ДИРИЖАБЛЬ-НЕВИДИМКА НАБУВАЄ КОНТУРІВ
В уяві значної частини обивателів дирижаблебудування — якась безнадійна архаїка. Та насправді в США воно перетворилося на галузь промисловості, що бурхливо розвивається, а вже досягнуті результати вражають.
З імли таємниці Спочатку міркування про надсучасний «невидимий» дирижабль, особливо для бойового застосування, здавалися кумедними казочками для простаків. Нині поінформовані люди нітрохи не сумніваються в наявності таких дирижаблів, які на американський зразок названо Stealth Blimp. Мало того, на блімпах-стелсах встановлено рушій електрокінетичного типу, про який необізнаним взагалі нічого невідомо. Загал про електрокінетику теж не знає фактично нічого, тоді як у небі вже літають побудовані й запатентовані таємничі конуси, диски, циліндри, трикутники і навіть бумеранги.
Перші чутки про роботу в новому напрямі розвитку дирижаблів просочилися в пресу в 1982 році. Тоді ж з'явилися ознаки того, що провідною в цій галузі стала фірма «Локхід-Мартін». Вона має секретний завод у пустелі, де свого часу були побудовані літак-шпигун U-2 «Чорна леді», стратегічний розвідник SR-71 «Чорний птах», «невидимий» штурмовик F-117 «Нічний яструб» і, можливо, гіперзвукова «Аврора». На Заході, мабуть, немає видання, яке б не вважало своїм обов'язком ознайомити читачів з цими літальними апаратами, що являють собою вістря технічного прогресу і з часом випірнули з пітьми.
У 2006 році буквально спливла ще одна таємниця. Серед білого дня за огорожею музею, де у відмінному стані зберігаються розвідники SR-71, в небо безшумно сплив дирижабль новітньої конструкції. За огорожею — територія секретного заводу «Скунк Воркз», або офіційно — «Заводу 42» фірми «Локхід-Мартін» в місті Палмдейл. Один з відвідувачів музею негайно клацнув цифровим фотоапаратом. Нині світ милується відродженим дивом нібито забутої техніки дирижаблебудування, а безтурботні діячі-бюрократи від промисловості в багатьох країнах чухають потилиці й шукають виправдання своєї некомпетентності. Тепер наздогнати американців проблематично, перевагу вони матимуть тривалий час.
Ознак наявності не тільки проектів, а й реальних дирижаблів нового типу більше ніж достатньо. У небі спочатку США, а потім Європи й Австралії безліч людей спостерігало за величезними літальними апаратами, які переміщалися дуже повільно, зовсім тихо і низько, майже над деревами. Офіційних повідомлень про такі факти накопичилося не менш як три тисячі. Насправді очевидців значно більше, але багато хто дійшов висновку, що варто бути розсудливим і не розповідати про такі «щасливі» випадки, щоб не потрапити на особливий облік. «Писаки» почали заколисувати потривожену публіку небилицями про величезні чорні трикутники прибульців з інших світів.
Немов на підтвердження «чесних писань» у небі штату Арізона з'явилися загадкові вогні. 13 березня 1997 року тисячі людей побачили «вогненне знамення», але зовсім не Господнє. Недалеко від міста Фенікса в тихому вечірньому небі пропливли вогні у вигляді букви V. О 20.16 колишній офіцер поліції зателефонував колегам, аби повідомити, що разом із сім'єю в Паулдені спостерігає в небі серію червонуватих вогнів, немов пов'язаних між собою. За хвилину пролунав ще один дзвінок — від жителів містечка Пресскот. Стривожені люди повідомили, що бачать промені світла у вигляді трикутника, що неначе пливе в просторі. Потім надійшли повідомлення з Чіно, Валлі, Глендейла, Фенікса, Таксона та інших міст посушливої і напівпустельної Арізони.
У фольклор про НЛО ці світлові явища ввійшли під поетичною назвою «вогні Фенікса». Довелося потрудитися представникам ВПС США, які заявили, що того вечора й уночі винищувачі навчалися викидати захисні інфрачервоні пастки, які слугують приманкою для головок самонаведения авіаційних ракет. Тоді очевидці риторично запитали, чому ж ці пастки не падали на землю кожна окремо, а пливли в небі, немов зв'язані між собою.
