ЯК «СПЛАВЛЯЛИ» МУЗЕЙ ЛІСУ І СПЛАВУ
Відповідно до статті 20 Закону «Про природно-заповідний фонд України» на національні природні парки покладається виконання завдань щодо збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів, cтворення умов для організованого туризму, відпочинку й інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах, проведення екологічної освітньо-виховної роботи з дотримання режиму охорони заповідних комплексів і об'єктів.
Дорогоцінне
намисто Карпат У Карпатах, другому в Україні (після Криму) за рекреаційним потенціалом і доходами від рекреації регіоні, створено і функціонує шість національних природних парків — «Карпатський», «Синевир», «Вижницький», «Сколівські Бескиди», Ужанський, «Гуцульщина».
Національний природний парк «Синевир» загалом третій в Україні за часом створення. Його організовано згідно з постановою Ради Міністрів УРСР (1989 р.) у Міжгірському районі Закарпатської області на площі 40,4 тис. га. Відтоді він знаходиться у підпорядкуванні Мінприроди.
Територія парку овальної форми: з півночі на південь — 30км, а зі сходу на захід — 20км. Справжньою перлиною НПП «Синевир» є Синевирське озеро, досі оповите загадками і легендами. Озеро знаходиться біля підніжжя гори Озерна (1496м) на висоті 989 м над рівнем моря. Його площа 4–7га, середня глибина 16–17 м, найбільша 22 м. Недалеко від нього розміщено найвищий населений пункт — село Синевирська Поляна.
З висоти пташиного польоту озеро видається блюдцем у долонях синіх гір. Прозора блакить його водного дзеркала серед довколишньої смарагдової зелені заворожує. Посередині плеса причаївся острівець, неначе зіниця дівочого ока. Стрункі смереки вздовж берега, як довгі пухнасті вії, мережать його береги. Власне, від легенди про красуню Синь, що кохала відчайдушного легеня Вира, походить назва озера. В народі його ще називають Морським оком. Справді, озеро Синевир виблискує перламутром, іскриться неначе морська бусина.
Не менш мальовничим і красивим є Дике озеро (Озірце), пізнавальний інтерес має унікальне сфагнове болото «Глуханя» (в його торфі закодована інформація п'ятитисячнорічної давнини), урочища Кантина і Квасовець.
У межах парку в річковій долині Тереблі знаходиться с. Колочава, де жив і працював чеський письменник Іван Ольбрахт. Рекреаційно-оздоровче значення у національному парку мають цілющі джерела вуглекислої мінеральної води між селами Колочава і Мерешор (урочище Квасовець) і біля с. Негровець. На території парку розташовані мисливські будинки (урочище Росолиханя), мотель «Бункер» (урочище Остріки), рекреаційне містечко «Рабачинка», будинки відпочинку («Морське око» на озері Синевир), водолікарня «Квасовець» (урочище Квасовець). Нині функціонує тільки «Морське око».
У парку облаштовано рекреаційні пункти, зони відпочинку, туристичні маршрути та еколого-освітні стежки.
Зручне географічне положення НПП «Синевир», багатство та розмаїття місцевої природи створюють сприятливі умови для туризму і рекреації. Скажімо, останніми роками національний природний парк відвідує до 40 тис. туристів щороку.
Єдиний у Європі
й другий у світі Унікальним (подібний є в Канаді) у НПП «Синевир» є Музей лісосплаву на Чорній ріці (Озерянці), лівій притоці Тереблі. Безпосередньо музей почав діяти у 1972 р. і після трагічних паводка у листопаді 1998 року та повені у березні 2001-го був зруйнований більш ніж наполовину. Залишилась тільки третина споруди колишнього музею. Гребля, в якій він знаходився до зруйнування, була побудована на цій річці (урочище Соколовець) австрійським інженером Клаузе ще у 1868 р. для сплаву лісу з гір. Вона неодноразово руйнувалась, але щоразу відновлювалась. Серед збережених дня експонатів музею — знаряддя праці верховинців-лісорубів і відважних бокорашів.
Музей лісу і сплаву як об'єкт нерухомої власності від часу створення національного природного парку «Синевир» — на його балансі. Закарпатська обласна держадміністрація, маючи добрі (збереження) чи недобрі («прихватизація») наміри, 2008 року звернулась до Міністерства охорони навколишнього природного середовища з проханням ухвалити позитивне рішення щодо передачі музею з балансу НПП «Синевир» у спільну власність сіл, селищ і міст області, на що не отримала відповідної згоди.
