ДЛЯ МАЙСТРІВ НЕМОЖЛИВОГО НЕМАЄ
Коли похмурого листопадового дня заходиш до виставкової зали столичного Музею Лесі Українки, в очах і на душі світлішає від занурення в дивовижний світ рукотворної краси. Мабуть, нікого не залишить байдужим це розмаїття виробів та жанрів їхнього виконання: вишивки, гобелени, ікони на склі, писанки, ляльки, батики і ще багато чого. Виставку «Декоративно-прикладне мистецтво сучасної України» музейники присвятили 160-річчю Олени Пчілки — знаної української письменниці, етнографа, громадської діячки, матері Лесі Українки.

«Цьогоріч святкуємо ювілей Олени Пчілки — першої української жінки, академіка з етнографії,— говорить завідувачка сектору виставкової та експозиційної роботи Музею видатних діячів української культури Майя Чумак.— Вона однією з перших глибоко зрозуміла красу й художню цінність українського народного мистецтва — збирала, аналізувала, видавала й популяризувала вжиткові речі народних майстрів. Ми, звичайно, могли піти найлегшим шляхом, тобто взяти речі Олени Пчілки, що зберігаються у музейних фондах, і виставити їх. Але це вже було, й ті експонати добре відомі відвідувачам. Тому вирішили показати сьогоднішні досягнення, розпочаті в Україні цією талановитою жінкою. Запросили до участі у виставці майстрів декоративно-прикладного мистецтва з усієї країни. Серед них є художники імениті, зі званнями заслужених, народних, члени Спілки художників, є й невідомі поки що, але не менш обдаровані. Широким є і віковий діапазон учасників. Експоновані роботи належать митцям, котрі працюють у традиційних та нових видах декоративно-прикладного мистецтва».
І справді, окрім гарного, та все ж традиційного, бачимо тут чимало новизни. Наприклад, печворк, або клаптикове шиття. Для України цей мистецький напрям не характерний. Але він дуже популярний у світі, і кожен народ має свій вид специфічного шиття. На виставці можна роздивитися й порівняти такі зразки печворку як японський — «кессо» і більш традиційний, поширений в Америці. У ці витвори вклала свою працю й душу майстриня з Харкова Ірина Фоміна. Вона не просто зшиває шматочки різних тканин, фактур, кольорів і утворює з них аплікацію, а й використовує багато різних технік. Одна з представлених нею робіт — «День гніву» — стала призером Міжнародного фестивалю печворку в Празі.
Своєрідним центром експозиції є «екзотичне» мозаїчне дерево — авторська техніка Олени Канаровської. При вході до зали воно одразу впадає в око. Дерево має назву «Спогад про Гауді». Цей архітектор використовував в оформленні інтер'єрів та екстер'єрів будинків у Барселоні порцеляну, кераміку, керамічну плитку — речі, які раніше мало використовувалися. Творчість Гауді дала поштовх сучасній українській мисткині, і вона створила це незвичайне дерево. Воно складається з безлічі непотрібних речей, котрі Олена знаходила у себе вдома й не поспішала викидати, натомість застосувала їх творчо. Тут побачите частинки битого скла, порцелянового й фаянсового посуду, намистини. А в стрижень мозаїчної скульптури авторка вмонтувала стовбур новорічної ялинки, з якою не захотіла розлучатися.
Писанки в нас існували споконвіку, але їх ніколи не виконували на страусових яйцях. Проте останнім часом, з виникненням і культивуванням страусових ферм, писанкарі подумали: а чому б не використати яйця цих граційних птахів у мистецьких цілях? І думки свої втілили. Доказом є роботи Андрія Пушкаря з Дніпропетровська — розписані яйця в розмір долоні. Виготовляючи їх, майстер використовував і травлення, і ще масу всіляких технік, не притаманних для традиційного писанкарства.
Я розповіла лише про деякі цікавинки виставки. Оглянувши її в цілому, кожен зрозуміє, що фантазії тих, хто працює в сучасному декоративно-прикладному мистецтві України, немає меж. І нічого неможливого для них не буває.

Тетяна КРОП

також у паперовій версії читайте:

---