АРХІТЕКТУРНІ ФЕНОМЕНИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРУЗІЇ
Грузія — країна стрімких гір і живописних долин — здавна славиться численними архітектурними пам’ятками: фортецями, баштами, храмами, палацами та багатьма іншими стародавніми спорудами. Кожна будівля є свідченням про той історичний період, коли вона була зведена. Споруди гармонійно співіснують з навколишньою природою, і в цьому — вияв особливого естетичного смаку архітекторів.
Найдавніші споруди тамтешньої архітектури будували з дерева й каміння, пізніше почали застосовувати обпалену й необпалену цеглу. Археологічні розкопки, що дозволяють відтворити джерела архітектурно-будівельного мистецтва Грузії, засвідчують, що історію зодчества слід починати принаймні з V тисячоліття до н. е., коли на території цієї закавказької країни процвітала яскрава й самобутня культура.
Майстри особливо славилися мистецтвом кам’яної кладки. Кожен камінь щільно підганяли один до одного, причому рівні горизонтальні або вертикальні лінії майже не зустрічалися. Як наголошує архітектурознавець П. Закарая, з метою уникнення одноманітності майстри нерідко перебивали ряди кладки камінням іншого розміру чи кольору.
Новий етап у розвитку зодчества датують серединою першого тисячоліття до н. е., коли у Західній Грузії існувало царство Колхіда (відоме з давньогрецької міфології), а у Східній Грузії — царство Іберія. У цей період мистецтво взаємодіяло з традиціями Греції та її численних колоній, скіфо-сарматським світом, стародавнім Іраном. У цей період, понад дві тисячі років тому, у Грузії процвітає міське життя. Відомі такі міста, як Мцхета (священна столиця, починаючи від язичницького періоду), Урбнісі, Саркіне, Уплісцихе (місто, що прославилося священними печерами), Каспі, Руставі, Самшвілде та ін.
Після прийняття Грузією християнства як державної релігії у 30-ті роки IV ст. язичницькі споруди були безжально знищені. «Проповідники християнства, ведучи жорстоку боротьбу з язичництвом, нищили стародавні культові будівлі. В результаті на всій території Грузії не залишилося жодного язичницького храму. Тільки завдяки археологічним розкопкам маємо певне уявлення про них»,— зазначає П. Закарая.
Розквіт феодальної Грузії як держави (відповідно грузинського зодчества і всіх інших галузей культури) припадає на ХІ–ХІІ ст. — період царювання Давида Будівника і цариці Тамари.
На території міста Тбілісі люди селилися вже у ІІІ тисячолітті дон.е. Назва міста, на думку більшості дослідників, означає «місце теплих джерел» (грузинською «тбілі» — теплий). За іншою версією, ім’я грузинської столиці походить від назви стародавнього кавказького племені табалів (отже, «місце поселення табалів»). УIVст. у Тбілісі будують фортецю, яку наприкінці названого століття іранські загарбники зробили резиденцією свого намісника. На рубежі V і VIст. із Мцхета до Тбілісі було перенесено столицю Іберійського царства. У наступні століття Тбілісі стає одним із найбільших міст Закавказзя. Будівельні роботи з укріплення Тбіліської фортеці тривали з перервами понад тисячоліття, оскільки місто атакували численні нападники і постійно зберігалася загроза захоплення його ворогами. Засновником міста вважається цар Вахтанг Горгасал; у 1967 р. було відсвятковано 1500-ліття столиці Грузії.
У давній столиці Мцхета увагу привертає передовсім храм Хреста (Джварі), збудований на самому краєчку скелі. Його західний фасад неначе звисає над безоднею, а весь храм виглядає як органічне продовження верхівки гори. У плані храм являє собою хрест. Раніше на місці храму стояли язичницькі ідоли, а з прийняттям християнства тут був установлений хрест, що став святинею. Згодом на тому самому місці виникла невелика церква, а вже потім великий склепінчастий храм. Хрест опинився в центрі споруди (до нашого часу дійшла тільки його кам’яна основа). З майданчика, на якому стоїть храм, відкривається план давньої столиці грузинського царства — Мцхета. У середні віки, коли висота мцхетської забудови була значно нижчою, над містом панував храм Стовпа Животвірного — Светіцховелі. Раніше це місто з трьох сторін було оточене потужними фортецями — Армазі (буквально «Місячна», названа на честь язичницького бога місяця Арма) або Багінеті, Цицамурі та Саркіне. Фортечні стіни мали ширину 4–5 м, висоту 6–8 м.
«Мцхета — живий літопис Грузії. Розкопки на її території дали величезний археологічний матеріал, що охоплює кілька тисячоліть. Проте земля старого міста приховує чимало таємниць, тож істориків чекає багато відкриттів»,— наголошує знавець грузинської архітектури П. Закарая.
Важливе місце посідала й стародавня Ксанська фортеця, розташована на місці злиття річок Ксані та Мткваре (Кура). Той, хто володів фортецею (це були феодали Мухрані), контролював ущелини обох річок. Її збудували на початку XVIст. і спершу називали Мткврісцихе (фортеця Кури).
Таким чином, стародавнє грузинське будівельне мистецтво розвивалося протягом багатьох віків і являє собою своєрідний феномен, що незмінно цікавить істориків архітектури.