Тоді місцева влада рішенням сесії облради від 12.03.2008 р. (без згоди НПП «Синевир» і Мінприроди) внесла об'єкт нерухомого майна — музей у перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області. Водночас створено два комунальні підприємства — «Озеро Синевир» і «Чорна ріка». Аналогічне рішення ухвалене виконавчим комітетом сільради с. Синевир. Далі оперативно Закарпатська облрада забезпечує реєстрацію нерухомого майна музею (свідоцтво про право власності видане на підставі рішення виконкому Синевирської сільради).
Однак Музей лісу і сплаву розташований на земельній ділянці, право користування якою закріплене за НПП «Синевир» відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, виданого йому Міжгірською райрадою Закарпатської області 1997 року. Щоправда, зазначений документ на той час не був зареєстрований у книзі записів.
Згідно зі ст. 150 Земельного кодексу України, земельна ділянка, на якій розташований музей, належить до особливо цінних земель та перебуває у постійному користуванні адміністрації НПП «Синевир». Передавання нерухомого майна у спільну власність територіальних громад означає також передачу у комунальну власність земельних ділянок, необхідних для його обслуговування. Зазначена процедура призведе до необхідності вилучення цих земельних ділянок із постійного користування НПП «Синевир» у комунальну власність. А за ст.84 Земельного кодексу землі під об'єктами природно-заповідного фонду, що мають загальнодержавне значення, не можуть передаватися у комунальну власність.
Виходячи з ситуації, що склалася, Мінприроди у межах своїх повноважень відправило листи до Кабінету Міністрів України щодо скасування Закарпатською облрадою і Синевирською сільською радою ухвалених незаконних рішень, оформлення свідоцтва на право власності НПП «Синевир» на Музей лісу і сплаву, проведення реєстрації Державного акта на право постійного користування земельними ділянками.
З метою вирішення зазначеного питання і на виконання доручень Кабінету Міністрів Мінприроди надіслало листи водночас до Секретаріату Президента України, Генеральної прокуратури, Фонду державного майна. НПП «Синевир» у серпні 2008 р. подав до суду позов про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування Закарпатської області, але досі його розгляд «висить» у судовому порядку.
«Законсервована реконструкція» Відповідно до ст. 46 згадуваного закону України з метою проведення спеціальних заходів Мінприроди має намір виділити НПП «Синевир» кошти на відновлення музею. Визначено залишкову вартість музею. Ще у 2007 р. із цією метою з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища виділено 150 тис грн для виготовлення проектно-кошторисної документації. Кошторисна вартість відновних робіт становить 7,5 млн грн. Згідно з генпланом передбачено спорудження дамби, шпунтової й «ряжевих» стінок, стоянки для автомашин, автомобільної дороги та ін.
Торік на виконання першого етапу проекту планувалося фінансування відновних робіт у сумі до мільйона гривень. На підставі ухваленого рішення Закарпатської облради Виноградівською ПМК-78 у травні 2008р. розпочато будівельні роботи на території музею, що, певна річ, переплутало всі карти.
Виходячи зі сказаного, оскільки передавання Музею лісу і сплаву з балансу НПП «Синевир» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ і міст Закарпатської області є таким, що суперечить чинному законодавству, Мінприроди в односторонньому порядку опрацювало проект договору щодо реконструкції музею і виступило з пропозиціями скасувати незаконні рішення обласної й сільської рад і спільними зусиллями Мінприроди, Закарпатської ОДА, інвесторів реконструювати музей.
Для залучення додаткових джерел фінансування міністерство готове розглянути варіанти оренди музею відповідно до законодавства. Зрозуміло, з певними умовами: оренда здійснюється без вилучення земельних ділянок, що знаходяться під музеєм; заповідний його статус залишається без змін; подальше передавання музею у власність забороняється; виконується спільно погоджений інвестиційний план відновлення музею.
На ці пропозиції влада у Закарпатській області конкретної відповіді не давала, ще у жовтні минулого року будівельні роботи призупинено і будмайданчик «законсервували».
На виконання рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, що засідав 10 лютого 2009 р., і з метою врегулювання порушених питань довкола Музею лісу і сплаву, Мінприроди запросило Закарпатську облдержадміністрацію надати інформацію про стан державного майна і робіт на земельній ділянці музею та копії відповідної проектно-кошторисної документації й, враховуючи позицію облдержадміністрації, погодилось провести спільну нараду представників керівництва Держкомзему, Держфонду, органів державної влади і місцевого самоврядування Закарпатської області, структурних підрозділів міністерства, національного парку у м. Ужгороді. Та чи поставить це зібрання всі крапки над «і»?