ПОСТУП УКРАЇНСЬКОЇ «АРКТИДИ»
У Богуславському районі, що на Київщині, протягом трьох осінніх днів реалізовано перший етап розробленого українськими ентузіастами проекту «Арктида».
Старт— у Богуславі. Фініш— на Північному полюсі Мета цього проекту — шляхом дальніх тривалих піших і лижних переходів показати на практиці високу дієвість оригінальної методики підготовки, яка дає змогу демонструвати значно більші — порівняно із звичайними — можливості щодо витривалості та деяких інших фізичних якостей організму й таким чином помітно «відсувати» настання втоми при автономних подорожах на великі відстані у складних природних умовах.
Здійснювані під наглядом науковців (медиків і біологів) піші переходи, що складали програму першого — богуславського — етапу, були, говорячи мовою фахівців, модельними.
Наступні ж два етапи проекту мають відбуватися далеко від України — в Арктиці. Зокрема, на другому етапі, запланованому на грудень нинішнього року, передбачається майже тисячокілометровий лижний перехід у тих місцях на 80-й північній широті, які лежать між двома полярними архіпелагами — норвезьким Шпіцбергеном та російською Землею Франца-Йосифа. І, нарешті, під час наміченого на 2010-й заключного, третього, етапу проекту його учасники передбачають подолати на лижах по вкритих кригою просторах Північного Льодовитого океану відстань приблизно в 900 кілометрів, аби досягти Північного географічного полюса.
Безпосередніми учасниками і виконавцями всіх етапів «Арктиди» є двоє наших співвітчизників — 50-річний Олександр Прєсний і 54-річний Олександр Бойко.
Одразу ж зауважимо, що програма реалізації цього проекту передбачає не просто досягнення Північного полюса, а таке, яке досі ще не мало собі подібних за швидкістю пересування на лижах до цієї мети.
Нагадаємо, що першим до тієї точки, яка має координати 90° північної широти й де сходяться всі земні меридіани, понад сто років тому, 6 квітня 1909-го, добрався на собачій упряжці американський мандрівник Роберт Пірі. Потім у різні роки люди у своїх спробах досягнення Північного полюса використовували різноманітну техніку — дирижабль, літак, криголам, підводний човен. А згодом настав час лижних переходів. Так це зробила, наприклад, очолювана Шпаро експедиція на початку 80-х, реалізована під егідою газети «Комсомольская правда» (учасники тієї подорожі стартували з мису Арктичний на одному з островів архіпелагу Північна Земля, що лежить між Карським морем і морем Лаптєвих), та деякі інші мандрівники з різних країн, що прагнули дійти на лижах до маківки нашої планети.
Тож два українці — Прєсний і Бойко — вирішили дістатися Північного полюса, долаючи на лижах щодоби відстані у два з лишком рази більші, ніж це вдавалося їхнім попередникам (ті, як правило, проходили арктичною кригою близько 20–25 кілометрів на день), і завдяки цьому здійснити удвох автономний перехід до полюса за значно менший час, аніж на це витрачалося досі.
Свідком подій першого — модельно-демонстраційного етапу «Арктиди», який відбувся на Богуславщині, став кореспондент «Демократичної України».
Секрети «НТП» Приблизно за півтори години машина, яку надали пресі організатори заходу, подолала 120-кілометрову відстань від столичної автостанції «Видубичі» до розташованого на півдні Київщини Богуслава. Потім від цього райцентру ми проїхали ще десять кілометрів на захід — до селища Чайки, поблизу якого серед лісів, що на лівому березі звивистої річки Рось, стоїть санаторій «Чайка».
Це — сучасний і досить комфортний дитячий оздоровчий заклад, що працює цілорічно. Проте журналісти з різних друкованих засобів масової інформації і телевізійники з кількох каналів того ранку прибули туди не для того, щоб висвітлювати діяльність санаторію, а з іншою метою. Адже завдяки підтримці «Арктиди» з боку богуславських — районної державної адміністрації і районної ради керівництво санаторію «Чайка» знайшло можливості для того, аби, не перериваючи роботи дитячої оздоровниці, знайти в ній місце для тимчасового, на кілька днів, базування учасників проекту і його організаторів, а також спонсорів та інших гостей з різних вітчизняних і зарубіжних структур та представників українських ЗМІ.
Початку першого етапу передував брифінг. На ньому керівник проекту «Арктида» і один з двох його безпосередніх учасників Олександр Прєсний коротко висвітлив мету програми. Потім провідний науковий співробітник Інституту фізіології імені О. Богомольця НАНУ доктор медичних наук Євген Моісеєнко розповів про завдання групи фахівців цього наукового закладу, які за різними об’єктивними медико-біологічними показниками контролюватимуть самопочуття учасників експерименту та їхній функціональний стан. А голова Богуславської райдержадміністрації Микола Євтушенко побажав успіхів усім, хто задіяний у підготовці «Арктиди» та реалізації її програми.
Організатори заходу видали нам ксерокопії карти району, де було накреслено маршрути, подолання яких намітили Прєсний і Бойко на кожен з трьох днів — відповідно, 60, 80 і 60 км, тобто загалом 200 кілометрів (забігаючи трохи наперед, зазначимо, що згодом у цей розклад було внесено певні зміни).
