ЛЮДИНА СВІТУ,
ЩО ПЕРЕМІГ
ФАШИЗМ
Для кожного в Росії й за кордоном ім’я Ріхарда Зорге, яке мають вулиці та площі міст, пароплави і пам’ятники,— це ім’я героя, найбільшого розвідника епохи Другої світової війни. Про нього, здається, відомо тепер усе або майже все. Співробітник німецької розвідки, особистий друг Ріббентропа. Кращий журналіст Німеччини 1941 року. Людина, котра назвала Москві точну дату нападу фашистської Німеччини на СРСР у травні 1941-го, а 15 жовтня того ж року передала до Москви ще одне важливе донесення про те, що японська Квантунська армія не планує вторгнення до СРСР. Це дало змогу терміново перекинути з Далекого Сходу під Москву свіжі дивізії й відбити наступ німецьких військ на столицю...
7 ЛИСТОПАДА — 65 РОКІВ ВІД ДНЯ
СМЕРТІ РІХАРДА ЗОРГЕ (1895–1944),
ЖУРНАЛІСТА І РОЗВІДНИКА Але так було не завжди. 7 листопада 1944 року святкували 27-му річницю Жовтневої революції. Бої з німецько-фашистськими загарбниками велися вже за межами Радянського Союзу. Йосиф Сталін у щорічному зверненні до країни вперше війну з Німеччиною назвав Великою Вітчизняною і дав високу оцінку мужності радянського народу.
Наприкінці промови він проголосив: «Вічна пам’ять радянським героям, полеглим у боротьбі з німецькими загарбниками!» Коли вождь виголошував ці слова, він знав, що в Японії, в токійській в’язниці Сугама, повісили Ріхарда Зорге — одного з найцінніших агентів радянської військової розвідки. Сталін знав дату його страти заздалегідь. Він міг їй запобігти і врятувати розвідника, але не зробив цього.
На ім’я Зорге у Радянському Союзі було накладено табу. Про нього говорили на Токійському процесі над японськими військовими злочинцями, але в радянську пресу не просочилося ні слова. Так було протягом майже двох десятиліть.
Завісу мовчання було піднято лише восени 1963 року, коли у Кремлі на закритому перегляді для керівників партії й уряду показали фільм французького режисера Іва Чампі «Хто ви, доктор Зорге?». Присутній на перегляді перший заступник начальника ГРУ генерал Хаджі Мамсуров згодом розповідав: «Коли у кінозалі спалахнуло світло, Микита Хрущов, схоже, був схвильований побаченим. Він запитав нас, чи справді існувала така людина. Коли ми сказали, що Ріхард Зорге — реальна особа і що він зробив неоціненний внесок у нашу перемогу над фашистською Німеччиною, Хрущов вигукнув: «Треба підняти цю людину. Народ має знати свого героя!»
Першим журналістом, що прорвав блокаду ганебного мовчання довкола імені розвідника, який працював на Москву і зраджений Кремлем, став політичний оглядач «Правды» Віктор Маєвський. Користуючись особистим дозволом і підтримкою Микити Хрущова, він полетів до Токіо, встановив контакт із громадянською дружиною Зорге — японською підданою Ісії Ханако і написав нарис, який опублікувала газета.
Паралельно з виходом статті в кінотеатрі «Художній» на Арбаті у Москві відбувся широкий прем’єрний показ за участі автора сценарію й постановника картини Іва Чампі та відомої японської кіноактриси Кейко Кіссі — виконавиці ролі баронеси, які прибули з Парижа.
На запитання режисерові, чому він створив фільм про радянського розвідника, Ів Чампі перепитав: «Ви вважаєте Зорге радянським розвідником? Я з цим згодний, але не зовсім. Зорге — це людина світу, що переміг фашизм. Значення його подвигу міжнародне і виходить за межі однієї вашої країни. Ідею фільму запропонувала моя дружина, японська кіноактриса Кейко Кіссі,— продовжував Чампі.— Вона розповіла мені, що в дні війни у Токіо багато її друзів знали дивну людину Ріхарда Зорге — радянського патріота, що ховався під маскою запеклого нациста. Я дізнався, що про Зорге писали і німець Мейснер, і японець Одзакі. Коли я прочитав їхні спогади, першою думкою було знайти цих авторів. Одзакі — сподвижник Зорге — виявився мертвий: свої спогади він написав у в’язниці перед смертю...»
Шлагбаум піднято, «зелене світло» темі «Зорге-розвідник» дали. Вона викликала неймовірно широкий резонанс у країні, що жила за «залізною завісою». Це був своєрідний прорив в інший, вільний світ. Журналісти почали шукати сліди соратників і друзів Зорге у Москві, Токіо, Берліні, Шанхаї та в інших містах світу, намагаючись задовольнити невичерпний читацький інтерес.
