«JAZZ IN KIEV-2009»: ОКТОБЕРФЕСТ ІЗ КАРНАВАЛОМ
У Києві поступово складається нова традиція — восени слухати якісну музику. Продюсерська агенція «Jazz in Kiev» уже вдруге втішила шанувальників живого звуку, не надто опікуючись стилістичними обмеженнями. Джазового мейнстриму на міжнародному фестивалі 2009 року було не так багато, але найприскіпливіший критик навряд чи зможе дорікнути бодай комусь із учасників «Jazz in Kiev-2009». Дуже добре про це сказав хедлайнер другого дня фестивалю Святослав Вакарчук: мовляв, наша музика не є джазом у вузькому розумінні цього поняття, але грати ми намагатимемося по-джазовому щиро.
Утім, три концертні дні на екваторі осені — це потужне форте, фантастична кода низки непересічних подій. «Фішка» «Jazz in Kiev» — майстер-класи учасників фестивалю.
У п'ятницю, приміром, уразив усіх легкістю в спілкуванні Майк Стерн, зірковий американський гітарист. На сцені освітнього центру «Майстер-клас» він не тільки показав і розповів, як робиться його музика, а й оцінив рівень українця Дениса Дудка, контрабас якого склав компанію стернівській гітарі. В суботу Стерн уже перебував у Стокгольмі, але не забув передати вітання українській публіці й окремо Денисові Дудку. З незмінним успіхом пройшли також майстер-класи гітариста Пола Болленбека (учасника гурту Стіва Гедда) і хедлайнерів фестивалю — «Спайро Джайра».
Зауважимо, що на відміну від концертів у Міжнародному центрі культури та мистецтв, майстер-класи та інші фестивальні заходи були безкоштовними. 9–11 жовтня в центрі «Майстер-клас» відбулися покази джазових кінофільмів із багатющої колекції Леоніда Гольдштейна; Олексій Коган розповів «Дітям про джаз доступно і з усмішкою»; протягом ударної фестивальної триденки було нагороджено переможців конкурсу джазової фотографії, проведено майстер-клас із цієї тематики; відбулась зустріч із російським джазовим критиком Володимиром Феєртагом, а учасники «Kiev Swing Dance Club» продемонстрували всім охочим свій танцювальний стиль.
Ярек Бестер запалює свічки
І все ж головне смислове навантаження фестивалю «Jazz in Kiev-2009» — безпосередньо концерти учасників. Першими представили свою музику на розсуд слухачів польські джазмени з «Бестер квартет». Дивує, що коли ця четвірка виходить на сцену, м'яко кажучи, тут не зовсім джазовий склад: акордеон (Ярослав Бестер), перкусія (Олег Дияк), скрипка (Ярослав Тирала), контрабас (Войцех Фронт). Проте з перших звуків розумієш: за своїм драйвом бестерівський квартет — це все той же «Краков клезмер бенд», котрий офіційно перестав існувати наприкінці 2006 року. Це все та ж єврейська народна музика, така, якою її зрозуміли і відчули наші польські (і українські — Олег Дияк є нашим співвітчизником) побратими. Це все той же неповторний етнічний колорит, завдяки якому «своє, рідне» почують не тільки євреї, а й українці, поляки, білоруси та представники інших народів, поруч із якими створювався оригінальний виконавський стиль.
«Музика народжена духом пророків і містить у собі силу, здатну підняти кожного до рівня пророчого натхнення», — так говорив шанований в Україні й далеко за її межами ребе Нахман із Брацлава, на могилу якого до Умані щороку приїздять десятки тисяч паломників. До речі, сам реформатор хасидизму був автором нігун — молитов, що співали без слів і були одним із елементів творчості клезмерів.
Тож виступ «Бестер квартет» у п'ятницю ввечері можна вважати частиною ритуалу — саме в цей час у синагогах запалюють свічки, що символізує прихід суботи. Польські клезмери стали камертоном усього фестивалю, запалили свічку, яка не згасала протягом усіх трьох фестивальних днів.
Музику четвірки Ярека Бестера можна побачити, вона звучить кінематографічно: заплющуєш очі — уявляєш картинку. Про майстерність учасників гурту годі й говорити, на «Jazz in Kiev» безталанних не запрошують. Та все одно варто відзначити мультиінструменталізм Олега Дияка, котрий не тільки контролював ритм, а ще грав на кларнеті й акордеоні. В одній з композицій Дияк разом із Бестером з двох акордеонів успішно «спорудили» орган — настільки глибоким вийшов звук. Ярек уразив трансформацією свого інструмента — залежно від потреби він міг звучати також як флейта чи кларнет, чітко можна було почути «дихання» уявного кларнетиста/флейтиста.
