17 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ СТУДЕНТА
КАТЕГОРІЯ ВІЧНА Святом молодих і веселих традиційно називають Міжнародний день студентів, який щороку відзначають 17 листопада. Історія його розпочалася в Чехословаччині під час Другої світової війни. 28 жовтня 1939 року студенти та викладачі празьких університетів вийшли на демонстрацію з нагоди річниці утворення Чехословацької держави. Німецькі окупанти не лише розігнали демонстрацію, а й застрелили студента медичного факультету Яна Оплетала. Похорон Яна Оплетала переріс у масову акцію протесту. Десятки демонстрантів було заарештовано, а 17 листопада гітлерівці оточили студентські гуртожитки. Більш як 1200 студентів було ув’язнено в концтаборі Заксенхаузен, а дев’ятьох активістів студентського руху стратили без суду. Чеські вищі навчальні заклади були закриті до кінця війни. Отож, пам’ятаючи уроки історії, у 1941 році в Лондоні на міжнародній зустрічі студентів країн, що боролися проти фашизму, було започатковане це свято. В Україні Міжнародний день студентів почали відзначати з 1999 року. Цього дня студенти ВНЗ організовують святкові концерти, влаштовують тематичні виставки. Старшокурсники дають жартівливі поради новоспеченим спудеям — скрізь панує атмосфера дружби, згуртованості й солідарності. Цього дня охоче згадують про свою студентську молодість і високопосадовці, надсилаючи студентам привітання та обіцяючи усіляку підтримку. Утім, вважати себе належними до цієї касти мають право святкового дня усі, хто колись «гриз» граніт науки. До речі, з появою в Давньому Римі перших університетів студентами називали не лише тих, хто навчався, й тих, хто навчав. Змінилося становище після запровадження в університетах учених звань для викладачів,— магістрів, професорів. Тим часом нинішнім студентам доводиться не лише святкувати, а й дбати про день завтрашній. Молодій людині зі студентським квитком у кишені вже не достатньо однієї ночі, аби надолужити згаяне. Пісенька про студента, який «від сесії до сесії живе весело», поступово втрачає актуальність. Сучасні реалії, продиктовані Болонським процесом, вимагають від студента не тільки щоденної присутності на «парах», а й постійної роботи. Утім, одержані кропіткою працею бали можуть не лише «автоматом» звільнити від іспиту, а й привчити до дисциплінованості й відповідальності. Ці риси знадобляться студентові, бо дбати про працевлаштування доводиться часто самому. Державі належить узгодити потреби економіки з підготовкою необхідної кількості фахівців. Досі протягом 18 років ніхто не підраховував, скільки насправді потрібно юристів, економістів, педагогів. От і виходять зі стін ВНЗ юристи й економісти, які поповнюють лави безробітних. І хоча номенклатура багатьох вишів суперечить нинішнім і майбутнім економічним потребам, проте підготовка потенційних «зайвих» кадрів триває. Отож актуальною є проблема прогнозування на найближчі роки, а також те, як працевлаштувати тих, хто вже став безробітним. Не менш злободенним є питання престижності праці вчителів, адже не секрет, що більшість випускників не доходить до школи. Розповідає випускниця Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Ганна Клименко: «Про своє працевлаштування доводилося дбати самостійно, починаючи з першого курсу. Вирішила розпочати з приватних уроків англійської мови для школярів. Не сподівалася, що буде стільки охочих займатися індивідуально. Батьки і діти нарікали на незадовільне викладання іноземної мови в школі. Навіщо запроваджувати по кілька іноземних мов, якщо це робиться формально? А в деяких школах без зайвої сором’язливості заявляють про те, що головний «шкільний тягар... лягатиме на плечі батьків. Або самі навчайте дітей, або наймайте репетиторів...» Аби наблизити студента до потреб ринкової економіки, у ВНЗ повинні з’явитися короткотермінові програми підготовки. Приміром, у Житомирському педагогічному університеті студенти отримують фахові знання, володіють однією-двома іноземними мовами. А за бажання можуть опанувати й інші спеціальності — гувернера, оператора комп’ютерної техніки, майстра лікувального масажу, перукаря, водія. Здавалося б, навіщо вступати до вишу, аби потім робити масаж чи сідати за кермо автомобіля? Відповідь дає життя. Нинішня економічна криза викинула на берег кваліфікованих фахівців. А от завдяки набутій робітничій спеціальності можна не лише пережити складні часи, а й знайти себе в новій справі. Недаремно психологи кажуть, що серйозні випробування можуть відкрити нові таланти в людині й цілком змінити її життя. Освіта нині стає джерелом відмінностей у суспільстві, особливо в кризових умовах, коли перевагу віддають тим, хто має новітні навички і міцні знання, не боїться змін. І навпаки, обмежує можливості тих, хто їх не має. Останнім часом кардинально змінюються уявлення й про саму освіту. Суспільство почало сприймати тезу «освіта протягом життя», тобто усвідомило, що вчитися можна не тільки замолоду, а й у зрілому віці. Саме тому дедалі популярнішими стають університети «третього віку», де навчаються пенсіонери. Нещодавно такий університет відкрито в столиці. Кияни, які досягли пенсійного віку, вивчають психологію, юриспруденцію, опановують іноземні мови і комп’ютер. Це важливий прорив для суспільства, адже лише в Києві людей, старших від 60 років, понад 16 відсотків. Викладачі, які працюють зі старшими людьми, вражені тим, як вони хочуть вчитися, наскільки охоче опановують нові знання. Що ж, студент — категорія вічна. Наталія ОСИПЧУК також у паперовій версії читайте:
|