Аби зрозуміти, хто ця людина, названа тодішнім шефом ЦРУ «зіркою радянського шпигунства» і яка посмертно отримала звання Героя Радянського Союзу, коротко спинимось на її біографії.
Ріхард народився 4 жовтня 1895 року в Баку у сім’ї німецького інженера Адольфа Зорге, який займався нафтовидобутком на фірмі Нобеля. Його мати, Ніна Кобельова, була росіянкою. Усього в родині Зорге було дев’ятеро дітей. Двоюрідний дід Ріхарда — Фрідріх Альберт Зорге — був одним із керівників I Інтернаціоналу, секретарем Карла Маркса.
Наприкінці XIX ст. сім’я Зорге виїхала з Росії до Німеччини. 1914-го Ріхард добровольцем вступив до німецької армії, брав участь у Першій світовій війні. Тричі поранений і нагороджений Залізним хрестом «За хоробрість». Важко поранений утретє, він три дні провисів під вогнем на колючому дроті. Це призвело до глибокого духовного перелому. У госпіталі Зорге зблизився з лівими соціалістами.
У 1917–1919 роках він — член Незалежної соціал-демократичної партії, з 1919-го — Комуністичної партії Німеччини. Був пропагандистом у Вупперталі та Франкфурті-на-Майні, редагував партійну газету у Золінгені, науковим співробітником Франкфуртського інституту соціальних досліджень, відомого як «Франкфуртська школа».
У 1924 році він переїхав до СРСР, працював у радянських установах. Отримав радянське громадянство. 1925 р. вступив до ВКП(б). Тоді став агентом Розвідуправління РККА.
Школу вдосконалення розвідника Ріхард Зорге проходив під керівництвом Яна Берзіна і Семена Урицького. З 1930-го працював у Шанхаї. Тут він познайомився з американською журналісткою і шпигункою Агнес Смедлі та японським журналістом, комуністом Хоцумі Одзакі, який згодом став важливим інформатором Зорге.
1933 року командування ухвалило рішення про направлення Зорге до Японії. Туди він прибув як кореспондент впливових німецьких газет «Берзен кур’єр» і «Франкфуртер цайтунг». Перед цим відвідав США, де як німецький кореспондент зумів добитися від японського посольства рекомендаційного листа у міністерство закордонних справ Японії.
1935 року Ріхард отримав офіційний дозвіл працювати на німців і став подвійним агентом. Достовірно відомо, що у німецькому посольстві в Токіо його всі вважали працівником абверу і нацистом.
1938 року чоловік, який завербував Ріхарда,— Ян Берзін, керівник військової розвідки СРСР, був арештований і ліквідований, а за ним пішла вся його команда, не став винятком і Ріхард Зорге. Його викликали до СРСР у відпустку секретною телеграмою з Японії, де він у той час працював. Однак розвідник, мабуть, здогадався, що чекає на нього замість відпустки, про що свідчать його телеграми.
Японська поліція арештувала Зорге у жовтні 1941-го за підозрою у шпигунстві. Був влаштований закритий судовий процес, а через три роки журналіста і його головного інформатора Хоцумі Одзакі стратили.
Ця офіційна версія широковідома. Але ось що вдалося з’ясувати недавно японським адвокатам з Йокогами. Ріхарда Зорге визнали винним, бо він повідомив військову таємницю іноземній державі, тим самим завдав шкоди безпеці Японії. Підставою для вироку була ст. 4 закону про захист державної таємниці. Конкретно журналіста звинуватили в тому, що він роздобув інформацію про секретне засідання Імператорської конференції, на якій ухвалили рішення повернути військову машину не проти Радянського Союзу, а проти Індокитаю.
На думку адвокатів, жодне з цих звинувачень не можна назвати обґрунтованим. Після кількох років уважного вивчення процесу і протоколів допитів юристи дійшли висновку, що Ріхард Зорге аналізував лише інформацію, яку отримував від інших, причому ці відомості часто суперечили одна одній. Журналіст Зорге інтерпретував їх точно так само, як би це зробила будь-яка інша людина на його місці. А те, що він дійшов правильних висновків, можна приписати щасливій випадковості або його незвичайній інтуїції.
На думку йокогамських юристів, ні про яке шпигунство у цьому разі говорити не доводиться, оскільки тут не було ні державної таємниці, ні шпигунської діяльності. Адже саме ці звинувачення були підставою для смертного вироку. Більше того, спірний закон про захист державної таємниці набрав чинності незадовго до арешту Зорге і його помічника Одзакі. Але вже 1945 року, невдовзі після страти засуджених, цей закон скасували. Вони стали першими і єдиними людьми, засудженими і страченими згідно з ним.
Ріхарда Зорге поховали на цвинтарі Тама в Токіо.