ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА

Президентські вибори завершили свій перший етап: з 14 листопада Центральна виборча комісія не може більше реєструвати кандидатів на найвищу державну посаду. Попереду — формування виборчих дільниць.

У ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ ВІЗЬМУТЬ УЧАСТЬ 18 КАНДИДАТІВ
І саме щодо цього на даному етапі виникають несподівані проблеми, пов'язані з неабияким цейтнотом, що супроводжує нинішні «великі перегони». Згідно з чинним законом про вибори Президента, формування виборчих дільниць розпочинається за 60 днів до дати виборів. Отже, цей процес мав би розпочатися позавчора. Однак у законопроекті Президента Віктора Ющенка, який депутати ухвалили в першому читанні минулого пленарного тижня і який мав розглядатися в цілому вчора, цей термін скорочено до 45 днів.
Зрештою, Центрвиборчком наразі не надто панікує з приводу того, що йому доводиться працювати в умовах певної законодавчої невизначеності. Вочевидь, там сподіваються, що вже найближчим часом остаточні правила гри для всіх учасників цього непростого процесу викристалізуються.
Хоча низка експертів відзначає: чим пізніше до дати проведення виборів вносяться зміни до відповідного закону, тим більше з'являється підстав для потенційного оскарження результатів усієї кампанії. Особливо, коли це стосується календарного плану організації виборів, як в наведеному вище випадку.
Хоч як це дивно, але такими «дрібничками» самі кандидати в Президенти не надто переймаються. Вони більше дбають про гучні заяви, котрі змогли б не лише додати балів їм самим, а й відібрати в опонентів. І тут, поза всякі сумніви, перед ведуть колишні соратники по «помаранчевій команді» Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко.
Дехто з кандидатів навіть оголосив про власну передвиборчу відпустку. Скажімо, Володимиру Литвину непросто приховати свою відсутність у сесійній залі під час пленарних тижнів. Це інші нардепи-кандидати (Віктор Януковича, Юрій Костенко, Петро Симоненко, Інна Богословська, Арсеній Яценюк) можуть собі дозволити, нікого не повідомляючи, просто ігнорувати парламентські засідання. Спікеру щодо цього важче.
От Володимир Михайлович і передав на найближчі два місяці «бразди правління» до рук свого першого заступника Олександра Лавриновича. За словами останнього, Литвин написав заяву про відпустку до завершення передвиборчої кампанії.
Власне, Володимир Литвин — перший політик такого високого «рангу», який вирішив скористатися «агітаційною» відпусткою. Досі спікери та прем'єри це своє право відверто ігнорували. Мотивуючи це тим, що не час у важкий для країни час відпочивати.
Утім, повернімося до Центральної виборчої комісії. Згідно з її рішенням, у фінішному «кандидатському забігові» братимуть участь 18 пошукачів президентської «булави». Це — Олег Рябоконь, Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк, Петро Симоненко, Володимир Литвин, Сергій Тігіпко, Інна Богословська, Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Юрій Костенко, Олег Тягнибок, Юлія Тимошенко, Михайло Бродський, Олександр Пабат, Олександр Мороз, Василь Противсіх, Людмила Супрун та Сергій Ратушняк.
Таким чином, прогнози багатьох експертів (зокрема й заступника голови Центрвиборчкому Андрія Магери) про те, що кандидатів буде не менш як тридцять, не справдилися. Хоча так сталося, передусім, тому, що ЦВК довелося відмовити багатьом претендентам. Адже за словами того-таки Андрія Магери, до Центральної виборчої комісії загалом надійшло 67 заяв щодо реєстрації кандидатами в Президенти.
Головна причина відмови у більшості до банальності схожа. Це — недостатній розмір грошової застави, що її на цих виборах турботливі народні обранці збільшили у п'ять разів — з 500 тисяч до 2,5 мільйона. (Себто виходить, що всі кандидати разом виклали на сьогодні ні багато ні мало — 45 мільйонів гривень).
Цього разу, прийшовши на дільниці 17 січня, ми з вами не побачимо в бюлетенях, скажімо, прізвища Наталії Вітренко, без якої не обходилася жодна президентська виборча кампанія, починаючи з 1999 року. Лідерка ПСПУ спромоглася запропонувати лише дві тисячі гривень. І, зрозуміло, була надзвичайно обурена, коли Центрвиборчком вимушений був їй відмовити в реєстрації.
Не менше обурився й колишній майор державної охорони Микола Мельниченко. Він заявив, що оскаржуватиме відмову в суді. До речі, пан Микола вже має таку практику. Пригадуєте, як на виборах 2002 року до Верховної Ради представники Соціалістичної партії на чолі з Олександром Морозом включили Мельниченка до свого списку під номером 15? ЦВК тоді відмовився зареєструвати колишнього охоронця Леоніда Кучми. Аналогічне рішення ухвалила й низка українських судів. Однак у Європейському суді з прав людини усе ж таки винесли рішення на користь Мельниченка. Щоправда, сталося це вже тоді, коли парламент четвертого скликання завершував свою каденцію. До того ж, навіть попри це, ніхто з чинних на той час депутатів від СПУ своїм місцем опальному майору так і не поступився.
З тих, кому пощастило нині зареєструватися в ЦВК, не так уже й багато політичних «неофітів». Один із них — Василь Противсіх, чий похід у Президенти більше схожий на політичне шоу, ніж на серйозний вчинок. Нагадаємо, до жовтня цей чоловік з Івано-Франківщини носив прізвище Гуменюк і нічим особливо не відрізнявся від пересічних громадян. Власне, для того, щоб виборчий бюлетень узагалі перетворився на глум, у ньому не вистачає ще, скажімо, Івана Щеневизначився (жаль, ніхто не додумався). Або свинарки Лідії Вона, котру одна з маловідомих партій збиралася висунути кандидатом у розпал БЮТівської реклами «Вона працює!».
Знову йде в Президенти експансивний Михайло Бродський. П'ять років тому він, до речі, також був кандидатом. І зняв свою кандидатуру буквально за кілька днів перед голосуванням. Чим неабияк спантеличив членів виборчих комісій. Бо, скажімо, на окремих віддалених дільницях Закарпатської області так і не встигли проставити навпроти прізвища «Бродський» штамп «Вибув».
Окремої уваги заслуговує кандидат Олександр Пабат. У загальноукраїнському масштабі про нього практично нічого не відомо. Натомість мешканці столиці чудово пам'ятають діяльність так званого «Громадського активу Києва». ГАК двічі приходив до Київради під опозиційними гаслами для того, щоб... наступного ж дня після виборів приєднатися до Леоніда Черновецького. Вочевидь, головне завдання Пабата в цій кампанії — розповідати, як «процвітають мешканці Києва» і готувати Блок Черновецького до парламентських виборів. Хоч як прикро, дехто може й клюнути на таку наживку.
Вирізняється в нинішньому «кандидатському мінімумі» й прізвище Сергія Ратушняка. Після інцидентів із побиттям агітаторів Арсенія Яценюка мер Ужгорода зажив скандальної слави. Однак, попри все це, його застава в 2,5 мільйона гривень швидше за все виявиться елементарно викинутою на вітер.
А взагалі, кандидати в Президенти — і відомі, й не надто — лише готуються до активних дій. Тому розслаблятися нам з вами не варто. Щоб не втрапити в полон цілковитого популізму та невиправданих ілюзій. Що-що, а напускати туману наші кандидати вміють непогано.

Ярослав ГАЛАТА

також у паперовій версії читайте:

ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ ЛИСТОПАДА ПІСЛЯЗАВТРА — ПЕРШИЙ ЮВІЛЕЙ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