Торік перший фестиваль «Jazz in Kiev» відкривав непересічний шведський гурт «New Tango Orquestra», який зіграв незвичну для джазового фестивалю музику. «Бестер квартет» продовжив цю традицію і зробив це так само неперевершено.
Майк Стерн
і ще троє геніїв
Після півгодинного антракту на столичну публіку чекала зірка першої світової величини. Майк Стерн зі своєю електричною гітарою і волоссям до плечей має вигляд класичного рокера, та грає джаз, у який вплітаються блюзові й рокові елементи. Слова Френка Заппи «говорити про музику — це все одно, що танцювати про архітектуру» до виступу Стерна пасують чи не найбільше.
Соло Майка треба хоча б раз почути, його нестримна енергія просто б'є ключем, візуально ніби нічого й не відбувається екстраординарного — рухи музиканта максимально економні. Так само буденно і невимушено поводяться на сцені його колеги, серед яких теж лише віртуози.
Власне, барабанщики йшли на концерт Стерна не стільки заради гітариста, скільки для того, щоб побачити і почути, як робить свою справу Дейв Векл — живий класик гри на ударній установці, майстер-класи якого переглянули сотні людей, що прагнуть навчитися тримати ритм.
На контрабасі й басовій гітарі з Майком Стерном зіграв Кріс Мін Докі. Важкі басові струни в його руках немов дитячі іграшки. Наймолодший учасник квартету народився в Данії у змішаному шлюбі (батько — в'єтнамець). Кажуть, у таких сім'ях діти народжуються найталановитіші. Мін Докі — ніби живе підтвердження цієї теорії. У 18 років він не побоявся залишити рідний дім на користь Нью-Йорка, бо тільки в столиці джазу бачив можливості для прогресу. Кріс не помилився — у нью-йоркській «м'ясорубці» він довів своє право на місце не в підземному переході чи якомусь малопрестижному майданчику.
Трубач Ренді Брекер також додаткових представлень не потребує. 63-річного майстра цілком можна назвати «динозавром» джазу (але не тільки — з рокерами він теж знаходить спільну мову). Звук його труби — нібито гість із 60–70-х років минулого століття. Здавалося, такого чистого, повного, красивого звучання вже не існує. На щастя, така думка не відповідає дійсності.
«Вночі»: можна робити все
Субота на фестивалі вийшла цілком українським днем. З усіх вітчизняних джазових і навколоджазових проектів організатори «Jazz in Kiev-2009» обрали «Вночі» Святослава Вакарчука. Спірне рішення? Так, безумовно. Поп-зірка Вакарчук має свою аудиторію, яка майже не перетинається із джазовою аудиторією. Та Святослав уже виборов собі право робити майже все, що захоче, не наражаючись на негативну реакцію своїх шанувальників.
До того ж проект «Вночі» вийшов симпатичним навіть для «джазових вух». По-перше, чимало пісень ще не «затягані», живий звук і відповідні аранжування наближають звучання до джазового; по-друге, навіть старі хіти Вакарчук заспівав інакше, «душевніше»; по-третє, до програми включено цілком джазовий стандарт «Round Midnight», причому це не данина виступу на конкретному фестивалі — Святослав співав цю пісню і перед «своєю» публікою. Елли Фіцджеральд із Вакарчука не вийшло, але спробу варто привітати.
У процесі підготовки до фестивального виступу з'ясувалося, що музиканти, які працюють з Вакарчуком, мають у запасі цілу програму. До фестивалю «Jazz in Kiev-2009» квінтет «Дудко» мав лише один публічний виступ, тому організатори певною мірою ризикували. Та ризик виявився виправданим: якість музичного матеріалу, представленого Денисом Дудком (контрабас) і компанією, здавалася вищою, ніж торік мав барабанщик Алік Фантаєв у програмі «First Kiss». До речі, Алік Фантаєв, як і Денис Аду (труба), були на сцені, й цього разу в складі квінтету. З Дудком також грають саксофоніст Богдан Гуменюк і піаніст Олексій Саранчин.
Який же він, Гедд!
Останній день фестивалю відкривав ще один кумир барабанщиків — Стів Гедд разом зі своїми друзями Джої ДеФранческо (хаммонд-орган), Ронні К'юбер (саксофон) і Полом Болленбеком (гітара). Як від Стіва Гедда, так і Дейва Векла залишається незабутнє враження: здається, що людина так грати не може, якщо в неї не чотири руки і стільки ж ніг. Гедда разом із Веклом об'єднує і те, що разом з ними грають неперевершені музиканти.