У Феніксі виник громадський комітет, який через телебачення зажадав від ВПС та уряду пояснень, що ж насправді відбувається над головами мирних жителів. Річ у тому, що під час випробувань військовими нових видів зброї часто трапляються викиди всіляких речовин, небезпечних для здоров'я людей і тварин. Тієї ночі в небі дійсно ревли двигуни винищувачів. Знавці визначили, що це були F-15 «Орел», вони маневрували навколо трикутника, що світився. Втім, один український телеканал показав фільм про «вогні Фенікса», у якому чітко видно, що вони були у вигляді трикутника і світилися постійно.
Плив небом
чорний
трикутник... Першими не загадкове «вогненне знамення», а «корабель прибульців» абсолютно нового типу, що формою нагадував наконечник стріли, побачили жителі південної частини штату Каліфорнія 26 грудня 1999 року. Хтось постарався, щоб очевидці багато не розповідали про свої спостереження і переживання з приводу такої близької зустрічі з «братами по розуму» з безмежних космічних глибин.
О четвертій годині ранку 5 січня 2000 року один чоловік, повертаючись з нічного клубу додому, побачив у небі «будинок» з багатьма яскравими миготливими вогнями білого кольору. Він негайно повідомив черговому поліції. Той попросив попостерігати за об'єктом. Через 10 хвилин уже офіцер поліції повідомив своєму начальству, що бачить у небі об'єкт у вигляді «масивного розтягнутого трикутника». Потім черговий офіцер поліції міста Шелоха доповів, що бачить у небі трикутник, подібний до наконечника стріли, чорний та страхітливий. Острах не завадив офіцерові зробити фотознімки службовим «поляроїдом». Пізніше було заявлено, що фотографії не вийшли, а офіцера змусили намалювати для публіки дивний трикутник.
Услід за ним поліцейський з Міллштадта доповів, що спостерігає чорний трикутник, який поволі пливе в небі на висоті приблизно 50–150 м. Об'єкт трохи змінив напрям руху і поплив у район містечка Дюпо. О 6.50 в поліцію із Сентревілля зателефонував шкільний учитель і розповів, що дорогою на роботу з вікна свого автомобіля спостерігав чорний трикутник. У ту ніч були отримані чотири доповіді від поліцейських і близько дюжини повідомлень від звичайних громадян. «Зам'яти справу» було неможливо.
Кожний рік був результативним у тому, що стосувалося спостереження в небі чорних величезних трикутників. Завдяки електронній пошті та Інтернету накопичилася велика база даних про тисячі епізодів, обробка якої навела на думку, що в небі літають дирижаблі нового типу. У деяких випадках ці польоти закінчувалися так, немов об'єкт розчинився в повітрі або несподівано і дуже різкою змінив висоту і напрям польоту. Це означає, що вдалося зробити гібрид дирижабля з новим електрокінетичним рушієм, принцип дії якого одним з перших продемонстрував на своєму «Іонокрафті» наш колишній співвітчизник й емігрант не з власної волі Олександр Сєверський.
Восьмого січня 2008 року декілька жителів містечка Стефенвіль у штаті Техас повідомили про дисковидний об'єкт, який пропливав над землею на висоті близько 90 метрів. Потім з'ясувалося, що цей об'єкт не був у вигляді правильного круга, а радше нагадував еліпс. Розміри еліпса очевидці визначили в півтора кілометра завдовжки і 700 метрів завширшки. Він пропливав у небі дуже тихо, на нім миготіли вогні. Один з очевидців повідомив, що поблизу загадкового чорного об'єкта бачив винищувачі.
За спостереженнями самовидців був складений уявний технічний портрет дирижабля-невидимки: довжина — близько 200 м, ширина — 100 м, висота — 12 м, важить махина приблизно 100 тонн. Який на ньому екіпаж, ніхто з невтаємничених не має уявлення. За всіма ознаками, на борту всі процеси автоматизовані, тому людей на дирижаблі мало. Аналіз патентів свідчить, що дирижабль-стелс має корпус, який у польоті дає аеродинамічну підйомну силу, і належить до класу дирижаблів з «частковою плавучістю». Це означає, що стелс тримається в повітрі завдяки не тільки аеростатично витисненому повітрю, а й аеродинамічним силам, що виникають на корпусі від поступального руху.
Пілотаж
і камуфляж Чому вирішили, що в небі плаває саме дирижабль? Орієнтувалися на його суто дирижабельні «звички». Чим нижче апарат, тим щільніше повітря. Отже, своїм об'ємом він витіснятиме більше щільного повітря, а це сприяє збільшенню вантажопідйомності. На поверхні гіганта — спеціальне, якесь неприродно чорне покриття, що нагадує сажу. Це зроблено для нагріву легкого газу всередині корпусу-оболонки, що теж збільшує вантажопідйомність.
