району інший план — розкрити двадцять злочинів по своїх статтях кодексу.
При цьому податківцю абсолютно байдуже, скільки злочинів буде розкрито під час оперативного супроводження процесу збору податків. Хоч жодного! У свою чергу, міліціонерові теж не дуже пече, скільки саме грошей потрапить до бюджету за результатами його роботи.
Податківцю краще, коли міліція плідно попрацює над одним злочином, який коштує мільйон. Оперативникові ж вигідніше видати на гора десяток, навіть якщо кожний ціною в копійку. Бо за невиконання плану з нього суворо спитають, а за дріб'язковість викритих злочинів лише трішки пожурять.
Вольове рішення Леоніда Кучми Податкова інспекція намагалася орієнтувати непідпорядковану їй податкову міліцію на проведення тих операцій, які давали «крупнокаліберний» результат, але не завжди це виходило: начальник податкової служби міг попросити начальника міліції, міг з ним домовитися, але не міг йому наказати і за невиконання наказу зняти з посади.
Тепер зробимо поправку на корупцію. За хабарництво на лаву підсудних потрапляють як податківці, так і міліціонери, проте нас у даному випадку цікавить не ступінь чистоти рядів кожного відомства, а які запобіжники змушують їхніх співробітників самих себе обмежувати.
Отже, за логікою речей, начальник податкової інспекції не візьме хабара доти, доки не збере з району свої сто мільйонів для держави. Для нього першим ділом план, бо інакше знімуть з посади і тоді ніхто йому хабара нести не стане. Зате для начальника відділу податкової міліції цей фактор не має такого вирішального значення. Він може взяти хабар, а план легко нагнати, спіймавши десяток продавщиць на пляшці горілки без акцизної марки.
Нині вже мало хто пам'ятає, які бурхливі дискусії точилися в середині 1990-х між очільниками МВС та ДПА Юрієм Кравченком та Миколою Азаровим, коли обговорювалося питання про те, якому саме відомству варто підпорядкувати податкову міліцію. Аргументи останнього виявилися для Леоніда Кучми більш переконливими, і він прийняв вольове рішення. 30 жовтня 1996 року було видано указ Президента України, згідно з яким 4700 штатних одиниць підрозділів боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування передавалися в розпорядження Державної податкової адміністрації і перейменовувалися на податкову поліцію.
Цікаво, що на той момент податкова поліція перебувала на напівлегальному становищі: парламентом країни ще не було внесено поправки до низки законів, у першу чергу про державну податкову службу, про міліцію, про оперативно-розшукову діяльність та кримінально-процесуальний кодекс. Але робота пішла. Помінявши прописку, податкова поліція (з лютого 1998 р. — міліція) зуміла за досить короткий термін звести нанівець тіньовий обіг капіталів, що, до речі, нанесло непоправного удару організованим злочинним угрупованням рекетирського забарвлення. Вони «вимерли» не тому, що їх членів пересаджали по буцегарнях, а тому, що зник попит на їхні послуги.
Тож нині, через десять з лишком років після тих подій, парламенту треба визначитися: робити чи не робити крок назад, щоб потім знову винаходити велосипед.