За час, що залишався до старту першого переходу, автор цих рядків узяв інтерв’ю у Олександра Прєсного. Той розповів мені, що і він, і його напарник Олександр Бойко — з Донбасу, але обидва протягом кількох останніх років мешкають у Богуславі. За допомогою нової оригінальної методики можна — без будь-якого застосування допінгу — значно розширити можливості організму людини, зокрема її витривалість, при виконанні чималих фізичних навантажень під час подолання великих відстаней. Ці засоби Прєсний і Бойко опрацьовують уже понад двадцять років. Реалізовувати режим дальніх переходів дозволяє те, що самі учасники експериментів називають методикою «нейро-тактильного програмування» («НТП»), тобто певне психологічне настроювання себе до відповідних нюансів тривалої фізичної роботи. Це приводить до того, що людський організм майже не втомлюється й швидко відновлюється.
— Особисто мені,— говорить Прєсний,— для підготовки за такою методикою до наступної тривалої роботи вистачає десяти днів. А в середньому людині на це потрібно близько місяця. Коли така методика починає приносити свої плоди, то, окрім помітно зрослої витривалості, м’язової легкості й значно зменшуваної втомлюваності, яснішою і чіткішою стає свідомість, змінюються на краще відчуття й у них, так би мовити, відпадає усіляке «лушпиння», покращується настрій, піднімається життєвий тонус тощо.
Зрозуміло, що умови модельних переходів при реалізації їх в осінній Україні є сприятливішими, аніж при подорожах у зимовій Арктиці. Проте обидва Олександри — Прєсний і Бойко — уже мають у своєму активі і досвід дальніх полярних лижних переходів — зокрема на початку 1990-х, у районі островів Хейса та Греем-Белл, які входять до складу архіпелагу Земля Франца-Йосифа. Ось лише один приклад: як розповів мені Олександр Прєсний, у 1991-му в тих арктичних краях його партнер Олександр Бойко при сильному морозі (температура тоді була мінус 52 градуси) за 12 годин подолав пішки 74 кілометри — фантастичний результат! І, до речі, організація, яка тоді, ще за часів існування СРСР, проводила ті експерименти, одразу ж... засекретила їх.
Мабуть, це було зроблено тому, що питання значного підвищення витривалості у різноманітних несприятливих ситуаціях та за наявності усіляких стрес-факторів цікавило не лише цивільних фахівців, а й деякі інші відомства. Проте зазначу, що це — мої власні припущення, оскільки Олександр Прєсний заглиблюватися у такі подробиці не забажав (може, ще діє термін зобов’язання про нерозголошення державних таємниць, даного, мабуть, при виконанні згаданих арктичних експериментів?). І, наскільки мені відомо, жодному з колег-журналістів, які були в ці дні на Богуславщині, не вдалося розговорити щодо глибинних нюансів теми когось із двох учасників досліджень, які передували нинішній «Арктиці».
Також виконавці проекту не виявили і прагнення конкретизувати, в чому ж полягає фізіологічна суть отієї методики «нейро-тактильного програмування». За своїм фахом вони не фізіологи (Прєсний має економічну освіту, а Бойко — фізичну). Але, здається, небажання заглиблюватися у фізіологічні та психологічні тонкощі мотивується, скоріш за все, тим, що ініціатори «Арктиди» не хочуть до повної реалізації проекту розкривати карти, аби не втратити фізіології та психології, обом Олександрам певним чином усе ж знайомі. Адже (як удалося дізнатися з певних джерел), кажуть, що Прєсний і Бойко свого часу співробітничали з нині широко відомим Інститутом медико-біологічних проблем, що в Москві. До проблематики цього наукового закладу за радянських часів входили фундаментальні та прикладні дослідження, спрямовані на з’ясування того, як функціонує людський організм у різноманітних найнесприятливіших умовах і при вельми великих навантаженнях. Значна частина тематики досліджень, здійснюваних в ІМБП, завжди була закритою, оскільки стосувалася практичних інтересів військових та інших силових структур СРСР. А до відкритої преси з широкого кола робіт цього інституту потрапляли хіба що описи досить суворих за вимогливістю й різноманіттям контрольних випробувань під час обстеження тих, кого відбирали до загону космонавтів, а також розповіді про не менш прискіпливі медико-біологічні дослідження, об’єктами яких на початку 80-х років ХХ ст. стали провідні альпіністи тодішньої держави, які претендували на включення до складу сходжувачів першої радянської гімалайської експедиції «Еверест-1982».
Тож відомо, що науковці ІМБП у різні часи працювали з різноманітними контингентами піддослідних, які брали участь у тих чи інших експериментах. А тому, кінець кінцем, навіть не знаючи усіх фізіологічних і психологічних тонкощів методики «НТП», за якою працюють Прєсний і Бойко, можна, мабуть, прийти до висновку, що мета, на яку вони замахнулися, не є авантюрною, а нагромаджений ними протягом двох десятків років досвід дає сподівання на успіх справи.
Завершення розповіді — в наступному номері «ДУ».