Шуму не чутно: є технології для поглинання звуку від звичайних реактивних двигунів, і їх могли застосувати на дирижаблі-стелсі. Водночас здатність неймовірно швидко змінювати висоту і напрям польоту вказує на те, що на диво-дирижаблі встановлено рушії нового типу, умовно названі електрокінетичними. Іноді їх називають гравітаційними екранами, іноді антигравітаційними двигунами, іноді іонокінетичними рушіями — на честь російського винахідника в США Сєверського. У його заявці на винахід зазначена властивість «Іонокрафта» дуже швидко набирати висоту і міняти напрям польоту.
Суть справи від назви не залежить — для роботи електрокінетичного рушія потрібне могутнє джерело електричної енергії, тому можна припустити, що на борту чудиська, десь в його утробі, розміщено компактний атомний реактор. Величезні розміри дирижабля дають змогу розв'язати проблему надійного екранування і захисту екіпажу від радіації. Проте літати з реактором над населеними пунктами на дуже малій висоті небезпечно. Жителі недарма непокояться за своє благоплуччя, а платні брехуни непогано заробляють на своїх вигадках про прибульців з інших світів. Уводять в оману іноді так переконливо, що мимоволі згадується Василь Тьоркін та крилатий вираз «добре тому, хто бреше весело й доладно».
Більшість випадків спостереження дирижаблів-стелсів зафіксовано на території США. Потім вони почали з'являтися над Великою Британією, а за деякий час — над континентальною Європою. Є відомості, що з розвідувальними цілями чорні трикутники з'являлися в глибині території Радянського Союзу і на кордоні ФРН та НДР.
Один з випадків спостереження засвідчує застосування спеціального камуфляжного покриття, яке змінює свій колір за подачі до нього електричного струму. Такий величезний «горб» був з'явився недалеко від космодрому Байконур. Коли дорогою проїздили вантажівки з солдатами, він сплив у небо — мабуть, в екіпажу не витримали нерви. Потім з'ясувалося, що солдати нічого не помітили і проїхали мимо «горба».
Жодна країна світу офіційно не заявила про свої роботи в галузі дирижаблебудування. І тут така прикрість — турист з фотоапаратом зробив чудові знімки одного з дирижаблів нового типу. Представникам секретного «Заводу 42» в Палмдейлі нічого не залишалося, як заявити, що до них на завод з абсолютно закритої «Зони 51» в штаті Невада дійсно прилітав дирижабль для незначного ремонту і доопрацювання. То скільки ж часу треба було тихенько плавати в повітрі, щоб виникла потреба в ремонті? Представники «Заводу 42» також повідомили, що позначення дирижабля — Р-791, але воно не має якогось особливого значення. Слід розуміти, що проектів було декілька, і, цілком можливо, дирижаблів побудовано також кілька, бо цифра «791» просто так не виникла.
Утім, ознайомлення з фотографіями Р-791 спонукає припустити, що американці умисне влаштували демонстрацію дирижабля туристам. Якби така демонстрація не була потрібна комусь «нагорі», то чекали б ми її «до нових віників». Українському читачеві неспеціального видання важко розповідати про дирижаблі-невидимки, оскільки йому навмисне забивають голову другорядними новинами або нескінченними плачами над вічно скривдженою і приниженою Україною.
Про те, що над створенням дирижаблів нового типу в США активно працює фірма нашого колишнього земляка зі Львова, що в 1990 році емігрував у США через безвихідь, мовчать. І не плачуть. І функціонує його фірма, у якій на ключових позиціях — українські емігранти останньої хвилі, винятково успішно, нарівні з могутньою «Локхід-Мартін». Такою її визнали фахівці авторитетного американського агентства DARPA, яке займається найбільш перспективними розробками в галузі оборонних технологій.
Львів'яни можуть пишатися своїм земляком Ігорем Пастернаком і групою його прихильників, які були вимушені емігрувати з уже незалежної України. («ДУ» не так давно розповіла про діяльність фірми І. Пастернака). А ми мусимо замислитися над тим, чому Олександр Сєверський та Ігор Пастернак не знайшли застосування своїм винятковим здібностям у слов'янському світі, що почав був «будувати людям щастя». Напевно, під «щастям» уявлялося вимирання нації.