Джої ДеФранческо нагадує публіці про існування трохи призабутого інструмента — хаммонд-органа. Завдяки цій «скрині з клавішами» здається, що на сцені не четверо, а п'ятеро виконавців — басову партію веде електричний орган, винайдений Лоренсом Хаммондом 1935 року. До цього варто додати досконалу техніку володіння інструментом, яку демонструє Джої ДеФранческо.
Пол Болленбек і Ронні К'юбер — це також музиканти першого джазового ряду. Справжні шанувальники джазу часто чують саксофон Ронні, навіть не знаючи, хто грає, — К'юбер надзвичайно скромна людина і не тягне ковдру на себе. Болленбек — давній партнер Джої ДеФранческо, в чому глядачі могли переконатися безпосередньо на концерті, коли музична «дискусія» хаммонд-органа з електрогітарою перетворилася на «з'ясування стосунків» між Джої й Полом із киданням носовичка. Розуміють друзі одне одного з півакорда, тому слухати їхні «переговори» — одне задоволення.
Карнавальний стиль
«Спайро Джайра»
Завершували програму фестивалю «Jazz in Kiev-2009» джазові шоумени з гурту «Спайро Джайра», які практично незмінним складом виступають 35 років. Протягом цього часу не набридли одне одному Джей Бекенстін (саксофони), Том Шуманн (клавішні), Хуліо Фернандес (гітара), Скотт Амбуш (бас-гітара). Єдина зміна в колективі — барабанщик Бонні Бонапарте, але це саме той випадок, коли в кущах було приховано навіть не рояль, а ударну установку.
«Солодкий джаз», комбінування спеціальних прийомів із запозиченнями з блюзу, фанку і поп-музики — фірмовий стиль «Спайро Джайра». Якщо попередники цього гурту на сцені Міжнародного центру культури і мистецтв одразу взяли високу ноту і впевнено її тримали протягом усього виступу, то концерт «Спайро Джайра» від початку і до кінця — продумане і зрежисоване шоу. Попри тривалий антракт, перше враження від американського гурту — здивування: що в них, мовляв, такого неймовірного, аби завершувати фестивальну програму? Та від композиції до композиції ці виконавці робили публіку все прихильнішою до себе.
Упродовж фінального концерту кожен із учасників гурту показав свої вміння в сольних партіях, за винятком Бонні Бонапарте. Було навіть не зрозуміло, навіщо йому така грандіозна ударна установка,— приміром, набагато титулованішим Дейву Веклу і Стіву Гедду вистачило значно скромніших за масштабами пристроїв. Як виявилося, Бонапарте мав розпочати «десертну» коду.
Усі його колеги залишили сцену, і Бонні видав незабутнє двадцятихвилинне шоу на своєму інструменті — яскравий київський джазовий октоберфест завершився справжнім бразильським карнавалом, фантастично звучали численні барабани і барабанчики, тарілки і тарілочки. Наприкінці цього драм-сету до Бонні Бонапарте приєдналися інші учасники «Спайро Джайра», і зал стоячи, плескаючи і пританцьовуючи, слухав улюбленців ще хвилин із десять.
Ремарки замість постскриптуму
Попри три насичені концертами дні, організатори не «перегодували» шанувальників класної (й не тільки джазової) музики. 29, 30 і 31 жовтня 2010 року відбудеться третій фестиваль «Jazz in Kiev», але вже зараз хочеться наблизити ці дати. Кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Можливо, опосередковано далася взнаки фінансова криза, можливо, продюсерський центр «Jazz in Kiev» проаналізував відгуки на попередній фестиваль, та варто зазначити, що на нинішньому форумі було знайдено набагато кращу форму подачі «фірмових страв». Три концерти за вечір, як це було 2008 року,— трохи завелике навантаження навіть для підготовлених вух. До того ж за такого розкладу доводиться іноді утискати в часі й музикантів, а багато хто тільки наприкінці першої години концерту по-справжньому розігрується.
Фестиваль 2009 року вийшов набагато різноманітнішим у стильовому плані — один Вакарчук чого вартий! Мабуть, розрахунок організаторів правильний, і замикатися в «гетто» не варто. Можливо, саме такий підхід розширить аудиторію наступного фестивалю. Втім, і цього разу невелика кількість порожніх місць у залі фіксувалася хіба що першого дня, а субота і неділя минули з аншлагами (як у найкращі часи, на вході запитували про зайвий квиточок). Балкони з дешевшими квитками щодня були переповненими. Саме там «живе», як любить нагадувати незмінний ведучий і арт-директор фестивалю Олексій Коган, найвідданіша джазова публіка.
Фестиваль-2009 був успішним. Це дарує надію на те, що за рік у Києві ми побачимо не менш зіркових виконавців, ніж цього разу. Хоча куди вже яскравіше!